Концептуальні засади соціально-професійної структури суспільства України
Анотація: У науковій статті визначено поняття соціально-професійної структури, проаналізовано Міжнародну стандартну класифікацію професій ISCO-88 і окреслено загальні контури диференціації класифікованих професій українського суспільства.
Бібліографічний опис статті:
Анастасия Завгородняя та Анна Точий. Концептуальні засади соціально-професійної структури суспільства України//Наука онлайн: Міжнародний електронний науковий журнал - 2019. - №11. - https://nauka-online.com/publications/sociology/2019/11/kontseptualni-zasadi-sotsialno-profesijnoyi-strukturi-suspilstva-ukrayini/
Соціологія
УДК 316
Завгородня Анастасія Сергіївна
студентка
Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
Точій Анна Олександрівна
студентка
Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНОЇ СТРУКТУРИ СУСПІЛЬСТВА УКРАЇНИ
Анотація. У науковій статті визначено поняття соціально-професійної структури, проаналізовано Міжнародну стандартну класифікацію професій ISCO-88 і окреслено загальні контури диференціації класифікованих професій українського суспільства.
Ключові слова: соціально-професійна структура, диференціація, Міжнародна організація праці (МОП), професійно-кваліфікаційний рівень.
Summary. The scientific article defines the concept of socio-professional structure, analyzes the International Standard Classification of Professions ISCO-88 and outlines the general contours of differentiation of classified professions of Ukrainian society.
Key words: socio-professional structure, differentiation, The International Labor Organization (ILO), professional qualification level.
Питання соціально-професійної структури суспільства завжди було та залишається актуальним. В ході формування нової суспільної моделі соціально-професійна структура населення стала однією з головних сфер кардинальних соціальних змін. Соціально-професійна структура в Україні зазнала величезних змін за останні три десятиліття, що пов’язано перш за все із розпадом СРСР.
Досвід розвинутих країн показує, що в міру перетворення професіоналізму на стратегію зайнятості та зростання соціальної значущості вищої освіти, саме освітньо-професійна вісь стає стрижневою у соціально-економічному розподілі населення. З професійним же виміром найчастіше тісно пов’язані такі чинники-критерії соціальної стратифікації, як рівень доходу та особистісна самоідентифікація, обсяг влади, ступінь соціального визнання й поваги.
Соціальна структура суспільства, особливо її соціально-класовий зріз, міцно пов’язані із професійною. Професійна структура – це сукупність соціальних груп, критерієм виділення яких є розподіл працівників на підставі їхньої приналежності до певного виду діяльності (професії), а також система взаємозв’язків між цими групами. Професійна структура базується на професійному розподілі праці, що відображає виробничо-технологічну сторону і функціональний зміст праці. В результаті професійного розподілу праці відбувається процес відособлення професій, а усередині них – виділення спеціальностей. Професійна структура перебуває у взаємозв’язку з соціальною структурою суспільства, оскільки професійний розподіл праці тісно пов’язаний з його суспільним розподілом. Тому її часто розглядають як соціально-професійну структуру.
Професійний розподіл праці пов’язаний з усіма видами суспільного розподілу праці, особливо з галузевим і кваліфікаційним. Звідси щільний взаємозв’язок з галузевою структурою. Кожній галузі економіки відповідає певна група професій. Існують професії, що є загальними для декількох галузей («наскрізні» професії). Разом з професійною структурою галузей і сфер господарської діяльності виділяють професійну структуру регіонів (територій) і окремих підприємств. Соціально-професійна структура є досить динамічною. З часом у суспільстві виникають нові професії, відбувається постійне зростання спеціальностей і занять. Дещо повільнішими темпами має перебіг зворотний процес – природний процес відмирання застарілих професій. Відбувається звуження або розширення професійних груп за кількістю працівників, змінюється місце цих груп в ієрархії професій.
Найтрадиційнішими підставами для класифікації професій можуть служити: характер праці (професії переважно розумової і переважно фізичної праці; чи ручної, механізованої і автоматизованої праці); складність виконуваної роботи, що вимагає певного рівня кваліфікації працівника (професії висококваліфікованої, кваліфікованої, малокваліфікованої і некваліфікованої праці); характер виконуваних функцій (професії допоміжні, обслуговуючі, основні) [1].
В основу класифікацій видів діяльності (професій) можуть бути закладені різні підстави (критерії) залежно від дослідницької мети, засад і рівня групування професій. Так, відмінність між зайнятими фізичною і розумовою працею у західній соціології традиційно дістає відображення у термінах «робітничий клас» і «середній клас», «синьокомірцеві» і «білокомірцеві» працівники. Термін «синьо-комірцевий робітник» стосується тих, хто зайнятий фізичною працею і має відрядну чи погодинну оплату, а термін «білокомірцевий працівник» застосовують до зайнятих професійною чи відносно рутинною офісною й адміністративною працею в секторах зайнятості нефізичною працею, котрі отримують за свою працю фіксовану заробітну плату [2, c. 65].
