Юридичні науки

Чистякова Олена Олегівна

студентка

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

ТОП–10 НЕЗВИЧНИХ ПОРУШЕНЬ НЕВІД’ЄМНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ

Анотація. У статті розглянуті випадки порушення прав людини, серед яких є неординарні. Інколи порушення прав людини залишаються безкарними. Уряди деяких країн незначно просунулися в розробці державної політики з питань захисту своїх громадян, які постраждали від свободи виявлення своїх поглядів та переконань.

Ключові слова: невідчужені права, права людини, інтереси громадянина, ЄКПЛ, рівність.

Постановка проблеми. У світі є багато країн, деякі кращі, ніж інші. У той час як багато проблем, наприклад, війна, бідність і гомофобія, є загальними для деяких країн, деякі з них стосуються обмеження прав людей, що проживають на якійсь окремій території.

Мета статті полягає у розгляді проблеми порушення прав людини деякими іноземними державами, визначити позицію відповідних країн щодо п. З’ясувати, чи досягли ми успіху у зменшенні випадків порушення прав людини.

Виклад основного матеріалу. Права людини – це невідчужені моральні права, якими володіє кожна особа у світі. Зазвичай при порушенні наших інтересів, ми вимагаємо від держави, уряду та інших громадян, утриматись від вчинення певних дій, тому що це є втручання у нашу особисту сферу, попри наше бажання. Ніхто, не може позбавити нас наших прав людини [1].

Проте навіть сьогодні у світі не існує жодної країни, яка б мала бездоганну репутацію щодо дотримання прав людини. Порушення прав інтересів громадян можуть відбуватися в одній країні частіше, ніж в іншій, а також вони мають негативний вплив на більшу кількість населення, але навіть єдине незначне порушення – це проблема, якої не повинно бути, і яку необхідно вирішувати негайно. Навряд чи, особи чиї права порушуються, почувають себе комфортніше від того, що його країна має більш кращу репутацію щодо дотримання прав людини, ніж інші країни світу [2].

Пропонуємо невеликий, проте достатній список країн, який неупереджено вказує на порушення невід’ємних прав людини і громадянина, а також суперечать нормам Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод 1950 року.

1. В Англії не визнають батьком транссексуала. Англійський суд не задовольнив позов Фредді МакКоннела, який є транссексуалом і народив дитину, проте хоче щоб у свідоцтві його записали як батьки, натомість йому пропонують офіційно бути матір’ю дитини. Фредді вже декілька років живе як чоловік, але вирішив зберегти свою репродуктивну систему, після того як він подолав безпліддя зміг народити дитину. Тоді МакКоннелл вже був офіційно в паспорті записаний як чоловік. Він звернувся до суду після того, як реєстратор відмовився його записувати батько, наполягаючи на тому, що дитину народити може тільки матір. Фредді МакКоннела та його адвокат наполягають на визнанні батьківства, адже за законом, на момент пологів він був вже визнаний чоловіком.
2. На Філіппінах заборонено розлучатися. У травні 2011 мальтійці легалізували розводи, при цьому залишивши Філіппіни останньою країною, де вони офіційно заборонені. Сильний вплив католицької церкви – головна перешкода на шляху легалізації, хоча політики виступають за прийняття фундаментального права перервати відносини з людиною.

Дана заборона змусив філіппінців знаходити лазівки. Шлюб може бути розірваний, якщо психіатр визнає одного з подружжя «психологічно нездатним» виконувати свої подружні обов’язки. Що розуміти під цими обов’язками не зовсім зрозуміло, тому багато людей вирішили свою проблему таким чином.

3. Білорусь – остання країна Європи, де є смертна кара. Білорусь – єдина в Європі і на пострадянському просторі країна, де все ще страчують злочинців. Вирок приносять у виконання пострілом у потилицю, після чого тіла ховають у місцях, про які не знають навіть родичі вбитих. Двоє ув’язнених повісилися в камерах кілька років тому, щоб уникнути страти і дати можливість родичам поховати тіла.

Інші країни регулярно намагаються переконати владу Білорусі заборонити смертну кару, але безуспішно. Білорусь не зможе стати членом Євросоюзу доти, поки легалізована страта.

4. Ізраїль відмовив у перегляді виконання прав людини. Світова періодична перевірка прав людини за ініціативою ООН почалася в 2011. Це була можливість для багатьох країн відзвітувати у виконанні прав людини, і в подальшому збільшити звітність країн і поліпшити виконання прав людини в усьому світі. Ізраїль був єдиною країною ООН, яка покинула проект.

