Фінанси, банківська справа та страхування

УДК 336.7

Божко Тетяна Олександрівна

студентка кафедри фінансів та ФЕБ

Київського національного університету технологій та дизайну

Божко Татьяна Александровна

студентка кафедры финансов и ФЭБ

Киевского национального университета технологий и дизайна

Bozko Tatiana

Student of the Department of Finance and FEB of the

Kyiv National University of Technologies and Design 

Цимбаленко Наталія Володимирівна

кандидат економічних наук, доцент

Київський національний університет технологій та дизайну

Цимбаленко Наталия Владимировна

кандидат экономических наук, доцент

Киевский национальный университет технологий и дизайна

Tsymbalenko Nataliia

PhD, Associate Professor

Kyiv National University of Technologies and Design

ВИБІР СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЮ ТА ЛІКВІДНІСТЮ БАНКУ

ВЫБОР СТРАТЕГИИ УПРАВЛЕНИЯ ПЛАТЕЖЕСПОСОБНОСТЬЮ И ЛИКВИДНОСТЬЮ БАНКА

CHOICE OF THE STRATEGY OF MANAGEMENT OF PAYMENT CAPACITY AND LIQUIDITY OF THE BANK

Анотація. У статті розглянуто підходи щодо тлумачення сутності категорій «ліквідність» і «платоспроможність» банку; висвітлено параметри їх взаємозв’язку та суттєві відмінності; розглянуто зовнішні та внутрішні чинники, що впливають на рівень ліквідності банку та, відповідно, впливають на вибір стратегії управління ліквідністю банку; охарактеризовано існуючі стратегії управління ліквідністю банківської установи, визначено умови, переваги й недоліки їхнього застосування.

Ключові слова: ліквідність банку, платоспроможність банку, стратегія управління ліквідністю.

Аннотация. В статье рассмотрены подходы относительно толкования сущности категорий «ликвидность» и «платежеспособность» банка; освещены параметры их взаимосвязи и существенные различия; рассмотрены внешние и внутренние факторы, влияющие на уровень ликвидности банка и, соответственно, влияющие  также на выбор стратегии управления ликвидностью банка; охарактеризованы существующие стратегии управления ликвидностью банковского учреждения, определены условия, преимущества и недостатки их применения.

Ключевые слова: ликвидность банка, платежеспособность банка, стратегия заимствованной ликвидности, стратегия трансформации активов, стратегии управления ликвидностью, сбалансированная стратегия управления ликвидностью. 

Summary. The article deals with the approaches to the interpretation of the essence of the categories “liquidity” and “solvency” of the bank; the parameters of their interconnection and significant differences are highlighted; external and internal factors that influence the level of liquidity of the bank are considered, and, accordingly, influence the choice of the strategy of liquidity management of the bank; described the existing strategies of liquidity management of a banking institution, conditions, advantages and disadvantages of their application were determined.

Key words: liquidity of the bank, solvency of the bank, strategy of borrowed liquidity, strategy of asset transformation, liquidity management strategy, balanced liquidity management strategy.

Постановка проблеми. Сучасні умови ведення банківського бізнесу потребують від менеджменту банку розроблення нових та ефективного застосування перевірених часом підходів до управління ліквідністю, відповідних захисних заходів для зменшення негативного впливу на її рівень, зважаючи на швидкозмінність і нестабільність перебігу економічних процесів та необхідність постійної підтримки належного рівня фінансової стійкості банку. Проте банки досі приділяють недостатньо уваги системному аналізу, діагностиці й прогнозуванню своєї діяльності та, відповідно, розробленню ефективних стратегій, зокрема стратегії управління ліквідністю.

Знаходження оптимального співвідношення між забезпеченням необхідного рівня ліквідності та забезпеченням одночасного зростання прибутку та розширення масштабів активних операцій – в цьому і полягає управління ліквідністю сучасного банку.

Розроблення стратегії – своєрідний пошук балансу між внутрішніми можливостями банку та зовнішніми чинниками впливу на його діяльність. Чітко визначена й оптимально обрана стратегія є визначальним фактором успіху банку.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемам забезпечення банківської ліквідності й платоспроможності присвячені роботи таких учених, як Н. Бодрова [1], О. Дзюблюк. [3], Ю. Ребрик [7], О. Деревська [2], В. Міщенко [7] та ін. Сутність банківської ліквідності та методи її оцінки розглянуто в працях таких учених, як Л. Рябініна [8] Т. Корнієнко [4], І. Івасів [4], О. Лаврушин [5], В. Міщенко [7], П. Роуз [10], І. Онопрієнко [13] та ін. Водночас, подальшого дослідження потребують умови застосування стратегій управління ліквідністю, їх переваги і недоліки.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Визначення умов застосування стратегій управління ліквідністю, переваг і недоліків від впровадження кожної зі стратегій, а також чинників, які впливають на стан банківської ліквідності. Також висвітлено параметри взаємозв’язку та суттєві відмінності ліквідності та платоспроможності банку.

