Юридичні науки

УДК 343.2/.7

Подорван Ольга Олександрівна

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

 СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «ВИКРАДЕННЯ», «РОЗКРАДАННЯ», «ГРАБІЖ»

СООТНОШЕНИЕ ПОНЯТИЙ «ПОХИЩЕНИЕ», «ХИЩЕНИЕ» И «ГРАБЕЖ»

THE RELATION BETWEEN THE CONCEPTS OF THEFT

Анотація. У науковій статті з урахуванням висловлених з цього питання наукових позицій та його вирішення на рівні вітчизняного та зарубіжного законодавства з’ясовано зміст понять «викрадення», «розкрадання», «грабіж» та встановлено співвідношення між ними. У чинному кримінальному законодавстві України поняття викрадення використовується як при визначенні злочинів проти власності, так і при характеристиці посягань, передбачених іншими розділами Особливої частини Кримінального кодексу. Така ситуація сприяє змішуванню різних за своїм змістом об’єктів кримінально-правової охорони, зокрема речових відносин та відносин, що забезпечують фізичну свободу людини, ототожненню останньої з річчю і визнанню її, всупереч положенням цивільного законодавства, об’єктом цивільних прав, що, на наше переконання, неприпустимо. Ми дійшли висновку, що викраденням є незаконне, безоплатне вилучення чужого майна, яка здійснюється поза волею потерпілої особи, яка може бути вчинене як у відкритий, так і таємний спосіб. Поняття «розкрадання» є більш широким аніж поняття «викрадення». Вони співпрацюють як загальне та спеціальне один до одного. Саме тому, ці поняття не слід ототожнювати, бо поняттям «розкрадання» охоплюються вісім визначених законом форм: крадіжка, грабіж, розбій, вимагання, шахрайство, привласнення, розтрата, заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем, в свою чергу, «викрадення» охоплює лише три форми розкрадання: крадіжку, грабіж і розбій; суспільно небезпечне діяння у «розкраданні» полягає у заволодінні чужою рухомою річчю, а у «викраденні» – у її вилученні. Саме тому ці поняття не є синонімами, а виступають як самостійні категорії кримінального права.

Ключові слова: викрадення, розкрадання, грабіж, відповідальність, відкрите викрадення, суспільно-небезпечне діяння, майно.

Аннотация. В научной статье с учетом высказанных по этому вопросу научных позиций и его решения на уровне отечественного и зарубежного законодательства установлено содержание понятий «угон», «хищение», «грабеж» и установлено соотношение между ними. В действующем уголовном законодательстве Украины понятие похищения используется как при определении преступлений против собственности, так и при характеристике посягательств, предусмотренных другими разделами Особенной части Уголовного кодекса. Такая ситуация способствует смешиванию разных по своему содержанию объектов уголовно-правовой охраны, в том числе речевых отношений и отношений, обеспечивающих физическую свободу человека, отождествлению последней с вещью и признанию ее, вопреки положениям гражданского законодательства, объектом гражданских прав. Мы пришли к выводу, что похищением является незаконное, безвозмездное изъятие чужого имущества, которое осуществляется помимо воли потерпевшего, которая может быть совершено как в открытый, так и тайный способ. Понятие «хищение» является более широким чем понятие «угон». Они сотрудничают как общее и специальное друг к другу. Именно поэтому, эти понятия не следует отождествлять, поскольку понятием «хищение» охватываются восемь определенных законом форм: кража, грабеж, разбой, вымогательство, мошенничество, присвоение, растрата, завладение имуществом путем злоупотребления служебным положением, в свою очередь, «угон» охватывает лишь три формы хищения: кражу, грабеж и разбой; общественно опасное деяние в «хищении» заключается в завладении чужим движимой вещью, а в «похищении» – в ее изъятии. Именно поэтому эти понятия не являются синонимами, а выступают как самостоятельные категории уголовного права.

Ключевые слова: похищение, хищение, грабеж, ответственность, открытое похищение, общественно-опасное деяние, имущество.

