Кримінальне право та кримінологія

Трусов Ярослав Ігорович

студент

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У СПІВУЧАСТІ

Анотація. Кримінальне правопорушення може вчинятися як однією так і декількома особами. Причому не всі учасники спільно вчиненого кримінального правопорушення діють однаково та виконують всі діяння, які визначені законодавцем в диспозиції статті Особливої частини КК. У зв’язку з цим кримінальне правопорушення, яке вчинене у співучасті повинно визначатися з урахуванням особливостей діяння кожного із співучасників, з одного боку, так і з урахуванням діяльності всіх співучасників разом, з іншого.

В статті розтлумачуються питання щодо форми співучасті у кримінальному праві в декількох напрямках: як основна ознака складу кримінального правопорушення; як кваліфікуюча ознака; як обтяжуюча ознака, акцентується увага на проблемних питаннях у зазначених напрямках.

Ключові слова: співучасть, форма співучасті, група осіб, група осіб за попередньою змовою, організована група, злочинна організація, кваліфікуючі обставини, обставини, що обтяжують покарання.

Summary. According to the current legislation of Ukraine, namely Article 26 of the Criminal Code of Ukraine, complicity is the intentional joint participation of several subjects of a crime in the commission of an intentional crime [1]. Based on this definition, Ukrainian doctrine distinguishes both subjective and objective signs of complicity in criminal law.

From the objective point of view, the indispensable feature of complicity is the participation in one crime of two or more subjects (individuals) who have reached the age of criminal responsibility and were sane at the time of the crime. This is a quantitative sign of complicity.

A qualitative feature of complicity is the commonality of actions of the participants, which is as follows:

• a criminal offense is the result of the joint efforts of all accomplices;
• the socially dangerous consequence (in relation to crimes of material composition) is unique and indivisible in relation to all participants and is blamed on each of them regardless of the role he played in the commission of the crime;
• the causal link between the actions of all participants and the objective side of the crime committed by the perpetrator, the joint result would not be achieved without the actions of all participants.

The subjective side of complicity is always characterized by the intentional form of guilt of all participants. The intention of the accomplices must be common and enshrined in reaching an agreement between them. If the conspiracy does not take place, there will be no complicity. Ways to achieve conspiracy in complicity can be any: oral, written, by committing implicit actions, the use of technical means (telephone, Internet), etc. For complicity, the way to reach a conspiracy does not matter, the main role here is played by common intent. Intention in complicity is usually direct, but in some cases complicity with indirect intent is possible. The motives and purpose of the participants may not coincide. They are of no fundamental importance for the presence of complicity.

According to Part 1 of Article 27 of the Criminal Code of Ukraine, the accomplices of the crime are: perpetrator, organizer, instigator and accomplice [1]. Sometimes in practice such a person is singled out as the initiator of a crime. However, the initiator is almost always such an entity as the instigator or organizer of the crime, so the Ukrainian legislator did not resort to identifying the initiator as an independent accomplice to the crime.

This article explains the forms of complicity in criminal law in several areas: as the main feature of the crime; as a qualifying feature; as an aggravating sign, focuses on the problems of such areas. Draws attention to the signs of the form of complicity and problematic issues regarding them.

Key words: complicity, form of complicity, group of persons, group of persons by prior conspiracy, organized group, criminal organization, corpus delicti, crime, participants, public danger.

Вступ. Під співучастю у кримінальному праві розуміється злочинна діяльність двох або більше осіб (група осіб, група осіб за попередньою змовою, організована група, злочинна організація, злочинна спільнота). Такі суб’єкти несуть кримінальну відповідальність не тільки за свої особисті вчинки, а за наслідки та дії всіх співучасників.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження деяких питань кримінальної відповідальності осіб у співучасті в кримінальному праві України.

Результати дослідження. Форми співучасті в Кримінальному кодексі (далі – КК України) висвітлені у декількох напрямках: як основна ознака складу кримінального правопорушення; як кваліфікуюча ознака; як особливо кваліфікуюча ознака.