Виклад основного матеріалу. Залежно від цілей аналізу або досліджень, окремі науковці наводять різні тлумачення сутності категорії «ліквідність». Так, В. М. Шелудько характеризує ліквідність як «…спроможність банку відповідати за своїми зобов’язаннями в термін і без втрат, тобто відображає спроможність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань перед клієнтами банку» [14, с. 294]. О. Деревська характеризує ліквідність як «…спроможність банку виконувати свої поточні фінансові зобов’язання» [2, с. 44]. На думку О. І. Лаврушіна ліквідність є однією із узагальнюючих якісних характеристик діяльності банку, яка обумовлює його надійність. Тобто ліквідність банку – це здатність своєчасно без втрат виконувати свої зобов’язання перед вкладниками і кредиторами [6, с. 140].

Зауважимо, що поняття «ліквідність» тісно пов’язане із поняттям «платоспроможність». Під платоспроможністю розуміють не тільки можливість перетворення активів у швидко реалізовані, але ще й спроможність юридичної чи фізичної особи виконати свої платіжні зобов’язання у повному обсязі. Тобто, ліквідність можна розглядати як

необхідну та обов’язкову умову платоспроможності, контроль за виконанням якої бере на себе не тільки сама юридична чи фізична особа, а й певний орган зовнішнього контролю і нагляду. Зв’язок ліквідності й платоспроможності банку зображено на рис 1.

Рис. 1. Схема взаємозв’язку ліквідності та платоспроможності [3, с. 110]

Однак, не зважаючи на взаємозв’язок платоспроможності й ліквідності банку, це різні поняття і, як зазначає О. В. Дзюблюк «… між ними все таки існує суттєва відмінність» [3, с. 160]. З цього приводу доречно зауважити, що НБУ і Світовий банк розглядають платоспроможність банку в контексті достатності його власного капіталу, який гарантує виконання зобов’язань, взятих на себе банком. Відповідно, банк вважається неплатоспроможним тільки тоді, коли власний капітал має знак «мінус» [10, с.74]. Але якщо він за додатного показника суми власного капіталу не може виплачувати готівку, то він вважається платоспроможним, але неліквідним. Тому не випадково НБУ встановив банкам різні нормативи: норматив платоспроможності та норматив ліквідності, методики розрахунку яких суттєво відрізняються.

Для аналізу потреби банку в ліквідних коштах використовують відповідні методи зокрема:

• метод структурування фондів, що передбачає забезпечення співвідношення між обсягом необхідних резервів ліквідності й заявок за кредитами з обсягом ліквідних активів;
• метод коефіцієнтів, котрий передбачає розрахунок співвідношення обсягу активів різних видів та згрупованих належним чином пасивів;
• метод джерел і використання коштів, передбачає розрахунок обсягу ліквідних активів на основі вивчення грошових потоків за всіма договорами та угодами банку.

Перших два методи зорієнтовані на визначення поточної потреби в ліквідних коштах, тобто пов’язані з управлінням поточною ліквідністю. Останній метод дає змогу спрогнозувати динаміку дефіциту чи надлишку ліквідності. Саме цей метод можна вважати найефективнішим щодо прийняття рішень із управління ліквідністю банку.

Процес управління ліквідністю слід розпочинати із всебічного аналізу не лише банківської установи, а й зовнішнього середовища, що є основою для вибору оптимальної стратегії управління ліквідністю банку (рис. 2) [5; 9; 11].

Рис. 2. Зовнішні та внутрішні чинники впливу банківської ліквідності

Особливості зовнішнього середовища (економічні, політичні чинники, стан фінансового ринку тощо) дозволяють банку оцінити умови, у яких він функціонує, та прийняти оптимальне управлінське рішення. До економічних чинників відносяться рівень ділової активності в країні, рівень доходів населення, схильність до заощаджень, попит на кредити банків, рівень довіри до банківських установ, напрями грошово-кредитної політики.

До політичних чинників відносять зміну влади, проведення передвиборчої компанії, політичну нестабільність, революції, страйки, війни. Для аналізу впливу такого чинника, як стан фінансового ринку необхідною умовою є визначення рівня цін на фінансові ресурси, їхньої мінливості в часі. Це дозволить встановити, наскільки доцільно банку запозичати ліквідні кошти, тобто обирати стратегію запозиченої ліквідності.

