Юридичні науки

Косолович Андрій Іванович

студент

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

ОБШУК ЖИТЛА ЧИ ІНШОГО ВОЛОДІННЯ

Анотація. Стаття розрахована на вивчення такої слідчої дії, як обшук. Висвітлення прогалин застосування такого інституту. В ній розкрито проблеми щодо чіткого врегулювання законодавства. А саме: можливості зловживання прав слідчим та прокурорам; корупційні махінації. А також акцентування на розбіжності практики та теорії, щодо застосування статті 233 Кримінального процесуального законодавства.

Ключові слова: недоторканість житла, обшук, житло, інше володіння особи, ухвала слідчого судді, обмеження, слідчий, прокурор.

 Постановка проблеми. Кримінально процесуальний кодекс (далі КПК) 2012 року був високо оцінений експертами та спеціалістами, як вітчизняних, так і зарубіжних. Прийняття нового кодексу надало поштовху до ще більшої демократизації та гуманізації національного законодавства. З прийняттям нового кримінально-процесуального законодавства було внесено величезна кількість змін, було доповнено новими принципами. В ньому закріплено нові підходи введення кримінального процесу та судового розгляду справ. КПК спрямований на розширення та захист прав громадян.

Одним із принципів кримінально-процесуального права є «Недоторканість житла та іншого володіння особи», але цей принцип може бути порушено відповідно до законодавства України, один із цих винятків – є обшук. Наразі постає проблема наявності прогалин в такій сфері, в якій порушується право особи на недоторканість житла, в результаті чого обшук визнається незаконним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання обшуку висвітлено в працях науковців, зокрема: як Ю. П. Аленіна, О. М. Бандурки, Є. М. Блажівського, О. Л. Булейко, В. Г. Гончаренка, Г. Ф. Горського, М. М. Гродзинського, А. Ф. Коні, С. Я. Лихової, Є. Д. Лук’янчикова, В. Т. Маляренка, М. М. Михеєнка, В. Т. Нора, М. А. Погорецького, Ю. Є. Полянського, Г. Ю. Рунова, В. Я. Тація та інші.

Мета статті полягає в розгляді та вивченні слідчої дії – обшук. Визначення певних проблем законодавчого врегулювання обшуку та висвітлення їх.

Виклад основного матеріалу. Недоторканість житла особи є основоположним принципом, який закріплений в Конституції України (далі КУ) та підтримується міжнародною спільнотою. Даний принцип закріплений у багатьох міжнародних договорах. Таким прикладом є, стаття 12 Загальної декларації прав людини, в якій закріплено: «…ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла… Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань» [1]; у статті 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. Також цей принцип закріплений статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод : «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання відбувається згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб» [2].

З такої міжнародної практики не дивно, що принцип «Недоторканості житла» був закріплений в українському законодавстві, доповнивши цей принцип ще й недоторканістю іншого володіння особи.

Тепер потрібно розібратися з поняттями «житло», «інше володіння». Житло – це місце (приміщення), яке знаходиться у володінні особи на постійній чи тимчасовій основі, метою якого є – тимчасове або постійне проживання особи, враховуючи всі його складові. Не є житлом приміщення, спеціально призначенi для утримaння осіб, права яких oбмежені законом. Наведемо приклади, які підпадають під поняття житла – це житловий будинок, квартира, номер в готелі та інше. Іншим володінням особи – приміщення, які призначені для службового, побутового та іншого використання, на які у особи є право володіння. Прикладами іншого володіння є – гараж, земельна ділянка, транспортний засіб та інше. Виходячи з вищевказаного поняття іншим володіння особи є предмети матеріального світу, які перебувають у законному чи незаконному, безперервному володінні особи, призначенням яких є збереження майна, виготовлення або вирощування продукції, та забезпечення інших побутових потреб. Обов’язковою ознакою іншогo волoдіння є наявність засобів, які ускладнюють або унеможливлюють вільний вхід інших осіб. Такими засобами є: огорожі, забори, охорона, сигналізація тощо.

Європейський суд з прав людини дотримується позиції, констатує про те, що під поняттям «жило» потрібно розуміти місце постійного проживання особи, незалежно від законного чи незаконного набуття права володіння приміщення (місця) в якому ця особа проживає.

Конституцією України (далі – КУ) кожнoму гарантовано недoторканність житла. Яке міститься у ст. 30 КУ. Зокрема, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення огляду чи обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду. Лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення огляду та обшуку [3]. Ці положення збігаються з вимогами ст. 233 Кримінaльного процесуaльного кодексу України, відповідно до яких проникнення до житла або іншого володіння без добровільної згоди власника або без відповідної ухвали слідчого судді є незаконним. Тобто, без добровільної згоди власника допускається проведення обшуку лише за дозволом слідчого судді та на підставі його ухвали. Так як така слідча дія, як обшук, обмежує права та інтереси осіб, а також порушує основний принцип національного законодавства «Недоторканість житла та іншого володіння особи». Негативним наслідком якого – притягнення до відповідальності. Відповідальність за незаконне проникнення закріплене в Кримінальному кодексі, а саме у статті 162 КК, в якій зазначено, що незаконне проникнення до житла чи іншого володіння, незаконне проведення слідчої дії такої як, обшук та огляд підлягають кримінальної відповідальності.

