Юридичні науки

УДК 347

Гриценко Микола Олегович

студент міжнародно-правового факультету

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Гриценко Николай Олегович

студент международно-правового факультета

Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого

Hrytsenko Mykola

Student of the International Law Faculty of

Yaroslav Mudryi National Law University

ПРИТРИМАННЯ ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

УДЕРЖАНИЕ КАК СПОСОБ ОБЕСПЕЧЕНИЯ ИСПОЛНЕНИЯ ОБЯЗАТЕЛЬСТВ

RETAINING AS A WAY TO ENFORCE OBLIGATIONS

Анотація. В даній статті висвітлені основні питання притримання як одного із способів забезпечення виконання зобов’язань. Оскільки даний інститут є новелою цивільного законодавства, його теоретична розробка є недостатньою. Окрім цього існують певні недоліки в законодавчому регулюванні притримання як виду забезпечення виконання зобов’язань. В статті визначається правова природа притримання, його нормативне закріплення та особливості даного інституту в цивільному праві України.

Ключові слова: цивільне право України, способи забезпечення виконання зобов’язань, притримання, правова природа, предмет притримання, речові права на чуже майно.

Аннотация. В данной статье рассмотрены основные вопросы удержания как одного из способов обеспечения исполнения обязательств. Поскольку данный институт является новеллой гражданского законодательства, его теоретическая разработка недостаточна. Кроме этого существуют определенные недостатки в законодательном регулировании удержания как вида обеспечения исполнения обязательств. В статье определяется правовая природа удержания, его нормативное закрепление и особенности данного института в гражданском праве Украины.

Ключевые слова: гражданское право Украины, способы обеспечения исполнения обязательств, удержание, правовая природа, предмет удержания, вещные права на чужое имущество.

Summary. This article covers the main issues of retention as one of the ways to ensure the fulfillment of obligations. Since this institute is a novelty of civil law, its theoretical development is insufficient. In addition, there are certain disadvantages in the legislative regulation of maintenance as a form of enforcement of obligations. The article defines the legal nature of the attachment, its normative attachment and the features of this institution in the civil law of Ukraine.

Key words: civil law of Ukraine, ways of ensuring fulfillment of obligations, keeping, legal nature, subject of custody, real rights to someone else’s property.

Постановка проблеми. Розвиток ринкової економіки України останнім часом сприяв стрімкому збільшенню загальної кількості правочинів, які вчиняються юридичними та фізичними особами. Однак, характерною відмінністю сучасного обороту є досить невисокий рівень договірної дисципліни, через що значно збільшилася кількість не виконаних чи неналежно виконаних правочинів.

Тому на сучасному етапі одним із основних завдань цивільного права є створення розгалуженої системи спеціальних юридичних механізмів, які посилюють, зміцнюють цивільні зобов’язання, дисциплінують учасників цих відносин. Такими механізмами є способи забезпечення виконання зобов’язань.

Актуальність наукового дослідження даної теми обумовлена новизною даного інституту, недостатньою теоретичною розробкою даного питання та недоліками в законодавчому регулюванні даного способу забезпечення виконання зобов’язань.

Мета. Метою даного дослідження є визначення правової природи та специфічних ознак притримання, встановлення його місця в системі способів забезпечення виконання зобов’язань.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичну основу дослідження склали наукові праці вітчизняних вчених у галузі цивільного права, римського приватного права, загальної теорії права Т.М. Карнаух, М. М. Агаркова, К. І. Аненкова, Т. В. Боднар, М. І. Брагінського, А. В. Венедиктова, В. В. Вітрянського, Б. М. Гонгала, В. П. Грибанова.

Виклад основного матеріалу. На законодавчому рівні притримання в якості самостійного способу забезпечення виконання зобов’язань вперше було визначено у Цивільному кодексі України. В ч.1 ст 546 ЦКУ зазначено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Цивільний кодекс містить окремий § 7 «Притримання», в статях 594-597, якого визначені загальні положення про притримання [1, c. 24].

Інститут притримання є новелою Цивільного кодексу України, оскільки право притримання не було встановлено ані Цивільним кодексом Української СРР 1922 p., ані Цивільним кодексом Української РСР 1963 p. Незважаючи на те, що норма ст. 163 Кодексу торговельного мореплавства України встановлювала право перевізника на притримання вантажу за договором морського перевезення до сплати належних сум або надання забезпечення, до 2004 р. притримання як правовий інститут в Україні не існувало [2, c. 117-118].

Відповідно до ЦКУ, а саме ч.1 ст. 594, право притримання розглядається, як право кредитора, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання.

Також окрім загальних положень про притримання, ЦКУ містить спеціальні норми, що визначають право притримання кредитора за договорами певних видів, а саме підряд, перевезення, комісії.

Притримання — це єдиний передбачений законом спосіб забезпечення виконання зобов’язань, право на яке виникає незалежно від закріплення його в договорі і є можливим лише за наявності певних юридичних фактів. Обов’язковими умовами права притримання є:

• існування зобов’язання, яке забезпечується;
• невиконання боржником зобов’язання у строк щодо оплати речі, відшкодування пов’язаних з нею витрат інших збитків;
• знаходження речі, яка належить на праві власності або іншому правовому титулі боржнику або іншій особі і підлягає передачі боржнику, у законному володінні кредитора;
• настання строку повернення кредитором речі боржнику [1, c. 26].

Варто зазначити, що хоча право на притримання виникає за наявності умов, передбачених законом, це не означає, що сторони позбавлені права на укладення договору про притримання. Ч.2 ст. 594 ЦКУ передбачає можливість договірного врегулювання притримання. Сторони в договорі можуть розширити коло підстав для застосування притримання, обумовити конкретні права та обовязки сторін [3, с. 800].

