Цивільне право

УДК 347.215

Зубко Єлизавета Олегівна

студентка

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Зубко Елизавета Олеговна

студентка

Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого

Zubko Elizaveta

Student of the

 Yaroslav Mydriy National Law University

Йорохова Регіна Зосимівна

студентка

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Ёрохова Регина Зосимовна

студентка

Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого

Yorohova Regina

Student of the

 Yaroslav Mydriy National Law University

ПРОБЛЕМАТИКА ПРАВОВОГО РЕЖИМУ АНАТОМІЧНИХ МАТЕРІАЛІВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ

ПРОБЛЕМАТИКА ПРАВОВОГО РЕЖИМА АНАТОМИЧЕСКИХ МАТЕРИАЛОВ ЧЕЛОВЕКА В УКРАИНЕ

THE ISSUE OF THE LEGAL REGIME OF HUMAN ANATOMICAL MATERIALS

Анотація. У даній статті розглянуті основні правові проблеми, які негативно впливають на розвиток практичної трансплантології, а саме прижиттєвого донорства, в Україні. Більшість пересаджуваних анатомічних органів – це органи від донорів, які загинули від смерті мозку, за наявності попередньої згоди на донорство в разі «презумпції незгоди» або без такої в разі «презумпції згоди», що залежить від норми, закріпленої на законодавчому рівні конкретної країни. Випадки прижиттєвого донорства, незважаючи на науково-технічний прогрес, зустрічаються вкрай рідко, що обумовлюється правовими обмеженнями. Часто особа дає згоду стати донором та відповідає всім медичним критеріям, проте не підходить за законодавчими критеріями.

Авторами показано, що проблема визначення правового статусу анатомічних матеріалів людини і проблема обмеження кола осіб, які можуть бути потенційними донорами, нерозривно пов’язані між собою. Проаналізовано законодавство європейських і азіатських країн, що відбиває сучасні потреби суспільства, а також українські реалії, які зводять до мінімуму можливість трансплантації гомотрансплантатів від живих донорів. У 2008 році понад 135 країн, в їх числі і Україна, прийняли Стамбульську декларацію, в якій був встановлений бар’єр для проведення комерційної трансплантації [10] Однак, багато країн дотримуються інших позицій. Наприклад, Китай, Бразилія, Індія, Пакистан йдуть шляхом часткової або повної легалізації продажу органів з метою вирішення питань забезпечення хворих людськими органами.

Детально описані запропоновані методи вирішення визначених проблем, шляхом внесення відповідних змін до вітчизняного законодавства, і позитивні аспекти таких нововведень. З історичної та наукової точок зору аргументована доцільність зміни правового режиму анатомічних матеріалів людини.

Ключові слова: анатомічні матеріали, гомотрансплантат, трансплантація органів, донор, реципієнт, об’єкт цивільного права, оборотоздатність.

Аннотация. В данной статье рассмотрены основные правовые проблемы, которые негативно влияют на развитие практической трансплантологии, а именно прижизненного донорства, в Украине. Большинство пересаживаемых анатомических органов – это органы от доноров, погибших от смерти мозга, при наличии предварительного согласия на донорство в случае «презумпции несогласия» или без такого при «презумпции согласия», что зависит от нормы, закреплённой на законодательном уровне конкретной страны. Случаи прижизненного донорства, несмотря на научно-технический прогресс, встречаются крайне редко, что обусловливается правовыми ограничениями. Часто лицо даёт согласие стать донором и соответствует всем медицинским критериям, однако не подходит по законодательным критериям.

Авторами показано, что проблема определения правового статуса анатомических материалов человека и проблема ограничения круга лиц, которые могут быть потенциальными донорами, неразрывно связаны между собой. Проанализировано законодательство европейских и азиатских стран, отражающее современные нужды общества, а также украинские реалии, которые сводят к минимуму возможность трансплантации гомотрансплантатов от живых доноров. В 2008 году более 135 стран, в их числе и Украина, приняли Стамбульскую декларацию, в которой был установлен барьер для проведения коммерческой трансплантации [10] Однако, множество стран придерживаются иных позиций. Например, Китай, Бразилия, Индия, Пакистан идут по пути частичной или полной легализации продажи органов с целью решения вопросов обеспечения больных человеческими органами.

Детально описаны предложенные методы разрешения определённых проблем, путём внесения соответствующих изменений в отечественное законодательство, и позитивные аспекты таких нововведений. С исторической и научной точек зрения аргументирована целесообразность изменения правового режима анатомических материалов человека.

