Педагогічні науки

Руских Ольга Федорівна

магістрантка

Житомирського державного університету імені Івана Франка

Науковий керівник:

Горобченко Н. В.

кандидат педагогічних наук, доцент

Житомирський державний університет імені Івана Франка 

ТРУДНОЩІ НАВЧАННЯ НІМЕЦЬКОГО ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ УЧНІВ ЗЗСО 

Анотація. У роботі розглянуто поширені труднощі навчання німецького писемного мовлення учнів основної школи та способи їх подолання.

Ключові слова: писемне мовлення, розумовий процес, труднощі.

Постановка наукової проблеми та її значення. Головна мета навчання іноземної мови в сучасних школах – це формування комунікативної компетентності. Комунікативна компетентність є інтегративною і включає в себе кілька компонентів, одним з яких є комунікативні вміння в аудіюванні, читанні та письмі.  Велике значення сьогодні надається писемному мовленню як аспекту мовної компетентності. Письмо сприяє кращому засвоєнню лексико-граматичного матеріалу, вдосконаленню техніки читання і усного мовлення.

Аналіз останніх досліджень. Публікації вітчизняних науковців О. Бігич, І. Голуб, Г. Борецької, Н. Бориско, Н. Горобченко, Л. Зєні, Л. Калініної, О. Коломінової, О. Локшиної, С. Ніколаєвої, О. Паршикової, О. Першукової, Т. Полонської, В. Редька, І. Самойлюкевич, О. Шаленка та інших присвячено питанню проблеми навчання іноземних мов,  у яких висвітлюються також проблеми навчання писемного мовлення.

Мета статті. Мета даної статті — здійснити аналіз виникнення труднощів в процесі навчання писемного мовлення  учнів основної школи.

Виклад основного матеріалу. Писемне мовлення як вид спілкування досить складне, так як відсутність інтонації і безпосередньо сприйманої невербальної поведінки потрібно послідовно і зрозуміло замінити використанням образних виразів; вміло підібрати типи речень, знаки пунктуації для передачі думок і емоцій [3]. Для письмової форми спілкування характерні: специфічний вибір мовних засобів; більша, ніж в усному мовленні структурна складність; повнота і розгорнення висловлювання, оскільки відсутній постійний зворотний зв’язок зі співрозмовником; інший спосіб оформлення і планування письмового повідомлення в порівнянні з усним мовленням.

При навчанні писемного мовлення важливо дотримуватися комунікативного підходу, оскільки навчання орієнтоване на особистість і будується таким чином, що безпосередня діяльність учнів, їх досвід, світогляд, навчальні та позанавчальні інтереси і здібності враховуються при організації спілкування на уроці.

Варто звернути увагу на те, що якщо усне мовлення передбачає постійну стимуляцію і контроль з боку слухача, то на письмі все це відсутнє. Крім того, якщо при усному спілкуванні мовець може скористатися низкою допоміжних засобів (жести, міміка, інтонація), то при використанні писемного мовлення таких можливостей не передбачається

Механізм складання писемного тексту не є простим [1]. Він охоплює такі елементи як підбір слів, необхідних для даного конкретного тексту, правильну організацію зв’язку між реченнями. При цьому основною дієвою силою при складанні письмового тексту вважається уявлення про те, що буде написано, ще до самого моменту написання.

Підбір слів залежить від словникового запасу учня і від вміння правильно його використовувати при розв`язанні конкретної комунікативної задачі. Відповідно, недостатньо мати багатий словниковий запас слів, необхідно навчитися правильно користуватися ним. Розширенню словникового запасу при складанні текстів може служити, наприклад, попередньо складений план майбутнього тексту з підбором ключових слів, виразів, типових фраз до кожного пункту тексту. На всіх рівнях навчання, особливо в основній та старшій школах, слід звертати увагу учнів на стилістичні особливості вживання тих чи інших слів.

