Національна безпека

Філь Олександр Олександрович

студент

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ: ВИКЛИКИ ТА ЗАГРОЗА СУЧАСНОСТІ

Анотація. В вищезазначеній статті досліджуються національна безпека України, зокрема, розглянуті ключові фактори, які безпосередньо стримують розвиток нашої держави у різних галузях, та шляхи вирішення даних проблем. Також охарактеризовано правове регулювання національної безпеки нашої держави.

Ключові слова: національна безпека України, економічна безпека, екологічна безпека, політична безпека, військова безпека.

Постановка проблеми. Формування та реалізація в Україні державної політики національної безпеки є чи не найголовнішою проблемою ефективного управління суспільством, що трансформується. Українська політична практика засвідчує, що технологія реалізації доктрин, стратегій, концепцій і програм державної політики у сфері національної безпеки об’єктивно має інтегрувати всі компоненти політичної активності держави і базуватися на ґрунтовних теоретичних засадах та історичному досвіді.

На жаль, ситуація, що сьогодні складається у державі в умовах світової економічної кризи, та тенденції її розвитку свідчать про наявність низки факторів, які загрожують конституційним правам і свободам громадян, громадянській злагоді, реалізації політичного та економічного курсу України. Існування і прогресивний розвиток нашої країни, як суверенної держави, залежать від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту її національних інтересів.

Сьогодні теорія національної безпеки проходить етап активного формування та динамічного розвитку. Пошук надійних теоретичних засад організації системи стратегічного планування у сфері національної безпеки потребує її розгляду з погляду застосування найзагальніших політико-правових методів та інструментів діяльності держави, побудованих на базових принципах комплексності та системності і спрямованих на досягнення найвищого рівня національної безпеки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням національної безпеки присвячено багато праць провідних науковців країни, таких як Бандурка О.М., Барановський О.І., Геєць В.М., Кизим М.О., Куркін М.В., Мунтіян В.І. та інші. Однак постійні кардинальні трансформації, що відбуваються у світі на початку ХХІ століття, завжди привертають увагу до цієї проблеми.

Метою даної статті є дослідження Національної безпеки України, її виклики і загрози сучасності.

Виклад основного матеріалу. Правову основу національної безпеки України становлять Конституція України [1], Закон України «Про національну безпеку». [2], міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання цих законів інші нормативно-правові акти.

За часи незалежності України у цьому напрямі реалізації державно-правової функції цими інституціями зроблено чимало зусиль організаційно-правового характеру, однак, як справедливо зазначається у рецензованій книзі В.А. Ліпкана [3], здійснювані заходи не привели до формування оптимальної системи національної безпеки України, що зумовлено недостатнім застосуванням наукового підходу до її адміністративно-правового регулювання, а тому аналіз національної безпеки саме з позицій адміністративно-правової науки є вчасним, корисним і актуальним. Особливої актуальності він набув з прийняттям Стратегії національної безпеки України, Закону України “Про основи національної безпеки України”, Указу Президента України № 1396/2003 від 3 грудня 2003 року “Про Інститут проблем національної безпеки”, який було утворено з метою вдосконалення системи розроблення наукових засад забезпечення національної безпеки України.