Ключевые слова: анатомические материалы, гомотрансплантат, трансплантация органов, донор, реципиент, объект гражданского права, оборотоспособность.

Summary. The main legal issues were considered by authors of this article. The problems associated with the living donation have a negative impact on a practical transplantology development in Ukraine. The majority of transplanted anatomical organs are organs of donors that died from brain death. The country’s legislation establishes whether the consent of the deceased recipient is necessary. Cases of living donation are extremely rare despite all the technological and scientific advances. This is mainly due to the legal restrictions. Very often a person consents to become a donor and he meets all medical criteria, but he does not fit the criteria of the legislation.

The authors showed that the issue of defining the legal status of anatomical materials of a person and the problem of limiting scope of persons who may be a potential donor were inextricably linked. The authors reviewed the legislation of European and Asian countries, reflecting contemporary public needs, as well as Ukrainian realities that minimized possibility of transplanting homografts from living donors. In 2008, more than 135 countries, including Ukraine, adopted the Istanbul Declaration, which established a barrier to commercial transplantation.

However, many countries maintain other positions. For example, China, Brazil, India, Pakistan government legitimizes organ sales wholly or partly in order to address the issues of providing patients with human organs.

The authors described in detail the proposed methods of resolving certain problems, by amending domestic legislation, and the positive aspects of such innovations. The reasonability of changing the legal regime of anatomical human materials is argued from the historical and scientific points of view.

Key words: anatomical materials, a homograft, organ transplantation, a donor, a recipient, an object of civil law, circulability, a presumption of non-consent, living donation.

 Постановка проблеми. В середині XX століття розвиток трансплантології як науково-медичного досягнення почав набирати стрімких обертів. Завдяки пересадці органів у світі щорічно зберігають життя тисячам людей. Проте, гальмуючим фактором у цій галузі медицини досі залишаються моральні та етичні аспекти, недосконале законодавство.

Незважаючи на те, що Україна була однією з перших країн, в якій проводилися операції з пересадки органів, сьогодні наша країна знаходиться в аутсайдерах у цій галузі медицини.

Наразі актуальним є визначення практичних проблем сучасної трансплантології в Україні, які виникли через невідповідність законодавства в цій сфері міжнародному, не адаптованість до потреб сучасного соціуму. Зважаючи на об’єктивну реальність, правовий статус органів людини потребує детального законодавчого регулювання. Також є необхідним перегляд кола осіб, які можуть бути потенційними донорами, адже в новітніх суспільних умовах законодавчо визначений перелік осіб визначається завузьким для вирішення життєво важливих проблем.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Протягом останніх десятиліть становлення незалежної України визначенню статусу анатомічних матеріалів людини та правовим проблемам трансплантації було присвячено низку наукових статей, ґрунтовних досліджень, монографій. Серед науковців, які займалися даною проблематикою : Колодяжна Ю.В., Лапач В.А., Красновський Г.М., Іванов Д. М., Пунда О.О., Малеїна М.М., Бадіков Т. та інші.

Вчені одностайні в думці щодо визначення поняття анатомічних матеріалів і відносять до них: органи, тканини, анатомічні утворення (органи чуття), клітини людини або тварини.

Аналізуючи дослідження даної галузі права, все різноманіття поглядів висловлених з приводу правового режиму анатомічних матеріалів людини можна звести до трьох теорій. Представники першої, яку можна умовно назвати «консервативною», не розглядають анатомічні матеріали людини як об’єкт права власності (і речового права взагалі). Інша теорія полягає у визначенні місця анатомічних матеріалів людини саме у правовідносинах власності, як його об’єкта. Адепти третього погляду пропонують розглядати анатомічні матеріали як самостійні, унікальні об’єкти матеріального світу, які за своїми ознаками повинні бути включені в таку групу об’єктів цивільних прав як «інше майно» [9].

Навіть вищенаведеного різноманіття думок досить для констатації відсутності сформованого ставлення суспільства до анатомічних матеріалів. З одного боку сучасні медичні технології не пов’язані з використанням органів, тканин, анатомічних утворень і клітин людини вже неможливо уявити, з іншого – розглядати їх як вільно оборотоздатні об’єкти важко в силу окремих нормативних обмежень, що містяться в джерелах цивільного права.