Рада з Прав Людини, який займався перевіркою, продовжував переговори з Ізраїлем з приводу репрісоедіненія до проекту. Ізраїль заявляє, що зацікавлений у продовженні переговорів, але деякі країни в це не вірять. Особливо критично до вчинку Ізраїлю відносяться Єгипет, Туніс і Пакистан.

5. У США немає оплачуваної декретної відпустки США – єдина розвинена нація, яка не оплачує матерям їх відпустку по догляду за дитиною. Інші країни в цьому списку, це Папуа Нова Гвінея, Свазіленд, Ліберія і Лесотто, які знаходяться далеко за номером 100 в списку економічно розвинених країн. При цьому США знаходиться на першому місці. А право на допомогу по материнству – стаття 25 Міжнародної Декларації Прав людини.

Останній раз уряд США вживало кроки до поліпшення ситуації в цій області ще 20 років тому, під час президентства Білла Клінтона. Відтоді матері можуть брати 12 тижнів неоплачуваної відпустки з певними умовами. Тільки 11 відсотків працівників приватного сектора мають оплачувану декретну, тривалістю близько шести тижнів. Більшість розвинених країн надають оплачувану декретну у розмірі 6 місяців або більше, завдяки цьому у немовлят низька смертність і у жінок більш високий довгостроковий потенційний дохід.

6. В Ірані торгувати органами абсолютно законно. В Ірані немає повсюдного порушення прав людини, але в одній області він таки відзначився. Це єдина країна у світі, де можна продавати і купувати органи для пересадки. Це призвело до дещо дивних наслідків: люди рекламували свої нирки для пересадки на білбордах.

У той час як більшість країн забороняють продаж органів, щоб запобігти експлуатацію бідних і слабких, деякі експерти вважають, що в легалізації не так все й погано. Тисячі людей вмирають в очікуванні необхідних органів, а в багатьох країнах у всю розвинений чорних ринок торгівлі органами. Однак СОТ дещо обмежує масштаби цього бізнесу в Ірані.

7. У США немає загальної охорони здоров’я. Донедавна США і Південна Африка були єдиними країнами, які не забезпечують своїх мешканців універсальним охороною здоров’я. Тепер США вже на самоті. Право на медичну допомогу є одним із прав, згаданих у Всесвітній Декларації прав людини, підписаної США в 1948. Рівень охорони здоров’я, доступного для деяких людей в США, можна порівняти з країнами третього світу.

Існування різних стандартів охорони здоров’я для різних расових груп було визнано порушенням США своїх зобов’язань за Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Так як США – сторона даного договору, вони зобов’язані були зрівняти в правах всі раси.

8. США не хвилюють міжнародні договори. Відомо, що США – єдина країна ООН, яка не ратифікувала Кіотський протокол про зменшення випуску вуглеводневих сполук. Хоча спочатку США його підписали, Джордж Буш вирішив відмовитися від участі, беручи до уваги можливий економічний ефект.

Менш відомо, що США мають гірший послужний список ратифікації договорів про права людини серед розвинених країн. Конвенція про права дитини була ратифікована всіма країнами, крім США та Сомалі, країни, в якій на той час навіть не було уряду. Також США – одна з семи країн, які не підписали Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. З 70 найбільш економічно розвинених держав тільки Іран відмовився підписувати цю конвенцію.

9. У Мавританії все ще існують раби. У Мавританії рабовласництво не було злочином до 2007 року. Тим не менше, від 10 до 20 відсотків населення країни називають рабами – це 680 000 осіб. Це дуже бідна країна, і часом рабовласники живуть не краще за своїх рабів. У цьому рабстві є елемент расизму: рабовласники мають світлу шкіру, а раби темну.

Протягом останніх шести років коли рабство вже було заборонено, тільки одну людину звинуватили в порушенні закону. А іноземних журналістів, які намагаються розібратися в ситуації, висилають з країни.

10. У Китаї уклали під варту нобелівського лауреата. Коли бурмезского уряд звільнив політика Аунг Сан Суу Куї, Китай залишився єдиною країною, де нобелівський лауреат утримується під вартою. Ліу Ксіаобо знаходиться в ув’язненні вже 11 років за критику уряд КНР, через це він навіть пропустив вручення самої Нобелівської премії в 2010. Приз отримала його дружина, а Ліу залишається під вартою, а китайська влада заявила, що це «суперечить цілям премії та є богохульством по відношенню до премії миру ».

