Державне управління

УДК 352:656.02

Ратошнюк Вадим Миколайович

магістр кафедри менеджменту,

публічного адміністрування та маркетингу

Київський університет ринкових відносин

Ratoshniuk Vadym

Master of the Department of Management, Public Administration and Marketing

Kyiv University of Market Relations

МЕХАНІЗМ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТРАНСПОРТНИМ СПОЛУЧЕННЯМ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ

MECHANISM OF PUBLIC MANAGEMENT OF TRANSPORT CONNECTIONS AT THE LOCAL LEVEL

Анотація. Стаття присвячена дослідженню особливостей формування механізму публічного управління транспортним сполученням на місцевому рівні. Визначено сутність та основні принципи реалізації механізму публічного управління на місцевому рівні, досліджено специфіку розвитку транспортного сполучення України на місцевому рівні. Обґрунтовано напрями оптимізації публічного управління транспортним сполученням на місцевому рівні.

Ключові слова: механізм публічного управління, органи місцевого самоврядування, транспортне сполучення на місцевому рівні, громадський транспорт.

Постановка проблеми. Процеси децентралізації набувають особливого значення для економічного розвитку України і підштовхують місцеві органи влади до самостійного вирішення проблем та визначення власних пріоритетів розвитку, які звичайно мають відповідати загальнодержавним пріоритетам. Це вимагає розробки відповідних механізмів публічного управління, спрямованих на оптимізацію процесів на місцях.

Особливого значення питання розробки та реалізації механізмів публічного управління на місцевому рівні набуває в сфері транспорту, оскільки транспортне сполучення виступає складовою розвитку транспортної інфраструктури країни, від якої значною мірою залежить ефективність розвитку всіх господарських процесів і добробуту населення. Це зумовлює актуальність дослідження механізму управління транспортним сполученням на місцевому рівні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Механізми управління транспортним сполученням на регіональному та місцевому рівнях є предметом дослідження значної кількості науковців, серед яких слід виділити К. Андрющенко, М. Бідняка, В. Галабурду, Ю. Цвєтова, А. Лашко, М. Макаренко, В. Козлова, О. Котлубай, А. Новікову, Т. Блудову, О. Кравченко, О. Ткаченко, Н. Якименко та ін.

Метою статті є дослідження теоретичних засад реалізації механізму публічного управління транспортним сполученням на місцевому рівні та обгрунтування основних заходів, що сприятимуть його удосконаленню.

Виклад основного матеріалу. Механізми публічного управління включають різні методи та інструменти, які використовуються для забезпечення ефективного та прозорого управління публічними справами. До основних механізмів публічного управління слід віднести наступні. По-перше, законодавчий процес, оскільки саме Закони визначають права та обов’язки громадян, а також повноваження та обов’язки публічних органів.

По-друге, планування та стратегічне управління, що включає в себе складання річних бюджетів, розробку стратегічних планів розвитку і визначення пріоритетів діяльності. По-третє, виконавчу владу, тобто державні органи, адміністративні установи та служби, які відповідають за реалізацію політик, програм і проектів. По-четверте, контроль та нагляд -систему механізмів, що забезпечують незалежний контроль за виконанням законів, ефективністю діяльності публічних органів і використанням публічних ресурсів [1]. По-п’яте, участь громадськості, що сприяє більшій відповідальності та врахуванню потреб та інтересів громади (рис. 1):

Рис. 1. Інструменти механізмів публічного управління [1; 2]

В останні роки в Україні успішно триває процес децентралізації влади і ресурсів, створюються спроможні громади. Це дає можливість органам місцевого самоврядування вже зараз ефективніше вирішувати спільні проблеми, використовуючи, зокрема, Закон України “Про співробітництво територіальних громад” [3].

Основними обов’язками органів місцевого самоврядування у сфері публічного управління місцевим транспортним сполученням є: забезпечення безперервних, безпечних, економічних та зручних умов руху транспортних засобів і пішоходів вулицями і дорогами міст та інших населених пунктів; організація будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів за встановленими для них будівельними нормами, правилами та нормами; видача дозволів на прокладання нових та ремонт існуючих мереж у межах вулиць і доріг міст та інших населених пунктів; завчасне оповіщення учасників руху і мешканців міст та інших населених пунктів про строки та порядок тимчасового обмеження або припинення руху транспортних засобів; забезпечення дотримання норм природоохоронного законодавства у процесі будівництва, реконструкції, ремонту та утримання вулиць і доріг міст та інших населених пунктів [4].