Зовнішні чинники є неконтрольованими й некерованими з боку банків. Їх негативна дія призводить до масового зняття коштів вкладників, порушення графіків погашення кредитів, погіршення діяльності фінансового ринку, подорожчання вільних коштів, зниження довіри до банківської системи взагалі. Це негативно відображається на стані банківської ліквідності.

Важливими внутрішніми чинниками, що впливають на банківську ліквідність, є якість активів і ресурсної бази. Якість активів визначається трьома критеріями: доходність, ліквідність й ризикованість. Рівень ризику активів означає ймовірність потенційних втрат банку або ризик неповернення коштів банку. Це негативно відображається на стані ліквідності банку, оскільки порушується своєчасне й повне надходження коштів у банк. З іншого боку, чим більше в структурі активів банку ліквідних статей, тим меншим є ризик неліквідності. Оптимальною вважається частка ліквідних коштів в активах банку на рівні 20 % [12]. Ресурсна база банку визначає обсяг і структуру активних операцій банку. Чим більше в структурі пасивів банку стабільних джерел, тим вища ліквідність банку.

Значну увагу банк, при управлінні ліквідністю та платоспроможністю, повинен приділяти організації якісного менеджменту, тому що від своєчасних, обґрунтованих рішень залежить не тільки стан банківської ліквідності, але й фінансова стійкість банку в цілому. Імідж банку також впливає на забезпечення банківської ліквідності. Якщо банк має високий імідж серед ділових партнерів на фінансовому ринку, у нього розширюється спроможність швидко залучити кошти для поповнення рівня ліквідності. Перераховані чинники необхідно враховувати банку й при виборі стратегії управління ліквідністю. Аналіз механізму впливу цих чинників не тільки дозволить забезпечувати ліквідність як запас, але й формувати ліквідність як потік, тобто прогнозувати свій стан ліквідності й своєчасно його підтримувати.

Стратегію управління ліквідністю слід розглядати як процес реалізації певної послідовності заходів, а також завчасно підготовлених варіантів рішень на випадок суттєвих зовнішніх чи внутрішніх змін, з метою  забезпечення належного рівня ліквідності.

Загальноприйнятими стратегіями управління ліквідністю банків є стратегія трансформації активів (управління за рахунок активів), стратегія запозиченої ліквідності (управління за рахунок пасивів), стратегія збалансованого управління (за рахунок як активів, так і пасивів) [1].

Стратегія трансформації активів передбачає накопичення ліквідних коштів за рахунок ліквідних активів. Банк накопичує високоліквідні активи, які забезпечують поточні потреби банку в ліквідних коштах. Це готівка, кошти на кореспондентських рахунках в інших банках і НБУ, цінні папери, які, при потребі, можна швидко реалізувати. Якщо виникає потреба в ліквідних коштах, ці активи можуть поступово реалізовуватися, поки не буде задоволено попит на готівку, таким чином, відбувається трансформація активів банку у готівку. Ця стратегія є найменш ризикованою, її переваги та недоліки наведено в таблиці 1.

Таблиця 1

Характеристики стратегій управління ліквідністю банку

Як бачимо, стратегія трансформації активів має більше недоліків, ніж переваг. Тому її обирають ті банки, які не можуть або не бажають ризикувати, не мають широких можливостей запозичення коштів на грошовому ринку. На використання цієї стратегії можуть перейти й великі банки в періоди нестабільної економічної ситуації, коли порушується робота фінансового ринку, дорожчають зовнішні джерела поповнення ліквідності.

На відміну від попередньої, стратегія запозиченої передбачає забезпечення ліквідності за рахунок зовнішніх запозичень. Дана стратегія вважається найбільш ризикованою, оскільки реалізується шляхом запозичення ресурсів на ринку.

Стратегія запозичення ліквідності потребує адекватної аналітичної підтримки, яка включає [9]: 1) прогнозний аналіз потреби банку у ліквідних коштах через порівняння вхідних та вихідних грошових потоків; 2) прогнозування стану фінансових ринків та прогнозний аналіз вартості підтримування ліквідної позиції; 3) інваріантний аналіз різних джерел запозичення ліквідних коштів за такими параметрами, як доступність, відносна вартість, відповідність строків залучення та тривалості потреби в ліквідних коштах, правила регулювання, обмеження на використання; 4) вибір оптимального варіанта підтримки ліквідної позиції та обґрунтування управлінських рішень.

Великі міжнародні банки найчастіше використовують стратегію запозиченої ліквідності, іноді повністю задовольняючи потребу в ліквідних коштах саме в такий спосіб. Застосування стратегії передбачає функціонування розвиненого фінансового ринку. В Україні фінансовий ринок ще не відповідає цій умові, тому українські банки не ризикують обирати цю стратегію як пріоритетну. На сьогодні все більше банківських установ переходять на збалансоване регулювання ліквідності.