Форма співучасті як основна ознака складу кримінального правопорушення передбачена в статтях Особливої частини КК в простому складі кримінального правопорушення. Аналізуючи диспозиції статей Особливої частини КК України можемо дійти висновку, що такі статті як, наприклад, ст. ст. 255, 257, 258³ та інші не мають складу кримінального правопорушення, якщо в них бере участь лише одна особа. Це пов’язано з тим, що злочинна діяльність в таких діях за цими статтями не вбачається. Такі кримінальні правопорушення відносяться до специфічних кримінальних правопорушень. Особливою умовою таких правопорушень є те, що дії усіх учасників не тільки спільні та узгоджені між собою, але при цьому вони є монолітними, сталими у своїй спільності, і лише сукупність таких дій призводить до настання певних суспільно небезпечних наслідків. У таких кримінальних правопорушеннях посягання має особливу підвищену суспільну небезпечність, яка виступає у вигляді шкоди безпеці, важливим інтересам особистості, держави й суспільства, що спричинена вчиненням такого виду кримінальних правопорушень. Самою найбільш суспільно небезпечною формою співучасті до недавнього часу вважалась злочинна організація, визначення щодо якої передбачено ч. 4 ст. 28 КК України. Відповідно до якого злочинна організація це – стійке ієрархічне об’єднання декількох осіб (від п’яти і більше), члени або структурні частини якого за попередньою змовою об’єдналися для спільної злочинної діяльності з метою вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів членами організації, або керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших кримінально протиправних груп [1]. «Поняття організованої злочинності досі залишається джерелом суперечок і розбіжностей і в світовій, і у вітчизняній кримінологічній літературі. З цим можна було б змиритися, якби науково-правова невизначеність негативно не позначалася на ефективності боротьби з цим явищем» [8]. Багато науковців працюють в цьому напрямку, зокрема Л.Ф. Гула зазначає, що «протягом останнього тисячоліття формувався злочинний світ як особлива організована комунікативна система злочинності зі своєю ієрархією, що забезпечує внутрішню “дисципліну” і “порядок”. Злочинне середовище постійно накопичує ресурсний і функціональний потенціал, посилює свою організованість. Від розрізнених злочинних груп до інтелектуально і технічно забезпечених, належно законспірованих злочинних організацій – цей шлях окремі злочинні групи пройшли за порівняно нетривалий період» [9].

Кримінальний кодекс України розглядає кваліфікуючі ознаки у трьох формах співучасті, таких як: вчинення кримінального правопорушення групою осіб, вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою, вчинення кримінального правопорушення організованою групою, а за останніми змінами до ст. 255 КК до таких злочинних об’єднань приєдналося ще одне під назвою “злочинна спільнота”. Відповідно ч. 4 ст. 255 КК злочинною спільнотою є об’єднання двох чи більше злочинних організацій. Кваліфікуючі ознаки мають істотно підвищений характер та підвищений ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення. В порядку зростання суспільної небезпечності форми співучасті розташовані так, найменш суспільно небезпечним є вчинення кримінального правопорушення групою осіб, потім вчинення групою осіб за попередньою змовою, далі вчинення кримінального правопорушення організованою групою, потім злочинною організацією та найбільш небезпечним являється вчинення кримінального правопорушення злочинною спільнотою. Об’єднанні зусилля усіх учасників зазначених угрупувань мають можливість найбільш ефективно, результативно та швидко досягти злочинної цілі. Співучасники мають певну впевненість у тому, що зможуть реалізувати всій злочинний план, приховати сліди кримінального правопорушення та відвести від себе усілякі підозри. Все вищевказане може свідчити про істотне підвищення суспільної небезпечності. Необхідно зазначити, що більшу частину кримінальних правопорушень з такою кваліфікуючою ознакою вчиняються групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою мають насильницький, та корисливий характер, тому в кримінальному законі виникає необхідність підвищення характеру та ступеню суспільної небезпечності таких діянь.

У зв’язку з тим, що суспільна небезпечність кримінального правопорушення з кваліфікуючими ознаками є більшою, аніж основного складу кримінального правопорушення, відповідно і санкція між ними відрізняється одна від одної, тобто основний склад кримінального правопорушення за певною статтею має меншу санкцію, аніж кваліфікований. Санкція за кримінальне правопорушення з кваліфікуючим складом на даний момент в кримінальному законодавстві є недосконалою. У законодавця відсутня чітка градація складів кримінальних правопорушень, які вчиняються групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, злочинною організацією, а тепер уже і злочинною спільнотою. Збільшення розміру санкції у різних складах кримінальних правопорушень з кваліфікуючою ознакою застосовується неспіврозмірно. У разі застосування однієї й тієї ж кваліфікуючої ознаки, з тією ж самою формою співучасті у різних статтях Особливої частини КК України, очевидним є те, що необхідно надавати їм однакового значення, так як вони мають однакову суспільну небезпечність. Доцільним та обов’язковим є встановлення коефіцієнтів, які будуть застосовуватись з урахуванням форми співучасті до санкцій статей, таким чином диференціація кримінальної відповідальності набуде збалансованості та справедливості.