Основні напрями роботи місцевих державних адміністрацій, за яких може відбуватися публічне управління транспортним сполученням включають наступне. По-перше, робота у сфері виконання делегованих повноважень, переданих щодо транспорту органами місцевого самоврядування. По-друге, робота у сфері виконання окремих повноважень органів виконавчої влади вищого рівня, переданих їм Кабінетом Міністрів України. По-третє, взаємодія з відповідними Міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади. Причому управління, відділи та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій підзвітні та підконтрольні відповідним міністерствам, іншим центральним органами виконавчої влади. Саме на такій основі, з урахуванням прав і обов’язків місцевих державних адміністрацій, їхніх завдань та функцій і можна підійти до з’ясування природи їх управлінського впливу в галузі транспорту.

Згідно з законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” відношення органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами, організаціями, які знаходяться у комунальній власності (власність місцевих рад), будуються на засадах: підлеглості, підзвітності, підконтрольності органам місцевого самоврядування. Відносини ж органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами, організаціями, які не знаходяться в комунальній власності, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності в межах повноважень, що надаються органам місцевого самоврядування законом [4].

Слід відмітити, що свою діяльність органи місцевого самоврядування здійснюють через свої виконавчі органи, які утворюються місцевими радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування в межах, визначених законодавством. Визначимо повноваження виконавчих органів місцевих рад по відношенню до транспорту. До них слід віднести:

1. Залучення на договірних засадах підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку відповідних територій та координація цієї роботи.
2. Здійснення у встановленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету на потреби транспорту.
3. Встановлення тарифів по оплаті (зокрема, транспортних послуг).
4. Управління об’єктами транспорту, який входить до комунальної власності в межах, визначених радою.
5. Затвердження маршрутів й графіків руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності, узгодження цих питань відносно транзитного пасажирського транспорту в випадках, передбачених законом
6. Залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій, які не відносяться до комунальної власності до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту.
7. Організація за рахунок власних коштів на пайових засадах будівництва, реконструювання та ремонту шляхів місцевого значення.
8. Забезпечення регулярного й безкоштовного перевезення до місця навчання та додому школярів.
9. Визначення у встановленому законом порядку розмірів відшкодування підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення навколишнього природного середовища та іншу екологічну шкоду, що сталося внаслідок шкідливого впливу транспорту.

Транспортне сполучення в містах України включає різноманітні види транспорту, такі як автобуси, тролейбуси, трамваї, метро, маршрутки, таксі та приватний автотранспорт. Згідно з Національною транспортною стратегією України на період до 2030 року, визначені пріоритетні напрямки для поліпшення якості транспортного обслуговування, а також транспортної інфраструктури до європейських стандартів, підвищення безпеки і зниження негативного впливу транспорту на навколишнє середовище [5]. Її метою є створення ефективного транспортного комплексу України, який би інтегрувався в світову транспортну мережу, задовольняв потреби населення в транспортних послугах і поліпшував умови ведення бізнесу з метою забезпечення конкурентоспроможності та ефективності національної економіки.

Головною метою розвитку транспортної інфраструктури є підвищення якості надання транспортних послуг, прискорення розвитку енергозберігаючих та екологічно чистих видів транспорту, модернізація залізничного та електротранспорту, а також забезпечення рівних умов для надання транспортних послуг [6].

Одним з перспективних напрямів розвитку транспортного сполучення є повне оновлення і збільшення кількості громадського та залізничного транспорту, що надасть можливість суттєво підвищити безпеку та комфортабельність надання транспортних послуг, збільшити пасажиропотік. Як наслідок, це призведе до збільшення прибутку. Завдяки збільшенню парку з’явиться можливість повністю відмовитись від так званих маршруток, замінивши їх іншим громадським транспортом: автобусами, тролейбусами і трамваями.