Проблематика щодо кола осіб, які можуть бути потенційними донорами, полягає в тому, що в Україні список таких суб’єктів визначається як абсолютно обмежений. В Цивільному кодексі України вміщено статтю 290 про донорство, яка дає загальну характеристику даного явища та характеризує його як право особи та зазначається положення згідно з яким взяття гомотрансплантата у живого донора допускається тільки у випадках, коли реципієнт і донор перебувають у шлюбі або є близькими родичами (батько, мати, син, дочка, дід, баба, онук, онука, брат, сестра, дядько, тітка, племінник, племінниця) [3, с. 12].

Однак, досліджена нами практика Європейських країн підтверджує правильність пропозиції щодо розширення кола потенційних донорів. Наприклад, влада Великобританії ухвалила Закон, що вступив в силу з 1 вересня 2006 року, відповідно до якого, на території даної держави дозволено пересадження донорських органів, отриманих від людей, що не є родичами реципієнтів і не знайомі з ними. Італія також «схвалила» трансплантацію органів, отриманих від добровольців за умови, що будуть дотримані деякі правила (абсолютна анонімність, безоплатність дарування).

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Враховуючи велику кількість летальних випадків при реальній можливості провести пересадку анатомічного матеріалу, однак, «нереальній» з законодавчої точки зору, слід визначити основні проблеми даної галузі права.

Аналіз проблем, що виникають при реалізації прав на трансплантацію та донорство, а також визначення можливості вирішення даних проблем на законодавчому рівні нашої держави.

Виклад основного матеріалу. Історично право власності являє собою структурний елемент громадянського права, який динамічно розвивається, в нормах якого відображаються соціальні явища і процеси, що відбуваються в суспільстві. Довгі тисячоліття, до торжества концепції природних прав людини, в переліку об’єктів права власності фігурували люди – раби. Відповідь на питання – чому такий нелюдський інститут як «рабство» проіснував так довго, незважаючи на численні протести, які оформилися в рух аболіціонізму – слід шукати в його економічній ефективності. Поки праця рабів здатна була приносити прибуток, до тих пір позитивне право багатьох країн кваліфікувало людину не тільки як суб’єкта, а й як об’єкт. І лише коли коефіцієнт корисного результату від рабства став неухильно знижуватися через масове впровадження машинного виробництва в провідних світових державах громадська підтримка аболіціонистів почала неухильно зростати, що призвело до витіснення рабів робочими [4]

Аналізуючи наведені положення, можна зазначити, що цивільне право взагалі, і право власності зокрема, представляє собою лише реакцію законодавця на тенденції, що сформувалися в суспільстві. Якщо якесь явище матеріального світу є економічно корисним для суспільства, то воно розглядається як благо і, відповідно, відноситься до об’єктів права власності. Якщо ж корисний ефект вичерпано, то втрачається суспільна підтримка, що тягне перегляд правового статусу певного явища. Але можливий і зворотний процес, коли з плином часу знаходиться економічна цінність об’єкта, який раніше нею не володів, що породжує правову проблему кваліфікації подібного явища.

До недавнього часу анатомічні матеріали не являли особливої ​​матеріальної цінності для суспільств цивілізованих держав. Однак бурхливий розвиток в ХХ і ХХІ століттях науково-технічного прогресу, насамперед в області медицини, призвів до необхідності переосмислення того, чим для суспільних відносин є анатомічні матеріали людини, що, в свою чергу, дозволить визначити їм місце в структурі правовідносин власності. Економічна цінність анатомічних матеріалів різко зростає, що ставить вимогу належної правової регламентації подібних відносин.

При аналізі поняття «об’єкт» на філософському рівні воно постає як частина матеріального і духовного світу, на яку спрямована пізнавальна і перетворююча діяльність суб’єкта. У даному трактуванні об’єктом стає частина світу, яка використовується суб’єктом в пізнавальному і практично-прикладному плані. Але для права в процесі його реалізації важлива практично-прикладна сторона діяльності суб’єкта; пізнавальна його активність важлива тут лише в тій мірі, в якій вона дозволяє зрозуміти становище об’єкта в механізмі правового регулювання [6, с. 32].

Найбільш поширені дефініції, пропоновані в цивільно-правовій літературі, засновані на одному з трьох підходів. Відповідно до першого, об’єктом цивільних прав є те, на що спрямовані права та обов’язки суб’єктів цивільних правовідносин. Згідно з другим – об’єктами визнається те, з приводу чого виникають цивільні правовідносини. Прихильники третього підходу під об’єктами розуміють те, на що правомочність та обов’язок впливає або може вплинути [6, с. 34].