При призначенні покарання особі, яка вчинила кримінальне правопорушення враховується також пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, які передбачені у статтях 66 та 67 КК України. До статті 67 КК України (Обставини, які обтяжують покарання), віднесено такі обтяжуючі обставини, як вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою, або організованою групою чи злочинною організацією (п.2 ч.1 ст. 67 КК України). Щодо юридичної природи обставин, що обтяжують покарання, існує декілька точок зору. Одні науковці вважають, що ці обставини впливають на ступінь вини, другі – зазначають, що вони впливають на суспільну небезпечність кримінального правопорушення, треті вважають, що вони впливають лише на призначення покарання та індивідуалізують протиправне посягання [2]. Індивідуалізація покарання – це одне з основних завдань кримінального права, полягає воно в тому, що обрання покарання повинно здійснюватися в межах санкції статті за характером та ступенем суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення конкретною особою. Чим вища суспільна небезпечність посягання, тим більш суворе покарання має бути призначене. Отже, обставини, що обтяжують покарання застосовуються на стадії призначення покарання та впливають лише на розмір та вид покарання. Таким чином, одразу можемо вказати чим відрізняється ознака «вчинене групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованої групою та злочинною організацією» як кваліфікуюча та обтяжуюча. Кваліфікуюча впливає на суспільну небезпечність кримінального правопорушення взагалі та суспільно небезпечні наслідки, обтяжуюча – лише на вид та розмір покарання.

Законодавець як обтяжуючу ознаку виокремив вчинене кримінальне правопорушення групою осіб за попередньою змовою, але немає ніякої градації щодо вчинення кримінального правопорушення вчиненого групою осіб без попередньої змови, а тим паче ніде (крім ст. 256 КК) не визначається вчинення кримінального правопорушення злочинною спільнотою. Необхідно зазначити, що роль учасників під час учинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб й організованою групою різняться один від одного. Саме тому за різних ролей співучасників їх покарання повинне бути індивідуалізоване відповідно до виконуваної ними ролі.

Таким чином, вчинення кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб або організованою групою відображене в законі в якості обставини, що підвищує суспільну небезпечність діяння для більшості умисних складів кримінальних правопорушень, передбачених Особливою частиною КК, і є засобом індивідуалізації покарання.

Висновки. КК України застосовує різні форми співучасті в якості окремих складів кримінальних правопорушень, диференціації кримінальної відповідальності, а також індивідуалізації покарання. У світлі останніх змін до КК форми співучасті розширюються і потребують більш досконалого вивчення та узгодження з іншими кримінально-правовими інститутами.

Література

1. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 року № 2341-III – зі змінами і доповненнями станом на 13. 03. 2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
2. Орловський Р.С. Кримінально-правове значення форм співучасті: Науковий вісник Ужгородського національного університету, серія право, випуск 25, 2014 р. С. 218-222.
3. Зінченко І.О. Співучасть у злочині за кримінальним правом України та Англії: порівняльно-правовий аналіз: Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» № 3, 2013 р. URL: http://econtlaw.nlu.edu.ua/wp-content/uploads/2016/01/3-205-216.pdf
4. Українське кримінальне право. Загальна частина : підручник [текст] / за ред. В.О. Навроцького. К. : Юрінком Інтер, 2013. С. 712.
5. Кримінальне право України: Особлива частина : підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін. / за ред. проф. В.Я Тація, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. Харків : Право, 2015. С. 680 .
6. Орловський Р. С. Теоретичні та методологічні проблеми інституту співучасті у кримінальному праві України : монографія. Харків: Право, 2019. С. 624.
7. Російське кримінальне право. Загальна частина: Підручник / За ред. Р.Р. Галіакбарова. Саратов, 1994. С. 226-227.
8. Марисюк К. Б., Черепущак В. В. До питання про поняття “організована злочинність”. URL: http://science.lpnu.ua/sites/default/files/journalpaper/2020/feb/20948/16.pdf
9. Гула Л. Ф. Дослідження проблеми виникнення організованих злочинних груп: історико-правовий аспект.