Крім того, слід відзначити, що вплив транспорту на навколишнє середовище в Україні не відповідає сучасним вимогам, тому не менш важливим є забезпечення екологічної безпеки, з дотриманням екологічних норм і правил в транспортному секторі [13]. У зв’язку з цим є доцільним прискорити розвиток енергозберігаючих та екологічно чистих видів транспорту, а саме – повний перехід на новий електричний громадський транспорт.

Пропозиції щодо виконання першочергових завдань автомобільного, міського електричного транспорту та дорожнього господарства полягають в наступному. У сфері управління галуззю в цілому: реформування системи державного контролю та регулювання діяльності автомобільного транспорту та міського електричного транспорту [7]. У сфері внутрішніх автомобільних перевезень:

• врегулювання питання пільгових перевезень;
• спрощення ведення бізнесу з автомобільних перевезень;
• врегулювання ринку таксі;
• врегулювання автостанційної діяльності.

У сфері технічної політики: впровадження допуску до ринку автомобільних перевезень згідно вимог ЄС, створення системи підвищення кваліфікації водіїв та менеджерів; у сфері міського електричного транспорту: оновлення рухомого складу за рахунок залучення кредитних коштів, у сфері нормативно-правового забезпечення: розробка блоку законів по внесенню змін до Закону України “Про автомобільний транспорт” [8] та ряду підзаконних актів та розробка нового та внесення змін до діючого законодавства в сфері міського електричного транспорту.

Розвиток транспортного сполучення на місцевому рівні є важливою складовою сталого розвитку міст і населених пунктів. Ефективна транспортна система сприяє покращенню мобільності мешканців, розвитку економіки, зменшенню транспортних заторів і забруднення довкілля. До заходів, які можуть бути вжиті для розвитку транспортного сполучення на місцевому рівні:

• громадського транспорту: Інвестиції у покращення міського громадського транспорту можуть включати розширення мережі автобусних маршрутів, покращення якості послуг, а також використання екологічних альтернативних джерел енергії.
• Розвиток велосипедної і пішохідної інфраструктури: Будівництво велосипедних доріжок, тротуарів, пішохідних зон і пішохідних мостів може підтримувати активний спосіб життя, зменшувати затори на дорогах і знижувати рівень забруднення повітря [9].
• Сприяння розумному паркуванню: Встановлення систем управління паркуванням, включаючи оплату за паркування, резервування місць та використання сучасних технологій, може допомогти уникнути заторів та забезпечити ефективне використання наявного паркувального простору.
• Підтримка екологічних транспортних засобів: Надання стимулів для власників екологічних автомобілів, встановлення зарядних станцій для електромобілів та використання газу або водню як альтернативного палива можуть сприяти зменшенню забруднення довкілля.
• Впровадження інформаційних технологій: Використання сучасних технологій, таких як мобільні додатки для громадського транспорту, системи управління трафіком і “розумні” світлофори, може покращити ефективність транспортної системи і зменшити затори.
• Розробка інтегрованих планів розвитку: Важливо розробити інтегровані плани розвитку транспортної інфраструктури, які враховуватимуть потреби міста або населеного пункту на майбутнє, включаючи прогнозування зростання населення, розвиток промисловості та інші фактори.
• Залучення громади: Важливо включати громадські консультації та залучати місцевих мешканців до процесу прийняття рішень щодо розвитку транспортної інфраструктури. Це допоможе врахувати різноманітні потреби громади.

Ці заходи можуть бути реалізовані у поєднанні з іншими стратегіями, щоб сприяти ефективному та сталому розвитку транспортного сполучення на місцевому рівні.

Так, серед напрямів розбудови транспортної мережі Києва можна відзначити [10]: відновлення метро як основи міського транспорту, тому що це основа мобільності в регіоні; створення високоефективних, високочастотних (інтервал – 10-12 хвилин) автобусних маршрутів, які б поєднувалися з метро і залізницею; створення транспортного сполучення, на територіях з низькою щільністю населення. Наприклад, замовлення невеликих комунальних автобусів чи таксі через мобільний додаток; вдосконалення інтермодальності: розклад руху усіх видів транспорту, його маршрути мають бути максимально доступними і зрозумілими; подальший розвиток систем інформування в режимі реального часу; вдосконалення тарифів та платіжних систем; осучаснення парку комунального транспорту.