Національна безпека тісно пов’язана з безпекою самої суспільно-політичної системи даної країни, з іншого боку, при реалізації державою своїх цілей во­но має відно­шен­ня з інши­ми дер­жа­ва­ми, які або спри­я­ти­муть, або пе­ре­шко­д­жа­ти їх ви­ко­нан­ню. То­му кон­цепція національ­ної без­пе­ки по­вин­на бу­ду­ва­ти­ся з ура­ху­ванням як зовнішніх, та­ких внутрішніх за­гроз. Під зовнішніми за­гро­за­ми мається на увазі ком­плекс не­без­пек та ризиків, що ви­ни­ка­ють у ре­зуль­таті функціону­ван­ня різно­манітних пра­во­вих си­с­тем, ок­ре­мих дер­жав, міжна­род­них ор­ганізацій, на­пря­мом діяль­ності яких є за­вдан­ня шко­ди інте­ре­сам пев­ної дер­жа­ви. У ці за­грози слід вклю­чи­ти такі на­пря­ми: військо­вий на­прям (ймовірність військо­во­го вторг­нен­ня на те­ри­торію дер­жа­ви або по­ру­шен­ня те­ри­торіаль­ної цілісності військо­вим шля­хом); те­ро­ри­с­тич­ний (не­без­пе­ка, що ви­ни­кає в ре­зуль­таті діяльності ок­ре­мих те­ро­ри­с­тич­ний ор­ганізацій або те­ро­ристів); технічний (ймовірність відста­ван­ня на­уки і техніки дер­жа­ви, що мо­же за­вда­ти шко­ди інте­ре­сам дер­жа­ви); зовнішньо політич­ний (мож­ливість маніпу­лю­ван­ня рішен­ня­ми уря­ду з ви­ко­ри­стан­ням «ком­плек­су пе­ре­ваг»). До внутрішніх за­гроз на­ле­жить «ком­плекс за­гроз», що ви­ни­кає в ре­зуль­таті функціону­ван­ня суспільно-політич­них, пра­во­вих та економічних відно­син у дер­жаві. До цих за­гроз слід відне­с­ти: суспільно-політичні (тоб­то ті, що ви­ни­ка­ють в соціаль­но­му полі, че­рез невідповідність інте­ресів суспільних груп); пра­вові (ви­ни­ка­ють че­рез ймовірність прий­нят­тя нор­ма­тив­но-пра­вових актів, які пря­мо су­пе­ре­чать національ­ним інте­ре­сам); еко­номічні (виз­начається мірою стабільності еко­номічної си­с­те­ми країни до не­га­тив­них впливів і криз).

У су­час­них умо­вах національ­на без­пе­ка за­ле­жить не тільки від зброй­них сил, але й від низ­ки та­ких чин­ників, як еко­номіка країни і її кон­ку­рен­то­с­про­можність, до­б­ро­бут гро­ма­дян і їхні умо­на­с­т­рої то­що. Се­ред дже­рел ре­аль­ної за­гро­зи для ба­га­ть­ох країн мож­на на­зва­ти: те­ро­ризм, роз­пов­сю­д­жен­ня зброї ма­со­во­го знищен­ня, міжетнічні конфлікти, за­бруд­нен­ня на­вко­лиш­нь­о­го се­ре­до­ви­ща, уповільнен­ня або зу­пин­ку еко­номічно­го зро­с­тан­ня.

За­без­пе­чен­ня національ­ної без­пе­ки по­вин­не оз­на­ча­ти не тільки за­побіган­ня військо­вої, еко­логічної, еко­номічної та інших за­гроз, але й ство­рен­ня в суспільстві та­ких умов, які би сти­му­лю­ва­ли соціаль­ний, куль­тур­ний, еко­номічний роз­ви­ток суспільства. У соціальній та гуманітарній сферах загрозами національній безпеці стають: невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам, неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення, криза системи охорони здоров’я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров’я населення, поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб, зменшення населення держави та скорочення тривалості життя у країні (особливо у чоловіків) тощо.

Але справжнім національним лихом стає бідність і різке розшарування населення за рівнем доходів.

Гострими проблемами у науково-технологічній сфері, що негативно впливають на національну безпеку, є: наростаюче науково-технологічне відставання України від розвинутих країн, неефективність державної інноваційної політики, механізмів стимулювання інноваційної діяльності, низька конкурентоспроможність національної продукції, нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної продукції та відсутність його ефективного захисту від іноземної технічної і технологічної експансії, зниження внутрішнього попиту на підготовку науково-технічних кадрів для наукових та інше.

Спостерігається тенденція посилення екологічних та техногенних загроз національній безпеці внаслідок: критичного стану основних виробничих фондів та комунальної інфраструктури населених пунктів, що спричиняє передумови для виникнення надзвичайних ситуацій та екологічних катастроф, невирішеності проблем підтримання у належному технічному стані ядерних об’єктів, гідротехнічних споруд, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, нераціонального, виснажливого використання мінерально-сировинних природних ресурсів та земельних угідь, посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехнологій, застарілості та недостатньої ефективності комплексів з утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів, погіршення екологічного стану водних басейнів, загострення проблеми транскордонних забруднень та зниження якості води.