Сучасні фахівці визначили стратегію збалансованого управління ліквідністю найоптимальнішою та найбільш ефективною стратегією щодо управління ліквідністю та прибутковістю. Реалізація стратегії збалансованого управління дозволяє обійти недоліки обох попередніх стратегій. Основна проблема, на вирішення якої спрямована стратегія збалансованого управління, – це необхідність досягти оптимального співвідношення між нагромадженою ліквідністю і залученими ліквідними коштами.

Реалізація даної стратегії дає змогу нівелювати недоліки двох попередніх стратегій та водночас максимально використати їх переваги, а саме: мінімізувати втрати від створення надмірних резервів ліквідності та мінімізувати відсотковий ризик при залученні ліквідних активів у момент розриву ліквідності.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Ліквідність банку є однією з найважливіших характеристик діяльності банку. Вона є умовою самозбереження банку, оскільки підтримання належного рівня ліквідності дає змогу банку постійно залишатися платоспроможним, створюючи цим достатні умови для досягнення основних цілей банківської діяльності та стійкого розвитку економіки.

Вибір раціональної стратегії управління ліквідністю банку є важливою складовою фінансового менеджменту банку. Кожен банк самостійно визначає, яку саме  стратегію управління ліквідністю слід обрати. Кожна з розглянутих у статті стратегій має свої переваги й недоліки та в чистому вигляді практично не використовується сучасними банками.

В мінливих умовах зовнішнього середовища з метою забезпечення ліквідності банку в часі рекомендується застосовувати стратегію збалансованого управління. Дана стратегія забезпечує оптимальне управління ліквідністю та прибутковістю банку, а саме: дотримуватися балансу між ліквідними (високоліквідними) та неліквідними (низьколіквідними) активами банку; мінімізувати витрати від створення надмірних резервів ліквідності; мінімізувати відсотковий ризик при залученні ліквідних активів у момент розриву ліквідності.

 Література

1. Бодрова Н. Управління ліквідністю комерційних банків на основі стратегії трансформації активів / Н. Бодрова // Вісник УБС НБУ. — — № 1. — С. 185-188.
2. Деревянська О. Активно-пасивні операції та управління ліквідністю банківської установи // Вісник НБУ. — — № 7. — с. 43-46.
3. Дзюблюк О. В. Організація грошово-кредитних відносин суспільства в умовах ринкового реформування економіки. — К.: Політграфкнига. — — 261с.
4. Івасів І. Б. Ліквідність банку в умовах маркетингоорієнтованого менеджменту / І. Б. Івасів // Фінанси України. – 2003. – № 1. – С. 109–116.
5. Корнієнко Т. Ліквідність комерційного банку: фактори, що впливають, методи управління / Т. Корнієнко // Финансовые риски. — — № 3. — С. 51-54.
6. Лаврушин О. И. Банковское дело. Учебное пособие. — М.: Финансы и статистика. — — 667 с.
7. Міщенко, В. Ліквідність банківської системи: економічна сутність, структура і методологічний підхід до аналізу [Текст] / В. Міщенко, А. Сомик // Вісник Національного банку України. – 2008. – № 11. – С. 6- 9.
8. «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні»: Інструкція НБУ, затверджена постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001р. №368, зі змінами та доповненнями за станом на 01.01.2009.- Р.VI — П.1.1
9. Ребрик Ю. С. Фактори ліквідності банку та механізм їх впливу / Ю. С. Ребрик // Міжнародна банківська конкуренція: теорія і практика: зб. тез доповідей V Міжнародної науково-практичної конференції (27-28 травня 2010 р.): у 2 т. — Суми: ДВНЗ “УАБС НБУ”. — — Т. 2. — С. 148-150.
10. Рябініна Л. Ліквідність та платоспроможність комерційного банку, їх взаємозв’язок та відмінності // Банківська справа. — — №6. — с.72-80.
11. Фінансовий механізм управління ліквідністю банку: [монографія] / І. М. Бурденко, Є. Є. Дмитрієв, Ю. С. Ребрик, Ю. С. Серпенінова; [за заг. ред. Ю. С. Серпенінової]. — Суми Університетська книга, 2011. — 136 с.
12. Роуз, П. С. Банковский менеджмент [Текст] : уч. пособ. / П. С. Роуз; Пер. с англ. − Дело Лтд. − М. : Дело Лтд., 1997. − 768 с.
13. Онопрієнко І. М. Управління ліквідністю як фактор фінансової стабільності банку / І. М. Онопрієнко // Вісник Сумського аграрного університету. — — № 2 (31). — С. 28-32. — (Серія: Фінанси і кредит).
14. Шелудько В. М. Фінансовий ринок. Навчальний посібник — К.: Знання. — — с. 535.