З огляду на вищезазначене, науковець О. О. Пунда вважає, що анатомічні матеріали (окремі органи, їх групи, їх частини, тканини всіх різновидів, клітини органів), безумовно є предметами – частиною людського організму. Разом з тим, зазначене не повинно приводити до висновку про те, що коли окремі елементи організму людини є предметами, то й такий організм в цілому можна розглядати як предмет (живий «матеріал»). Такий висновок є хибним і заперечує соціально-біологічну природу людини. Людина – це не простий, механічний набір функціонуючих певним чином внутрішніх біологічних систем. А тому ми не маємо права розглядати людину як можливий набір «замінних запасних частин» для інших людей [7, с. 65].

М. Малєїна у свою чергу зазначає про можливість закріплення на законодавчому рівні положення, що правовий статус об’єктів правовідносин донорства, тобто кров, органи та тканини визначається, як речі, обмежені в обороті. З цього випливає, що ці блага мають характерні всім речам цивільно-правові ознаки, а саме: корисність (здатність задовольняти потреби); усвідомленість (опанування) людиною даних (корисних) властивостей; доступність до володіння [8, с. 98].

В 2019 році Україна перейняла певний європейський досвід та закріпила «презумпцію згоди» на посмертне донорство шляхом прийняття нового Закон України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині». Даний закон визначає, що кожен громадянин, який не дав своєї письмової відмови за життя стає донором після своєї смерті.

Щодо прижиттєвого донорства, то законодавці в найближчий час не планують реформувати сферу кола суб’єктів – потенційних донорів та переймати вже усталену успішну зарубіжну практику. Наразі, живим донором може бути лише повнолітня дієздатна особа, і тільки в разі, коли реципієнт і донор перебувають у шлюбі або є близькими родичами. Для українців таке нормативне положення ускладнює процедуру трансплантації, бо, як правило, українські сім’ї не є багатодітними. А це значить, що потенційні можливості родинного донорства вкрай обмежені. Тому необхідно розвивати і розширювати можливості живого донорства, наприклад, в сучасному світі поширеною є практика перехресного донорства – обміну донорами між сім’ями, які стоять в листі очікування на трансплантацію (в двох сім’ях є реципієнти, яким групи крові донорів із своїх сімей не підходять, а групи крові донорів із іншої сім’ї підходять, так вони можуть обмінятися донорами, що в медицині отримало назву перехресного донорства). У багатьох країнах, у тому числі і європейських, також існує так зване моральне або альтруїстичне донорство, коли пацієнтові, що потребує пересадки на безоплатній основі віддає орган близька по духу людина.

Правомочність щодо розпорядження своїми анатомічними матеріалами в Україні могла б здійснюватися шляхом укладення договору донорства, що з 60-х років ХХ століття застосовується в Європі і США. Даний договір за конструкцією може включати в себе елементи, як договору дарування, так і купівлі-продажу. Об’єктом даного договору є річ особистісного характеру, об’єкт трансплантації, щодо якої передається право трансплантаційного використання шляхом відчуження даного права від донора і придбання його медичним закладом. За договором відплатного донорства одна сторона (донор) зобов’язується передати річ (об’єкт трансплантації) на праві трансплантаційного використання іншій стороні (медичній установі), а медичний заклад зобов’язується вилучити об’єкт трансплантації з організму донора при неспричиненні його здоров’ю істотної шкоди, прийняти вилучений об’єкт трансплантації і сплатити за нього певну грошову суму (ціну). За договором безоплатного донорства акт донорства здійснюється у формі дарування. Донор має право в будь-який час розірвати договір донорства з віднесенням ризику заподіяння збитків по підготовці до операції на контрагента. За договором донорства донор має право вимагати від установи охорони здоров’я повної інформації про можливі ускладнення для його здоров’я в зв’язку з майбутнім оперативним втручанням з вилучення органів і тканин. Донор може отримати безкоштовне лікування (в тому числі медикаментозне) в зв’язку з проведеною операцією, крім плати за об’єкт трансплантації. Договір донорства оформляється в письмовій формі. Для здійснення договору донор повинен володіти повною дієздатністю, досягти повноліття. Вилучення органів і (або) тканин не допускається, якщо встановлено, що вони належать особі, яка страждає хворобою, що становить небезпеку для життя і здоров’я реципієнта. Вилучення органів і (або) тканин для трансплантації в осіб, які перебувають у службовій або іншій залежності від реципієнта, не допускається. Дане правило є підставою розірвання договору донорства.

Висновки. Питання донорства на світовому рівні до цих пір залишається відкритим, різні країни обирають для себе різні способи регулювання сфери трансплантації органів, в залежності від національних, релігійних, соціальних, економічних особливостей регіону.

