Юридичні науки

УДК 346.2

Ніколенко Анастасія Михайлівна

студентка

Міжнародно-правового факультету

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

 ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ СТРАХОВИХ ПОСЛУГ

Анотація. У статті проаналізовано погляди науковців щодо визначення поняття “страховий ринок” та його основних елементів. Обґрунтовано необхідність функціонування страхового ринку як одного із стратегічних секторів національної економіки. Досліджено структуру страхового ринку, виділено його учасників та проведено їх класифікацію. Проаналізовано статистичні показники форм діяльності суб’єктів страхового ринку. Визначено вплив розвитку інфраструктури страхового ринку на взаємовідносини його суб’єктів. Зазначено про необхідність убезпечення господарюючих суб’єктів від потенційних загроз, створення системи захисту від негативних факторів.

Ключові слова: страховий ринок, страхові послуги, суб’єкти страхового ринку.

 Забезпечення процесу купівлі-продажу страхових послуг потребує формування ринку страхових послуг, який розглядається як певне суспільне середовище щодо формування попиту та пропозиції на страховий захист, як форми взаємозв’язку суб’єктами страхових правовідносин.

Тлумачення поняття ринку страхових послуг досить широко представлене у навчальній та науковій літературі.

Однак, зауважимо, що деякі питання, пов’язані з обґрунтуванням науково-методичних засад та розробкою практичних рекомендацій щодо правового статусу та діяльності суб’єктів ринку страхових послуг України потребують подальшого комплексного дослідження.

С. С. Осадець визначає страховий ринок як сферу економічних відносин, у процесі яких формується попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівліпродажу [1].

У свою чергу, В. Д. Базилевич вбачає в страховому ринку частину фінансового ринку, де об’єктом купівлі-продажу виступає страховий захист, формується попит і пропозиція на нього [2].

В. А. Борисова розглядає страховий ринок як сферу надання послуг зі страхування, що здійснюється страховими компаніями. На її думку, ринок страхових послуг певну систему економічних відносин між страховиком – продавцем специфічного товару страхового покриття та страхувальником – покупцем цього товару [3].

Ринок страхових послуг включає в себе такі основні елементи, без яких він не може функціонувати, як:

1. Суб’єкти страхових відносин: страховики, страхувальники, страхові посередники;
2. Об’єкти страхування, що мають споживчу вартість;
3. Потреба у страхових послугах та продуктах;
4. Можливість прийняття рішень про участь у страховій угоді [4, с. 12].

Окрім того, ринок страхових послуг України має внутрішню структуру, що представлена суб’єктами ринку страхових послуг, та об’єктами – страховими продуктами, які реалізуються.

Зовнішнє середовище ринку страхових послуг представлене державними ланками фінансової системи та сферою міжнародних зв’язків, з якими він пов’язаний через грошові потоки [5].

Внутрішня структура ринку страхових послуг за суб’єктами складається з таких елементів :

1. Структурні елементи ринку страхових послуг (страховики і страхувальники);
2. Інфраструктурні елементи (прямі та непрямі страхові посередники, не страхові посередники, об’єднання страховиків)
3. Уповноважені органи державного регулювання ринку страхових послуг [5].

Об’єктами ринку страхових послуг є власне страхові продукти (послуги), які є невід’ємною частиною його функціонування. Забезпечення страховим захистом – їх споживча вартість. Ціна страхового продукту виражається у страховому тарифі. ЇЇ складають на конкурентній основі, зіставляючи попит та пропозицію на свої послуги [6].

В загальному вигляді, суб’єктів ринку страхових послуг можна поділити на дві категорії: структурні та інфраструктурні.

У свою чергу, структурні суб’єкти – це страховики та страхувальники.

Відповідно до статті 2 Закону України “Про страхування” страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є:

• фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України “Про господарські товариства”;
• зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та законодавства України постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі – філії страховиків-нерезидентів).

Водночас, страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України [6].

Основними суб’єктами на ринку страхових послуг виступають страхові компанії. Вони створюються з метою отримання прибутку за рахунок розміщення страхових резервів і надання страхових, перестрахових послуг та послуг страхового посередництва як фізичним, так і юридичним особам.

Близько 90 % страхових компаній створюються у вигляді акціонерних товариств. З них 20 % – публічні акціонерні товариства та 70% – приватні акціонерні товариства. 9% страхових компаній створених у формі товариств з додатковою відповідальністю; 1% – у формі повного товариства і лише 3 % компаній – командитні товариства [4, c. 14].

За спеціалізацією діяльності страхові компанії поділяються на:

1. Страхові компанії, що займаються загальними (ризиковими) видами страхування;
2. Страхові компанії, що займаються страхуванням життя;
3. Страхові компанії, що займаються тільки перестрахувальними операціями (професійні перестраховики);
4. Страхові компанії, що паралельно здійснюють як ризикове страхування, так і страхування життя.

Залежно від прибутковості виділяють страхові компанії:

1. Комерційні – метою яких є отримання прибутку;
2. Некомерційні – метою яких є надання високоякісних послуг застрахованим.

До некомерційних страхових компаній можна віднести товариства взаємного страхування (ТВС). Вони створюються у формі акціонерних товариств, де кожен учасник – застрахований. Особи, які не є учасниками ТВС страхуватися не можуть. Особливість ТВС є виплата високого страхового відшкодування, відсутність регулярної сплати страхових платежів. В Україні ТВС не функціонують.