Розвиток писемного мовлення – це складний розумовий процес. Він формує в учнів навички та вміння швидко й успішно проводити необхідний відбір слів як з метою більш точної передачі думки, так і з метою уникнути повторення одних і тих же слів, фраз чи виразів.

Писемне мовлення допомагає і сприяє, прямо чи опосередковано, розвитку навичок та вмінь у всіх видах мовної й мовленнєвої діяльності. Але часто письмові завдання, особливо текстового творчого характеру, складні для деяких учнів. У цій ситуації потрібна ретельна продуманість структури тексту, логіка викладу, вміле використання сполучних елементів. До того ж, у ряді випадків письмове мовлення сприяє емоційному самовираженню більше, ніж усне, особливо в учнів, не здатних повною мірою розкритися усно через свій характер чи темперамент.

Поширені труднощі, що виникають в учнів при оволодінні німецьким писемним мовленням:

• труднощі описувати різні факти, явища, події та враження;
• вміти висловити свою думку з конкретного питання;
• робити навчальні записи, складати письмові опори і плани для усних висловлювань (доповідей, рефератів) [1].

Необхідно врахувати, що при оформленні письмового висловлювання, коли увага учнів зміщується з графіко-орфографічної форми слів на смислову сторону висловлювання, труднощі зростають [6]. Учні повинні в цьому випадку скласти план-програму висловлювання, відібрати з довготривалої пам’яті мовні засоби, типові для писемного мовлення, зробити необхідні заміни, комбінування, скласти ціле з частин. Виконання всіх цих операцій викликає в учнів великі труднощі. Подолання цих труднощів вимагає виконання тренувальних вправ [7].

Учні нерідко зазнають і труднощів в оволодінні графемно-фонемною системою мови, що вивчається. Це може проявлятись в орфографічних помилках через відсутність простих відповідностей між графемами і фонемами в даній мові. Одна і та ж фонема може бути виражена різними буквами, буквосполученнями, і одна і та ж буква може передавати різні фонеми [5]. Наприклад, в німецькій мові одна буква  може передавати декілька фонем; звук [f] може бути переданий буквами і буквосполученнями f, ph та ін. Для подолання труднощів потрібне цілеспрямоване навчання графемно-фонемним відповідникам певної іноземної мови.

Слід зауважити, що від усього обсягу досліджуваних німецьких слів в основній школі, 65% із них важкі для засвоєння учнями. Засвоєння написання навіть нескладних слів викликає у школярів на початку великі труднощі, для подолання яких учням потрібні тривалі тренування в читанні і письмі, щоб добре засвоїти графемно-фонемні відповідники.

Для того, щоб учень навчився успішно створювати письмові повідомлення  іноземною мовою й успішно спілкуватися, вчитель має пам’ятати, що писемне мовлення – це складний психолого-педагогічний процес, який має свої характеристики та  особливості. Тому, коли учень вчиться писати іноземною мовою, у нього часто виникають проблеми в передачі своїх думок у формі письмового повідомлення. Учні часто помиляються: при написанні слів школярі пропускають букви, порушують порядок слів у реченні, плутають вживання артиклів, допускають граматичні помилки, що може пояснюватись відсутністю правильно сформованих початкових навичок писемного мовлення [2].

Слід зазначити, що проблема навчання писемного мовлення іноземною мовою в принципі пов’язана з основними проблемами загального мовознавства: з проблемою взаємозв’язку мови та мислення, з комунікативним аспектом мовлення та його актуальним членуванням, із співвідношенням лінгвістичних та екстралінгвістичних факторів у процесі вивчення іноземної мови [7].

На відміну від усного мовлення письмове мовлення навіть рідною мовою відрізняється певною структурною складністю і власною внутрішньою організацією як на рівні центральної одиниці – речення, так і на рівні надфразових єдностей – абзаців і текстів.