Важливою гарантією непорушності і забезпечення прав людини слугує функціонування та розгляд скарг Європейським судом з прав людини, який діє відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд розглядає індивідуальні (в основному) та міждержавні заяви та виносить рішення стосовно стверджуваних порушень прав, гарантованих Конституцією. Рішення суду є обов’язковим для виконання країною-відповідачем, щодо якої вони були винесені. Чимало рішень ЄСПЛ призвели до внесення суттєвих змін у національне законодавство, судову чи адміністративну практику в багатьох сферах. Завдяки практиці ЄСПЛ Конвенція залишається потужним та  динамічним інструментом, який здатен відповідати новим викликам та зміцнювати верховенство права, а також демократію в Європі.

Як показує практика, звернення до Європейського суду з прав людини є досить складною і обтяжливою процедурою. Дуже часто, ЄСПЛ відмовляє у розгляді справи, посилаючись на те, що заявник не скористався всіма внутрішньодержавними засобами правового захист. І у цьому випадку держава зобов’язана довести, що такі засоби ж ефективними, але це державам вдається далеко не завжди. Крім того, у ч.2 і ч.3 ст.35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод сформульовані умови неприйняття заяви до розгляду: анонімні скарги; не підлягають розгляду справи, які раніше все розглядалися судом; не може бути прийнято скаргу, яка ж предметом розгляду в іншому міжнародному органі; неприйнятні будь-які скарги, що несумісні з положенням Конвенції, явно необґрунтовані чи такі, які є зловживанням правом на подання заяви.

Як свідчить практика, Україна є не лише лідером серед поданих до суду заяв, а також однією із перших серед держав, що ці рішення не виконує або виконує із суттєвою затримкою. З метою виконання рішень ЄСПЛ в Україні прийнято спеціальний Закон «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

На сьогодні минуло 70 років з часу прийняття у 1950 році Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [1].

Завдяки цій Конвенції, а також діяльності Європейського суду з прав людини, який був заснований у 1959 році на основі норм Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод, з метою забезпечення неухильного дотримання і виконання її норм і Протоколів державами – учасницями Конвенції, права людини стали більш захищеними [3].

В основі цієї конвенції лежить дві основні цінності – це людське достоїнство, а також рівність. По суті, щоб дотримуватись прав людини, достатньо лише визнання цих двох цінностей. Ось чому ідею прав людини підтримують усі світові культури, всі цивілізовані уряди. Більшість підтримують позицію, що влада держави не може бути довільною та безмежною, вона повинна забезпечувати хоча б мінімальні умови всім, хто перебуває під її юрисдикцією, для того щоб вони могли жити з почуттям людської гідності.

Висновок. Враховуючи усе вище зазначене, можемо зробити висновок, що кожен є людиною і, відповідно, моральною істотою. Більшість осіб, якщо їм показати, що вони зневажають чиюсь особисту гідність, будуть намагатися утриматися від цього у майбутньому. Взагалі, людям не притаманно ображати інших людей. Проте, на додачу до морального схвалення від своєї або чужої совісті, у більшості країн світу не існує законів, які б змусили уряди поважати основні права людини їх громадян, навіть якщо вони не бажають цього робити. Щодо нашої країни, можна сміливо сказати, що ми досягли величезного успіху. Згадайте про відміну рабства, надання виборчого права жінкам, країни, які відминили смертну кару, звільнення в’язнів совісті у результаті міжнародного тиску, кінець режиму апартеїду в Південній Африці, справи, які після розглядання Європейським судом, вплинули на зміни в законодавстві. Згадайте й про те, що поступові зміни в міжнародній культурі означають, що навіть найбільш авторитарні режими зараз змушені поважати права людини, аби їх визнавали на міжнародній арені. Відбулося багато позитивних змін, особливо за останні 50 років, проте багато чого ще потребує виконання.

Література

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) зі змінами від 21 вересня 1970 року, 20 грудня 1971 року, 1 січня, 6 листопада 1990 року, 11 травня 1994 року. URL : http://www.espch.ru/content/view/52/37.
2. Теорія держави і права : навч. посіб. / [О. М. Головко, I. М. Погрібний, О. В. Волошенюк та ін.] ; за заг. ред. I. М. Погрібного. Х. : ХНУВС, 2010. С. 60.
3. Права і свободи людини і громадянина : навч. посіб. / [В. Кампо, С. Вдовіченко, М. Гультай та ін. ]; К. : КНУ ім Тараса Шевченка, 2013. С. 18.
4. Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. 2012. № 1.
5. Миронова Г. А. Гідність людини у правових умовах медичного втручання: досвід операціоналізації поняття / Г. А. Миронова // Проблеми філософії права. 2008—2009. Т. VI—VII. С. 205