Юридичні науки

Мельничук Ірина Андріївна

студентка інституту права

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ЗМІСТ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ СУБ’ЄКТІВ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ

Анотація. У статті описано основних суб’єктів, які створюють сприятливі умови праці. Розглянуто їх завдання та принципи діяльності. Надано способи гармонізації психологічного чи фізичного навантаження на працівників.

Ключові слова: суб’єкти, умови праці, виробництво, поділ праці, робочий час, бригада, оплата праці.

Аннотация. В статье описано основных субъектов, которые создают благоприятные условия труда. Рассмотрены их задачи и принципы деятельности. Предоставлено способы гармонизации психологического или физического нагрузки на работников.

Ключевые слова: субъекты, условия труда, производство, разделение труда, рабочее время, бригада, оплата труда.

Summary. The article describes the main actors that create favorable working conditions. Their tasks and principles of activity are considered. Ways to harmonize the psychological or physical burden on employees are provided.

Key words: subjects, working conditions, production, division of labor, working time, crew, wages.

Постановка проблеми. В умовах панування ринкової конкуренції досить важливу роль відіграє ефективність діяльності, яка гарантує не лише розвиток, а й виживання підприємства. Таким чином, значення факторів, що впливають на результативність виробництва стрімко зростають. Найголовнішим та найсуттєвішим фактором ефективності підприємства виступає науково обґрунтована організація праці. З цієї причини уже понад сто років організація праці є предметом дослідження науки та практики.

Виклад основного матеріалу. Організацію праці можна розглядати з двох сторін. По-перше, як систематичну діяльність людей по запуску нововведень в існуючу організацію праці для приведення її у відповідність з сучасним рівнем розвитку науки, техніки та технології. По-друге, як стан системи, що складається з конкретних взаємопов’язаних елементів та відповідає меті підприємства. Отож, підсумовуємо, що організація праці – це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва задля створення комфортних умов для одержання високих показників діяльності.

До суб’єктів організації праці відносять: органи державної влади, органи місцевого самоврядування; власники підприємств чи установ, об’єднання власників або ж їхні представницькі органи; професійні спілки, їх об’єднання; самі працівники. Залежно від суб’єкта організації праці можна виділити такі завдання, які допомагають у створенні сприятливих умов праці: 1) нормування праці, ретельний розрахунок норм витрат праці на виробництво певної продукції чи послуг; 2) поділ і кооперування праці, що включає розподіл працівників за систематизованими трудовими функціями, робочими місцями, механізмами з відповідним групуванням та комбінуванням працівників у виробничі колективи; 3) покращення умов праці, що передбачає усунення шкідливості виробництва, формування естетики, недопускання психологічних, фізичних чи емоційних навантажень у працівників, створення системи охорони та безпеки праці [3, с.110]; 4) організація робочих місць, а саме їх обслуговування, раціональне планування, раціоналізацію і оснащення у відповідності з фізіологічними даними та естетичними смаками працівника; 5) формування добору персоналу та їх розвиток, що передбачає планування потреби у робочій силі, профорієнтацію та профвідбір,  розробку прану розвитку працівників та її реалізація; 6) раціональне використання робочого часу, оптимізація режимів праці й відпочинку; 7) планування і облік праці, мотивація праці та зміцнення дисципліни персоналу [1, с. 97]. В межах підприємства основну роль для організації праці відіграє правильна розстановка працівників у виробництві шляхом раціонального поділу праці і суміщення професій, збільшення зон обслуговування. Також важливим є узгодженість діяльності, тобто кооперування при виконанні кількісної пропорційності трудових витрат на взаємопов’язаних ділянках підприємства. Дивлячись на вищенаведене, робимо висновок, що організація праці є об’єктивною необхідністю і невіддільною складовою трудової діяльності. Вона покликана сприяти покращенню, удосконаленню всіх процесів праці для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва.

Вважаю, що потрібно детальніше зупинитись на поділі праці, яке являє собою спеціалізацію трудової діяльності та виступає основним фактором зростання продуктивності праці. Поділ праці, в тій чи іншій формі, існує на всіх рівнях людської діяльності, чи то світове господарство, чи то одне робоче місце. Поділ праці розглядаємо в декількох видах [4, с.404]. Суспільний поділ праці – це класифікація соціальних функцій в суспільстві, що здійснюються групами людей і диференціація в результаті цього з різними сферами суспільства, такими як промисловість, сільське господарство, місто і село, наука, мистецтво та інші. Останні, в свою чергу, поділяються на ще дрібніші галузі й підгалузі. Технічний поділ праці – це розподіл видів трудової діяльності між працівниками підрозділів підприємства, надання кожному трудовому процесу ряд конкретних часткових функцій та операцій [3, с.111]. Іншими словами, це закріплення за кожним працівником і за кожним підрозділом їхніх обов’язків, видів робіт, технологічних операцій завдяки цьому відбувається раціональне використання робочого часу, збереження змістовності праці, попередження її монотонності та гармонізацію фізичного чи психічного навантаження на працівників.

Серед колективних суб’єктів організації сучасної праці провідне місце належить бригаді. Бригада – це група працівників, які здійснюють виробничий процес чи його певну частину і разом відповідають за результат виконаної роботи. До видів бригадної організації праці належать спеціалізовані та комплексні бригади. Спеціалізована складається з працівників однакової професії, що виконують однорідні технологічні процеси [2, с. 322]. В свою чергу, комплексна бригадна організація складається із працівників різних професій, які виконують сукупність взаємопов’язаних різнорідних технологічних робіт.

Варто додати щодо такого основоположного аспекту як організація оплати праці. Її розмір регулюється, перш за все, на підставі генеральної угоди, якщо йде мова про органи державної влади; галузевих, регіональних угодах, колективних та трудових договорах [1, с. 100]. Цей фактор, як і вказані вище, є важливим елементом організації праці на підприємстві, який є однією з умов для високопродуктивної та високоякісної праці.

Висновки. Виходячи з вищевикладеного, робимо висновок, що в сучасних умовах господарювання все більше набуває популярності вирішення проблеми поліпшення умов праці не за рахунок компенсаційних витрат, а через впровадження нової техніки, оздоровлення виробничого середовища та врахування вимог естетики праці.

Література

1. Дрогомирецька М.І. «Мотивація праці як інструмент ефективного управління персоналом сучасної організації» / М. І. Дрогомирецька // Вісник Одеського національного університету. Економіка. 2013. Т. 18, Вип. 1(1). С. 97-101. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vonu_econ_2013_18_1(1)__23
2. Марченко В.В. «Зміни ворганізації виробництва і праці як підстава зміни істотних умов праці» / В. В. Марченко // Актуальні проблеми права: теорія і практика.  № 17. С. 317-325. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/app_2010_17_31
3. Поступна Л.М. «Сутність організації праці на підприємстві» / Л. М. Поступна // Управління розвитком. 2013. № 12. С. 110-112. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Uproz_2013_12_50
4. Трюхан О.А. «Форми участі працівників в управлінні організацією праці» / О. А. Трюхан //Актуальні проблеми держави і права. Вип. 27. С. 403-407. URL:http://nbuv.gov.ua/UJRN/apdp_2006_27_74
5. Чорнобиль І.Є. «Організація праці державних службовців на сучасному етапі» / І. Є. Чорнобиль // Ефективність державного управління. 2013. Вип. 35. С. 259-267. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/efdu_2013_35_33