Професійні класифікації призначені для відображення розподілу професійних груп, виділених зазвичай на основі критеріїв рівня кваліфікації та спеціалізації. Попервах класифікатори цього типу розробляли статистичні агенції окремих країн, і вони мали національно-специфічний характер, проте два останні десятиліття простежується тенденція щодо уніфікації фіксування професійної належності індивідів як у статистичних, так і в соціологічних масивах. Проте, від 60-х років минулого сторіччя посилився інтерес до порівняльних соціальних досліджень, що актуалізувало розробку єдиної методології. Зокрема, для оптимального порівняння масивів різних країн було створено міжнародні стандарти для ідентифікації певних змінних, і насамперед професії, галузі, статусу зайнятості, освіти тощо.
Міжнародна організація праці (МОП) перебрала на себе відповідальність за розробку й впровадження цих стандартів, щоб допомогти країнам поліпшити якість, надійність і порівнюваність їхніх статистик праці, а також сприяти розвитку методології порівняльних досліджень різного профілю. Останніми десятиліттями була створена й набула значного поширення Міжнародна стандартна класифікація професій ISCO-88 (International Standard Classification of Occupations).
Таблиця 1
Джерело: [3, с. 78]
Серед «білих комірців» в Україні найчисленнішою є група «фахівці», які охоплюють професії, що потребують знань в одній чи більше галузях природознавчих, технічних чи гуманітарних наук, а професійні завдання полягають у виконанні спеціальних робіт, пов’язаних із застосуванням положень та використанням методів відповідних наук. Наступною за чисельністю у їхньому складі кожна дев’ята працююча особа – є сукупність працівників, зайнятих розумовою працею більш високого рівня складності та творчого характеру – «професіонали». А загалом сумарна частка зайнятих переважно розумовою працею (до них традиційно відносять представників чотирьох вищеназваних груп занять) у жінок України помітно вища (48,9%), ніж у чоловіків (30,2%); абсолютна чисельність жінок – «білих комірців» у півтора рази перевищує відповідну кількість чоловіків. Жіноча ж перевага значною мірою формується за рахунок представників тих занять, що потребують відносно нижчого професійно-кваліфікаційного рівня (фахівці), а також групи технічних службовців, які виконують переважно функціональні обов’язки, що найчастіше не передбачають наявності вищої освіти.
Серед зайнятого населення приблизно десята його частина здійснює керівні й адміністративні функції (законодавці, вищі державні службовці та менеджери). Під час соціологічного опитування до цієї професійної групи зазвичай потрапляють керівники підприємств (установ) підрозділів, які мають понад 10 підлеглих, і керівники малих підприємств із 2–9 підлеглими. Від 3 до 6% зайнятих в економіці становлять технічні службовці / клерки – професійна група, що здійснює допоміжні функції в роботі професіоналів (секретарі, діловоди, працівники, пов’язані з абформацією, оператори обчислювальних машин, бібліотекарі, адміністратори, збиральники податків тощо). Близько 15% – це працівники сфери торгівлі та послуг (продавці, перукарі, охоронці, пожежники, кухарі, офіціанти, стюардеси, кондуктори та аб.). Понад чверть зайнятих респондентів охоплені кваліфікованою фізичною працею, серед них 1–2% сільськогосподарські робітники (тваринники, доярки, лісники, бджолярі, садівники та аб.), 13% робітники з інструментом (маляри, столяри, паркетники, зварники, слюсарі, монтажники, електромеханіки, друкарі, швеї тощо) і 13% оператори і складальники устаткування і машин (водії вантажного і легкового транспорту, машиністи потягів, кранівники, бурильники, складальники меблів, робітники автоматичних збиральних ліній, робітники з обслуговування металоплавильних печей, трубного устаткування, бойлерів, холодильних, водоочисних печей тощо). За різними даними від 10 до 25% зайнятого населення мають найпростіші заняття (двірники, прибиральники, сторожі, вантажники, мийники вікон, консьєржі, пралі, працівники некваліфікованої праці в сільському господарстві та ін.) [4, с. 70].