В цілому для досягнення поставлених цілей на місцевому рівні необхідно вжити ряд заходів також на регіональному та національному рівні, які в комплексі зводяться до наступного: покращити якість дорожнього покриття доріг різного значення, вдосконалити тарифну політику; підготовка і реалізація обласної програми оновлення рухомого складу (компетенція місцевої влади); перехід до схеми обслуговування: один район – один базовий перевізник; розвиток транспортно-пересадочних вузлів (спільна компетенція), забезпечення стабільності роботи міського транспорту; будівництво нових станцій метро у м. Києві та у м. Дніпро; оновлення зупиночних комплексів; проведення прозорих конкурсів з відбору перевізників; проведення замірів пасажиропотоку для формування маршрутної мережі; визначення реальних обсягів компенсації за перевезення пільгової категорії пасажирів; забезпечення суворого контролю за дотриманням перевізниками Правил дорожнього руху.

Зважаючи на специфіку розвитку транспортного сполучення як складової частини транспортної інфраструктури і його негативний вплив на довкілля, важливою складовою оптимізації публічного управління транспортним сполученням на місцевому рівні повинно стати забезпечення відповідності його розвитку екологізаційним засадам.

Також органи місцевого самоврядування мають заохочувати різні види мікромобільності. Громадяни обиратимуть пішу ходу чи їзду на велосипеді лише за умови створення місцевими органами влади безпечних умов для цього. Популяризація активних видів транспорту є дешевим і важливим доповненням системи міського транспорту.

Висновки. Отже, управління транспортним сполученням в містах України є постійним процесом, який вимагає уваги до питань сталості, доступності, безпеки та ефективності перевезень. Уряди міст та органи місцевого самоврядування повинні працювати над вдосконаленням інфраструктури та послуг, щоб забезпечити зручне та екологічно стале транспортне сполучення для всіх мешканців. До основних напрямків оптимізації сучасних систем з пасажироперевезення, в тому числі на місцевому рівні, слід віднести технологічні рішення, крім підвищення ефективності транспортних засобів, включають альтернативні види палива та електрифікацію транспорту, нетехнологічні рішення. що пропонують найрізноманітніший і ефективний набір заходів для сприяння стійкості транспорту, заходи стимулювання, що є переважно економічними інструментами, але також можуть мати форму регулювання. Також доцільним є прискорення розвитку енергозберігаючих та екологічно чистих видів транспорту, а саме – повний перехід на новий електричний громадський транспорт. 

Література

1. Бобровська О. Ю., Полянська Я. В. Ґенеза економічних відносин у територіальних громадах як ресурс їх розвитку. Державне управління та місцеве самоврядування. Вип. 3. 107–115.
2. Горин В. П. Резерви збільшення доходів бюджетів територіальних громад в умовах реформи децентралізації. Бізнес-навігатор. 2018. Вип. 6. 168–172.
3. Про співробітництво територіальних громад: Закон України. Відомості Верховної Ради. № 34. Ст. 1167. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1508-18#Text (дата звернення: 22.11.2023).
4. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України. Відомості Верховної Ради України. № 24. Ст. 170. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 15.11.2023).
5. Про схвалення Національної транспортної стратегії України на період до 2030 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 травня 2018 р. № 430-р. Верховна Рада України: вебпортал. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/430-2018-%D1%80#Text (дата звернення: 15.11.2023).
6. Назаренко Я. Я. Формування критеріїв якості послуг пасажирського транспорту в умовах європейської інтеграції України. Економіка та управління на транспорті. № 17. С. 72-77.
7. Мікловда В. П., Пітюлич М. І., Сембер С. В. Теоретичні підходи до формування механізму економічної координації діяльності об’єднаних територіальних громад. Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України. Вип. 5. 59–63.
8. Про автомобільний транспорт: Закон України. Відомості Верховної Ради України. № 22. Ст. 105. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2344-14#Text (дата звернення: 15.11.2023).
9. Колтун В.С. Публічний простір українських міст у системі глобалізованого світу. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Державне управління. Том 29 (68), № 1. 23-28.
10. Про затвердження Положення про Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті: Постанова КМУ від 17 липня 2014 р. № 299. Верховна Рада України: вебпортал. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/299-2014-%D0%BF#Text (дата звернення: 20.11.2023).