Право притримання є обмеженням речових прав боржника на притримувану річ. Останній висновок підтверджує п. 3 ст. 21 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [4], який закріплює право притримання рухомого майна в якості одного з видів приватних забезпечувальних обтяжень, що встановлюються для забезпечення виконання зобов’язання боржника або третьої особи перед обтяжувачем.

В юридичній науці висловлена думка, що право притримання за своєю юридичною природою – речовий спосіб забезпечення виконання зобов’язання, різновид речових прав на чуже майно. Аналогічної точки зору притримується ряд науковців, серед яких: В. А. Белов, І. Жигалкін, О. А. Підопригора, Н. О. Саніахметова, Є. О. Харитонов. На обгрунтування цією думки, наводимо такі аргументи:

• по-перше, цивільно-правові відносини, що виникають у сфері встановлення і здійснення прав на чужі речі, за своїм характером є абсолютними відносинами, тобто відносинами, в яких праву управомоченої особи кореспондують обов’язки усіх осіб, які її оточують. Абсолютний характер притримання проявляється у праві абсолютного захисту права ретентора від посягань на притримувану річ як третіх осіб, так і самого власника речі — боржника;
• по-друге, речові права є виключними, що означає: якщо одна особа має право на володіння і користування чужою річчю, то ніхто інший такого права в тих же межах і обсязі мати не може. Стосовно притримання це проявляється у виключності прав ретентора, що притримує річ боржника, володіти цією річчю;

• по-третє, за загальним правилом, вимоги, які випливають з речових прав, задовольняються в першу чергу порівняно з вимогами, що випливають із зобов’язально-правових відносин. У праві притримання ця ознака проявляється в тому, що кредитор, який притримує річ, наділений правом розпорядитися нею шляхом продажу в порядку, визначеному законом [1, с. 53].

Виходячи з цього, притримання, будучи способом забезпечення виконання зобов’язання, є різновидом речового права на чуже майно — правом володіння.

Особливу увагу слід звернути на предмет притримання. Як зазначено в ст. 594 ЦК України предметом притримання може бути річ, яка належить боржнику на праві власності. Відповідно до ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. Відповідно, предметом притримання не можуть бути майнові права, роботи, послуги.

Викликає сумнів можливість нерухомих речей виступати предметом притримання. Це пов’язано з тим, що українське законодавство не передбачає процедури реєстрації прав притримання на нерухоме майно.

Для того, щоб розпоряджатись річчю особа повинна мати певні правомочності. Ч. 1 ст. 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Якщо припустити, що нерухомі речі можуть бути предметом притримання, то це призведе до того, що даний інститут позбавиться своєї ефективності як вид забезпечення виконання зобов’язань. Це пояснюється тим, що процедура застосування притримання на практиці значно ускладниться. Адже притримання нерухомості вимагатиме реєстрації у встановленому законом порядку, оскільки інакше воно не буде мати законної сили.

О. Іваненко, визначає, що найважливіший аргумент на користь того, що нерухоме майно не може бути об’єктом притримання, полягає в тому, що притримання – спосіб забезпечення виконання зобов’язань, який ґрунтується на законі і не потребує спеціального оформлення [5, c. 57-58].

Строк існування права притримання не обмежений: кредитор має право притримувати річ до того часу, доки боржник не виконає зобов’язання. Разом з тим, право притримання не можна розглядати як безстрокове зобов’язання. Після спливу певного проміжку часу кредитор зобов’язаний або передати річ боржнику, або задовольнити свої вимоги за рахунок притримуваного майна. У зв’язку з цим доцільно було б визначити на законодавчому рівні строки притримання речі до її реалізації.

Висновок. Притримання є видом забезпечення виконання зобов’язань, який стимулює боржника до належного виконання своїх обов’язків, адже задоволення інтересів боржника залежить від виконання ним своїх обов’язків. Крім того, притримання забезпечує захист інтересів кредитора у випадку, якщо боржник не виконує своє зобов’язання через неплатоспроможність. Вище викладене дає підстави для висновку про те, що в майбутньому притримання майна боржника як вид забезпечення виконання зобов’язання набуде значного поширення.

Література

1. Карнаух Т. М. Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов’язань [Текст] : автореферат дис. канд .юрид. наук.:12.00.03/. – Х.: Б.в., 2008.
2. Соколянський Д. Порядок реалізації права притримання / Юридичний вісник. – c.117-118.
3. Гражданское право: В 4-хт. Том 3: Обязательственное право / Отв. ред. Е. А. Суханов. – 3-є изд., перераб. и доп. – М.: Волтере Клувер, 2007. – 800 с.
4. Закон України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18.11.2003 р. № 1255-ГУ / ВВР. – 2004. – № 11.
5. Іваненко О. Предмет притримання як способу забезпечення виконання зобов’язань / Юридична Україна. – 2007. – № 7. – С. 57-58.

References

1. Karnauk T. M. Respect as a way to ensure fulfillment of obligations [Text]: dissertation diss. Cand. lawyer Sciences: 12.00.03 /. – Kh. B. B., 2008.
2. Sokolansky D. The order of realization of the right of deduction // Juridical messenger. – 2006. – No. 3. – P. 117-118.
3. Civil law: In 4-хт. Volume 3: Obligatory law / Otv. Ed. E. A. Sukhanov. – 3rd ed., Pererab. and add – M .: Voltera Clouver, 2007. – 800 p.
4. Law of Ukraine “On securing claims of creditors and registration of encumbrances” dated November 18, 2003, No. 1255-GU // VVR. – 2004. – No. 11.
5. Ivanenko O. Subject of retention as a way to ensure fulfillment of obligations // Legal Ukraine. – 2007. – No. 7. – P. 57-58.