Отже, упродовж періоду відстеження даних про професійний розподіл спостерігається значна динаміка диференціації населення за професійними групами, що мала різну спрямованість й інтенсивність. Так, на тлі зниження загального обсягу зайнятості спостерігався зсув від синьокомірцевих занять індустріального сектора в бік сфери торгівлі та послуг. Результати соціологічних досліджень також засвідчують важливість таких детермінант як стать, вік і місце проживання для аналізу професійної структури суспільства. Серед виявлених закономірностей соціологи відзначають факти: горизонтальної гендерної асиметрії у професійному поділі праці (жінки домінують у сфері кваліфікованої та рутинної нефізичної праці, а чоловіки – у професіях робітників фізичної праці та в управлінських позиціях; причому гендерні відмінності ринку праці мають подібний характер у всіх порівнюваних країнах); вертикальної сеґреґації, показані на прикладі ґендерних відмінностей в оплаті праці (у всіх професійних групах заробітна плата чоловіків значно вища, ніж у жінок), а також у посадовому профілі (чим вищим є статус позиції в посадовій ієрархії, тим рідше її обіймають жінки). Аналіз вікового профілю виявив своєрідність професійних позицій різних вікових груп. Зафіксовано так званий «ефект краю»: крайні вікові групи на ринку праці – наймолодша (до 20 років) і найстарша (після 60 років) – мають специфічну структуру зайнятості, що відрізняється від «середніх» – наймасовіших і найактивніших вікових груп (віком від 30 до 60 років), що реалізують увесь спектр професій сучасного суспільства. Так, молодь віком до 20 років переважно має заняття некваліфікованої фізичної праці й сфери торгівлі та послуг, а серед працівників пенсійного віку порівняно велика частка тих, хто має найпростіші заняття, і менша – працівників торгівлі та послуг. Професійні профілі 30-, 40- і 50-літніх працівників виявилися найближчими, а 20-літні відрізняються від них меншою часткою керівників.
Виявлений характер взаємозв’язку віку і професії подібний у всіх порівнюваних країнах. Поселенський профіль свідчить про принципову диференціацію професійного складу міського і сільського населення, зокрема за рівнем кваліфікації: представники найпростіших занять сконцентровані головно в селі, тоді як управлінці й працівники кваліфікованої праці – у містах; щоправда, і серед городян фіксуються розбіжності: в столиці зосереджені заняття «білих комірців», а у великих і невеликих містах – «синіх». Соціологи відзначають, що вище перелічено лише ті закономірності професійної структури українського суспільства, що дістають переконливе підтвердження в даних як офіційної статистики, так і соціологічних проектів [5, с. 94–95]. Емпіричними соціологічними дослідженнями також обґрунтовано вплив професійної зайнятості на низку соціальних показників: дохід, матеріальний добробут, статусні самооцінки, задоволеність різними аспектами життя, освітні практики тощо. Зафіксовано чітку тенденцію зростання усіх названих показників мірою підвищення професійно-кваліфікаційного статусу [6, с. 59].
Соціальна структура суспільства, особливо її соціально-класовий зріз, міцно пов’язані із професійною. Професійна структура – це сукупність соціальних груп, критерієм виділення яких є розподіл працівників на підставі їхньої приналежності до певного виду діяльності (професії), а також система взаємозв’язків між цими групами.
Професійний профіль населення доволі близький у всіх країнах Східної Європи і принципово відрізняється від розвинених західних країн. Професіонали і спеціалісти, що утворюють так званий «новий середній клас», мають значні відмінності в різних країнах. Так, саме представники «найпростіших професій» є найчисленнішою з-поміж професійних груп всього зайнятого населення України.
Серед «білих комірців» в Україні найчисленнішою є група «фахівці», які охоплюють професії, що потребують знань в одній чи більше галузях природознавчих, технічних чи гуманітарних наук. Сумарна частка зайнятих переважно розумовою працею (до них традиційно відносять представників чотирьох вищеназваних груп занять) у жінок України помітно вища (48,9%), ніж у чоловіків (30,2%); абсолютна чисельність жінок – «білих комірців» у півтора рази перевищує відповідну кількість чоловіків. Жіноча ж перевага значною мірою формується за рахунок представників тих занять, що потребують відносно нижчого професійно-кваліфікаційного рівня.
Слід зазначити, що результати соціолого-статистичних досліджень дають можливість окреслити загальні контури диференціації класифікованих професій українського суспільства в порівняльній і часовій перспективах у комплексному вивченні соціально-професійної структури. Вивчення соціально-професійної структури, узагальнення її рис, дослідження процесів формування, дії та трансформації дає можливість осмислити загальні закономірності соціального поступу суспільства.
Література
- Мир словарей. Социально-профессиональная структура. URL: http://mirslovarei.com/contentsoc/professionalnaja-struktura- 10858.html
- Симончук Е. Профессиональная структура современной Украины / Е. Симончук // Социология: теория, методы, маркетинг. 2009. № 3. С. 62–99.
- ISCO-88 «Международная стандартная классификация занятий». Женева. М., 1998. 352 с.
- Курило О. Соціально-економічна структура населення: освітньо-професійний вимір. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua:8080/dspace/bitstream/handle/123456789/11847/16Kyrilo.pdf?sequence=1
- Симончук О. Класифікатор професій ISCO-88: історія розроблення, концептуальні засади, модель операціоналізації, застосування в соціологічних дослідженнях / О. Симончук // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. № 3. С. 24–41.
- Ильин В.И. Модели классообразования в посткоммунистическом мире // Мир России. 2 № 2. С. 3–21.
Коментарі закрито.
To comment on the article - you need to download the candidate degree and / or doctor of Science