Залежно від спектру страхових послуг виділяють страхові компанії:

1. Універсальні – страховики, що надають послуги зі страхування та перестрахування;
2. Спеціалізовані – страховики, що надають окремі види послуг;
3. Кептивні – дочірня страхова компанія, створена комерційним або промисловим підприємством для покриття його власних ризиків [4, c. 14-15].

Водночас, специфіку взаємовідносин суб’єктів на ринку страхових послуг визначає рівень розвитку його інфраструктури, яка надає можливість реалізації страхувальниками і страховиками своїх економічних інтересів, допомагає інтегруватися у світовий фінансовий простір, посилює захищеність усіх сфер економічного життя суспільства, активізує страхову діяльність, сприяє координації усіх суб’єктів ринку страхових послуг [8].

На ринку страхових послуг, також, діють страхові посередники:

1. Страхові агенти – юридичні та фізичні особи, які діють за дорученням страховика і виконують частину його діяльності.
2. Страхові брокери – юридичні та фізичні особи, які здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від імені страховика або страхувальника [9, 10].

На страховому ринку діють й непрямі посередники (професійні оцінювачі ризику):

1. Андерайтери – має право від імені страховика брати на страхування запропоновані ризики, може визначити умови договору цих ризиків, визначати тарифні ставки.
2. Сюрвеєри – агент страховика або інспектор, який здійснює огляд та оцінку майна, що береться на страхування, а також визначає ймовірність настання страхового випадку.
3. Актуарій – спеціаліст, консультант, фінансовий аналітик зі страхування, який застосовує на практиці актуарну математику.
4. Диспашери – спеціаліст у галузі морського права, який здійснює розрахунки при настанні загальної аварії, роз приділяє збитки між вантажем, судном та фрахтом.
5. Аварійні комісари – встановлює причини, розмір збитку у випадку настання страхового випадку [9, 11].

До елементів інфраструктури ринку страхових послуг також відносять:

1. Організації, які надають консалтингові і рекламні послуги;
2. Наукові та освітні установи;
3. Організації, які займаються оцінкою майна і ризиків;
4. Організації по забезпеченні страхової та перестрахової діяльності;
5. Інвестиційні компанії;
6. Організації, що займають попередженням випадків страхового шахрайства і веденням відповідних баз даних [4, с. 18].

Товариства по захисту прав та інтересів страхувальників та застрахованих осіб, гарантійні фонди та державні наглядові органи – органи, які слід відзначити серед інституційної інфраструктури ринку страхових послуг, оскільки вони відіграють важливу роль у розвитку інфраструктури ринку страхових послуг [8; 11].

Другу ланку займають страхові компанії, товариства взаємного страхування та компанії, що займаються перестрахуванням.

Виходячи з вищезазначеного, можемо дійти висновку, що в умовах посилення конкуренції на міжнародних та національних ринках особливого значення набувають питання убезпечення господарюючих суб’єктів від потенційних загроз, створення системи захисту від негативних факторів. Для вирішення цих завдань потрібно забезпечити ефективне функціонування ринку страхових послуг, який є однією з найважливіших складових фінансової безпеки. Без розвиненого ринку страхових послуг неможливо забезпечити належний соціально-економічний розвиток держави, безпечне функціонування суб’єктів господарювання, підвищення добробуту населення, убезпечення різних сфер його життєдіяльності.

Література

1. Страхування: підручник / А.Т. Артюх, В.Л. Бабко, Т.В. Бабко [та ін.]; за наук. ред. С.С. Осадець. [2-ге вид., перероб. і доп.]. К.: КНЕУ, 2002. C.76.
2. Базилевич В. Д. Страхова справа / В. Д. Базилевич, К. С. Базилевич. [2-ге вид., перероб. і доп.]. – К.:Т-во “Знання”, КОО, 2002. С.36.
3. Борисова В. А. Страхові послуги: навч. посібник. / В. А. Борисова. Суми: Довкілля, 2004. С. 39.
4. Данильчук, С. П. Формування та розвиток ринку страхових послуг України : диплом. робота за освіт.-кваліф. рівнем «магістр» : спец. 8.03050801/ Софія Петрівна Данильчук ; наук. керівник к.е.н., доцент О. О. Луцишин. – Тернопіль, 2017. – 124 с.
5. Науково-методичні засади стратегічного розвитку ринку страхових послуг України. Інституційний депозитарій УАБС НБУ. URL: http://www.dspace.uabs.edu.ua/bitstream/l23456789/3468/1/Zhiravka_O.S.pdf
6. Плиса В. Й. Страхування: навч. пос./ В. Й. Плиса. 2-ге вид. К. : Каравела, 2008. 392 с.
7. Про страхування : Закон України від 07.03.1996 р. №85/96-ВР URL: http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=357-16
8. Вовчак О. Д. Страхування: навчальний посібник / О. Д. Вовчак. 2-тє вид., стер. Львів : Новий світ-2000,2006. 480 с.
9. Журавка О. С. Теоритичні підходи до визначення сутності інфраструктури ринку страхових послуг / Журавка О. С. // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України : збірник тез ХII Всеукр. Наук.-практ. Конф.: у 2 х т. Т. 2. Суми: «УАБС НБУ», 2009. С. 28–30.
10. Базилевич В. Д. Страхова справа : монографія / В. Д. Базилевич, К. С. Базилевич. 5-те вид. стер. К. : Знання, 2006. 351 с.
11. Страховий ринок та його структура: Українська електронна бібліотека підручників. URL: http://pidruchniki.ws/17530607/finansi/ strahoviy_rinok_yogo_struktura