Отже, під час здійснення передачі інформації учнем, який думає однією (рідною) мовою, тобто за правилами однієї системи мовних знаків, але що експлікує свій мовний задум за правилами іншої (іншомовної) системи мовних знаків, відбувається зміщення вихідних смислових даних – інформації, закодованої мовними знаками рідної мови. Дослідники називають це зрушення міжмовною інтерпретацією, де «розгляд знаків в умовах взаємозв’язку» між двома системами має смисловий розрізнювальний характер [6]. У процесі такої інтерпретації часто можливим є шанс виникнення так званого когнітивного дисонансу – смислового зміщення між двома системами мовних знаків.

Писемне мовлення слід розглядати як підготовку до усного висловлювання. Починаючи з роботи над простими повідомленнями, ускладнюючи за допомогою доповнень та визначень, учні готуються до викладу повідомлення в усній формі. Більш того, опора на писемне мовлення служить профілактикою помилок в усному мовленні.

Навчання писемного мовлення включає мовні вправи для навчання складання письмового повідомлення, письмово-мовні вправи в роботі з друкованим текстом, письмово-мовні вправи, обумовлені процесом читання, аудіювання та усного спілкування.

В процесі розвитку навичок писемного мовлення повною мірою реалізується принцип індивідуального підходу, оскільки навчання письму може і повинно проводитися диференційовано, залежно від здібностей, інтересів учнів і їх індивідуальних особливостей. Сутність освіти сьогодні визначається не як управління учнем у період навчання, а як створення освітнього середовища для розвитку його особистості і розкриття його творчого потенціалу. Тому вчитель сам може підбирати види дидактичних завдань з метою вибору найбільш ефективної форми роботи для кожного учня.

Висновки. Розвиток писемного мовлення – це  складний розумовий процес. Для письмової форми спілкування характерні: специфічний вибір мовних засобів; більша, ніж в усному мовленні структурна складність; повнота і розгорнення висловлювання, оскільки відсутній постійний зворотний зв’язок зі співрозмовником; інший спосіб оформлення і планування письмового повідомлення в порівнянні з усним мовленням. Проблема навчання писемного мовлення іноземною мовою в принципі пов’язана з основними проблемами загального мовознавства: з проблемою взаємозв’язку мови та мислення, з комунікативним аспектом мовлення та його актуальним членуванням, із співвідношенням лінгвістичних та екстралінгвістичних факторів у процесі вивчення іноземної мови.

Література

1. Березенська Л., Сіваєва Н. Як сформувати лексичну складову соціолінгвістичної компетенції: алгоритм для вчителя // Іноземні мови в навчальних закладах. 2008. No 1. С. 118–120.
2. Державний освітній стандарт для НУШ (2021).
3. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / Наукова редакція українського видавництва. Доктор педагогічних наук, професор С. Ніколаєва. К. : Ленвіт, 2003. 273 с.
4. Коваленко О. Про вивчення іноземних мов у 2006-2007 н.р. : методичні рекомендації // Іноземні мови в навчальних закладах. К. : Педагогічна преса, 2006. С. 6.
5. Коломійчук І. М. Автентичні матеріали як ефективний засіб забезпечення соціокультурного спрямування процесу навчання іноземної мови / І. М. Коломійчук // Журнал : Вісник університету імені Альфреда Нобеля. Серія : Педагогіка і психологія. Педагогічні науки. 2017. No 1 (13). С. 102–105.
6. Методика навчання іноземних мов і культур: підручник для студ. класичних, педагогічних і лінгвістичних університетів / О. Б. Бігич, Н. Ф. Бориско, Г. Е. Борецька та ін. / за заг. ред. С. Ю. Ніколаєвої. К.: Ленвіт, 2013. 590 с
7. Ніколаєва С. Ю. Сучасні підходи до викладання іноземних мов [Текст] / Ніколаєва С.Ю., О. М. Шерстюк // Іноземні мови. 2012. № 1. C. 39-46.