Враховуючи зазначене, стосовно правового статусу живих донорів, вважаємо за потрібне запозичити досвід європейських країн і розширити коло осіб – живих донорів – при взятті гомотрансплантата шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині», також вважаємо за можливе визнати анатомічні матеріали людини об’єктом цивільних прав, і закріпити способи розпорядження ними. Як наслідок, таке нововведення в даний Закон дозволило б істотно збільшити кількість органів і тканин, взятих у живих донорів.

Література

1. Цивільний кодекс України : станом на 1 вересня 2018 року. Харків : Право, 2018. 448 с.
2. Основи законодавства України про охорону здоров’я : Закон України від 19.11.1992 № 2801-XII // Відомості Верховної Ради України. 1993. № 4. Ст.19.
3. Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині : Закон України від 17.05.2018 № 2427-VIII // Відомості Верховної Ради України. – 2018. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T182427.html
4. Аболіціонізм : історія та цікаві факти, 2015. URL: http://yrok.pp.ua/serednya-osvta/11651-abolicionizm-ce-viznachennya-storya-ta-ckav-fakti.html
5. Колодяжна Ю. В. Анатомічні матеріали людини, як об’єкти цивільних правовідносин [Електронний ресурс] / Ю. В. Колодяжна. URL: http://www.reallook.com.ua/4877/anatomichni-materiali-lyudini-yak-ob-yekti-civilnix-pravovidnosin/.
6. Лапач В. А. Система об’єктів цивільних прав: Теорія і судова практика. – СПб.: Видавництво «Юридичний центр Пресс», 2002. 544 с.
7. Пунда О.О. Поняття та проблеми здійснення особистих немайнових прав, зо забезпечують природне існування людини. Монографія. Хмельницький-Київ, 2005. 436 с.
8. Малеина М. Н. Право индивида на телесную (физическую) неприкосновенность // Государство и право. 1993. №4. С. 97.
9. Декларация относительно трансплантации человеческих органов, 1987. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MU87304.html.
10. Стамбульская декларация о трансплантационном туризме и торговле органами, 2008. URL: http://transpl.ru/files/npa/stambul_skaya_deklaraciya.pdf

 References

1. Cyviljnyj kodeks Ukrajiny : stanom na 1 veresnja 2018 roku. – Kharkiv : Pravo, 2018. – 448 s.
2. Osnovy zakonodavstva Ukrajiny pro okhoronu zdorov’ja : Zakon Ukrajiny vid 19.11.1992 # 2801-XII // Vidomosti Verkhovnoji Rady Ukrajiny. – 1993. – # 4. – St.19.
3. Pro zastosuvannja transplantaciji anatomichnykh materialiv ljudyni : Zakon Ukrajiny vid 17.05.2018 # 2427-VIII // Vidomosti Verkhovnoji Rady Ukrajiny. 2018. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T182427.html.
4. Abolicionizm : istorija ta cikavi fakty [Elektronnyj resurs]. 2015. URL: http://yrok.pp.ua/serednya-osvta/11651-abolicionizm-ce-viznachennya-storya-ta-ckav-fakti.html.
5. Kolodjazhna Ju. V. Anatomichni materialy ljudyny, jak ob’jekty cyviljnykh pravovidnosyn [Elektronnyj resurs] / Ju. V. Kolodjazhna. 2011. URL: http://www.reallook.com.ua/4877/anatomichni-materiali-lyudini-yak-ob-yekti-civilnix-pravovidnosin/.
6. Lapach V. A. Systema ob’jektiv cyviljnykh prav: Teorija i sudova praktyka. – SPb.: Vydavnyctvo «Jurydychnyj centr Press», 2002. 544 s.
7. Punda O.O. Ponjattja ta problemy zdijsnennja osobystykh nemajnovykh prav, zo zabezpechujutj pryrodne isnuvannja ljudyny. Monoghrafija. – Khmeljnycjkyj – Kyjiv, 2005. 436 s.
8. Maleina M. N. Pravo individa na telesnuyu (fizicheskuyu) neprikosnovennost’ // Gosudarstvo i pravo. 1993. №4. S. 97.
9. Deklaraciya otnositel’no transplantacii chelovecheskih organov, 1987. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MU87304.html.
10. Stambul’skaya deklaraciya o transplantacionnom turizme i torgovle organami. 2008. URL: http://transpl.ru/files/npa/stambul_skaya_deklaraciya.pdf.