Саме тому ключовими завданнями національної безпеки у внутрішній сфері є: зміцнення єдності українського суспільства на основі демократичних цінностей; усунення бар’єрів культурного, конфесійного, мовного, регіонального характеру на основі безумовного дотримання конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина; забезпечення пріоритетності всебічного розвитку й підтримки української культури та української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України; гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України, сприяння вивченню мов міжнародного спілкування; формування гнучкої та ефективної системи публічних інститутів, спроможних адекватно і оперативно реагувати на зміни безпекової ситуації: попередження і протидія корупції на основі розмежування суспільних, державних, корпоративних і приватних інтересів; реалізація в Україні судової реформи у напрямі становлення системи судового устрою та судочинства, яка функціонуватиме на засадах верховенства права та гарантуватиме право особи на справедливий суд; сприяння розвитку недержавної системи безпеки та законодавче забезпечення її діяльності [6].

Важ­ли­вою скла­до­вою ча­с­ти­ною національ­но дер­жавній без­пеці є еко­номічна без­пе­ка, яка має пра­во­ву при­ро­ду. Рин­ко­ва еко­номіка з ча­су сво­го ви­ник­нен­ня ста­ла од­ним з го­ло­вних за­собів, за до­по­мо­гою якої дер­жа­ви на­ма­га­ють­ся ор­ганізу­ва­ти і кон­тро­лю­ва­ти міжна­род­ний роз­поділ праці в свою ко­ристь. У су­час­но­му світі чільне зна­чен­ня в політиці дер­жав зай­ма­ють пи­тан­ня, що сто­сують­ся умов торгівлі, по­то­ку ре­сурсів – капіталів, тех­но­логій, то­варів і функціонуван­ня міжна­род­ної ва­лют­ної си­с­те­ми [5].

Забезпечення національної безпеки у науково-технологічній сфері потребує: посилення державної підтримки розвитку пріоритетних напрямів науки і техніки як основи створення високих технологій та забезпечення переходу економіки на інноваційну модель розвитку, створення ефективної системи інноваційної діяльності в Україні; поетапне збільшення обсягів бюджетних видатків на розвиток освіти і науки, створення умов для широкого залучення в науково-технічну сферу позабюджетних асигнувань; створення економічних і суспільно-політичних умов для підвищення соціального статусу наукової та технічної інтелігенції; забезпечення необхідних умов для реалізації прав інтелектуальної власності.

Не відповідає сучасним Вимогам і українське законодавство та юридична практика у сфері регулювання інформаційної діяльності. Тому в інформаційній сфері основними загрозами національній безпеці стають: розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, комп’ютерна злочинність та комп’ютерний тероризм та інші [4].

Державна політика в інформаційній сфері повинна забезпечити: інформаційний суверенітет України; вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну; активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України; забезпечення неухильного дотримання конституційного права громадян на свободу слова, доступу до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації; вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України [8].

Висновок. Таким чином, безпека є головною умовою суспільного життя та першою функцією державності. Неспроможність втілити й гарантувати цю базову соціальну цінність призводить до неминучого занепаду суспільств та держав. Економічний добробут і правління законів є важливими умовами комфортного соціального співіснування людей, однак доцільним та виправданим це існування робить захищеність від фундаментальних загроз.

Національна безпека гарантується шляхом визначення та подальшої нейтралізації загроз державності, суспільному ладу й політичному устрою, національній ідентичності. Небезпеку формує все, що руйнує державну незалежність, породжує нестабільність та спалахи насильства, розмиває й нищить усталені та ідентифікуючі уявлення національної політичної спільноти про себе і світ.

Література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. 1996. № 30. Ст. 141.
2. Про національну безпеку України: Закон України від 21.06.2018. № 2469-VIII. (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 31, Ст. 241.
3. Ліпкан В.А. Адміністративно-правове регулювання національної безпеки України. К.: Текст, 2008. 440 с.
4. Серебрянников В.В. Но­ва мо­дель без­пе­ки: діалек­ти­ка за­собів її забезпе­чен­ня // Міжнарод­ний ог­ляд. 1991. № 3. С. 34.
5. Антонов В. О.Національна безпека як складовий елемент національного суверенітету / В. О. Антонов // Держава і право. Юридичні і політичні науки. К., 2011. Вип. 51. С. 210–214.
6. Антонов В. О.Об’єкти національної безпеки та їх особливості / В. О. Антонов // Держава і право. Юридичні і політичні науки. К., 2013. Вип. 59. С. 65–71.
7. Шахов В.Національний інтерес і національна безпека в геостратегії України / В. Шахов, В. Мадіссон // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. 2013. № 2. С. 44–56.
8. Куркін М. В., Понікарв В.Д., Назаренко Д.В. Контроль та захист економічної діяльності підприємств. Харків: ВД «ІНЖЕК», 2010. 388 с.