Але в частині 1 статті 233 КПК є виключення з загального правила – « … крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті». Що ж це за випадки? В ч.3 ст.233 КПК та в ст.30 КУ визначені саме ці випадки, коли проникнення до житла особи не порушує законодавства, це проникнення з метою:

1. Врятування життя людей;
2. Врятування майна;
3. Безпосереднього переслідування осіб, які підозрюються у скоєнні злочину.

Виходячи з вище вказаного, в законодавстві України передбачено право кожного на недоторканість житла та іншого володіння, таке право є непорушним, крім випадків передбачених законом. Отже, навіть якщо особа незаконно володіє житлом чи іншим володінням, це не дає права проникнути в таке житло, без добровільної згоди, ухвали слідчого судді на проведення слідчої дії або з іншою метою передбаченою в національному законодавстві, це буде грубе порушення прав особи, що призводить до кримінальної відповідальності.

З іншого боку, вищевказані винятки, які дозволяють обшук без ухвали слідчого судді дають можливість зловживання правами зі сторони слідчого та прокурора. Яким чином? Прокурори та слідчі дуже суб’єктивно та в дoвільній інтерпретaції визначають мету обшуку, наприклад, задля врятування майна, яке є має доказoве значення в кримінальному проваджені. Вмотивовуючи цим, здійснюється обшук, хоча він не завжди співпадає з метою вказаною в ухвалі слідчого судді, так як в ній немає чіткої, об’єктивної причини. Виникає питання, про яке доказове значення йдеться? У жодній статті КПК не прописано, необхідності констатації та точного прописування мети обшуку – це є однією із проблем, яка потребує негайного вирішення.

Щодо вилучення майна при обшуку, наразі постає проблема корупції. Проблема бізнесу, безпідставного вилучення майна протягом невизначеного строку, при відсутності вмотивованої підстави. Одним із основних обмежень щодо захисту прав особи є те, що ухвали слідчого судді не підлягають оскарженню. Але обмеження полягає не в відсутності апеляційного оскарження, а у відсутності судового контролю за строком на який може бути обмежено право володіння майном особи, яке було вилучено під час обшуку, яке покладається на слідчого суддю. В КПК є відповідна стаття 303 КПК, яка зазначає процедуру оскарження бездіяльності слідчого або прокурора, яка виявляється у формі неповернення тимчасово вилученого майна. Але дана норма не майже не використовується щодо майна вилученого під час обшуку. Внаслідок чого, підприємство майно якого вилучене, та яке має велику цінність, від якого залежить економічний рівень підприємства, при відсутності якого фірма банкрутує. Приклади такого майна є – спеціальна техніка, товари, документи та інше. Тому не маючи іншого виходу власник повинен дати «хабар» посадовій особі, задля процвітання свого бізнесу. З причини відсутності ефективного правового засобу від безпідставного обмеження права володіння.

Проаналізувавши статтю 233 КПК, ми дійшли висновку, що у статті говориться про «проникнення», постає питання чи буде вірним прирівняти обшук до проникнення? Дивлячись на практику, посадові особи правоохоронних органів часто прирівнюють ці два поняття. Чи можна вважати це порушенням процедури КПК, в наслідок чого всі докази визнаються недопустимими? Наразі це спірне питання, але більшість думок сходяться на тому, що це є порушенням КПК, тому такі докази визнаються недопустимими. Наразі, складним є питання незалежності слідчих суддів, так як у багатьох випадках слідчі судді були схилені більш до прокурорів та слідчих, мотивуючи це тим, що дане рішення відповідає інтересам досудового розслідування.

Висновок. На нашу думку, інститут обшуку є досить важливим і має місце бути, за допомогою обшуку сторона обвинувачення може отримати докази, які мають значення для кримінального провадження, які можуть мати, як обвинувальний характер так і виправдувальний. Наразі є деякі неточності, колізії в кримінально-процесуальному законодавстві, які перешкоджають та можуть незаконно обмежувати права особи, а саме право на недоторканість житла. Нажаль, наразі, наявне таке незаконне обмеження, яке приводить до корупційних махінацій, банкрутству підприємств, протиріччя між посадовими органами держави.

Література

1. Загальної декларації прав людини резолюції 217 A (III) Генеральної Асамблеї от 10. 12. 1948 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015.
2. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенцію ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004.
3. Конституція України від 28 червня 1996 року№ 30. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96%D0%B2%D1%80#Text.
4. Кримінально процесуальний кодекс 13. 04. 2012 року № 4651-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.
5. Наказ Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Інструкції про порядок виконання органами Національної поліції ухвал слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та про зміну раніше обраного запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту» від 13.07.2016 № 654. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1087-16/ed20160713#n19.
6. Постанова Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України 24 березня 2016 року. URL: http://www.viaduk.net/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/306488827C10E188C2257FB100218CC3.