Summary. In the scientific article, taking into account the scientific positions expressed on this issue and its decision at the level of the domestic and foreign legislation, the content of the concepts of “abduction”, “theft”, “robbery” and the relationship between them are clarified. In the current criminal legislation of Ukraine, the concept of abduction is used both in defining crimes against property and in characterizing the offenses envisaged by other sections of the Special Part of the Criminal Code. This situation helps to mix different in content of the objects of criminal law protection, in particular material relations and relations, providing physical freedom of the person, identifying the latter with the thing and recognizing it, contrary to the provisions of civil law, the object of civil rights, which, on our belief is unacceptable. We have come to the conclusion that the abduction is the unlawful, gratuitous seizure of another’s property, which is carried out without the will of the victim, which can be committed in an open or secret manner. The concept of “theft” is broader than the concept of “theft.” They co-operate as general and special with each other. That is why these concepts should not be identified, because the concept of “theft” encompasses eight forms defined by law: theft, robbery, robbery, extortion, fraud, misappropriation, embezzlement, seizure of property through abuse, in turn, “abduction” only covers three forms of theft: theft, robbery and robbery; a socially dangerous act in “theft” consists in the seizure of another’s movable thing, and in “theft” – in its seizure. That is why these concepts are not synonymous, but appear as separate categories of criminal law.

Key words: kidnapping, theft, robbery, responsibility, open kidnapping, socially dangerous act, property.

Аналіз останніх публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми. Науково-теоретичною базою цієї роботи є загальнотеоретичні наукові праці з проблем кримінального права таких авторів як: Т.А. Тумаченко, В.Г. Кундеус, В.П. Ємельянов, Б.М. Головкін, Н. Антонюк, , П.С. Матишевський.

Актуальність теми дослідження. На сьогодні Україна визнається правовою та демократичною державою, основною ознакою такої держави є дотримання гарантованих Конституцією прав і свобод людини. Відповідно       до ст. 41 Конституції України – кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності [1,c.11]. Згідно з даною нормою, держава повинна використовувати всі можливі заходи для гарантії реалізації та охорони таких прав. Як слушно зауважує Ю.А. Дорохіна, протиправні посягання на власність негативно впливають на соціальні й економічні процеси, що відбуваються в суспільстві, виступають тими детермінантами, які здатні перешкоджати зростанню матеріального добробуту громадян України й розвитку української економіки загалом, що позначається на загальному стані злочинності [2].

Постановка проблеми. На жаль, на сучасному етапі розвитку нашої держави, найбільш розповсюдженими видами злочину є злочини проти власності. Так, за даними прокурорсько-слідчої діяльності, оприлюдненої Генеральною прокуратурою України, у 2018 році всього було зареєстровано 487133 кримінальних правопорушень, з яких – 303850 – злочини проти власності, що становить 62,4% від загальної кількості діянь [3].

З урахуванням суспільної небезпеки та розповсюдженості, більшість протиправних діянь проти власності криміналізовані. Так, злочинам проти власності присвячено цілу низку статей розділу VI ККУ.

У своїй практичній діяльності працівники Національної поліції України найчастіше стикаються з такими злочинами як: крадіжка, грабіж, розбій, вимагання, шахрайство тощо. Як свідчать статистичні дані, у 2018 році було зареєстровано 238492 крадіжок (ст. 185 ККУ), 13838 грабежів (ст. 186 ККУ), 2263 розбоїв (ст. 187 ККУ), 605 вимагань (ст. 189 ККУ), 33290 шахрайств (ст. 190 ККУ).

Наведене свідчить, що одним із найбільш поширених злочинів проти власності, що вчиняється відкрито для потерпілої особи, з можливим застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя і здоров’я, є грабіж. Відповідно до ч.1 ст.186 ККУ грабіж – це відкрите викрадення чужого майна [4, c.96]. З даної норми випливає поняття «викрадення», що визиває багато дискусій серед науковців у галузі кримінального права. Це пов’язано, перш за все, з тим, що дана дефініція зустрічається у низці статей ККУ, а саме: п. 3 ч. 2 ст. 115 ККУ; ст. 146 ККУ; ч. 3 ст. 158 ККУ; ст. 262 ККУ; ст. 266 ККУ; ст. 312 ККУ: ст. 313 ККУ та багато інших норм. У зв’язку з цим виникає необхідність визначення і співвідношення понять «грабіж», «викрадення» та «розкрадання».

На нашу думку, актуальність теми дослідження підтверджується й тим, що грабіж є дуже негативним явищем не лише за своєю поширеністю, але й небезпечністю, бо дуже часто вчинення цього злочину супроводжується насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я потерпілої особи. Указаний вид насильства виступає конструктивною ознакою кваліфікованого складу грабежу, відповідальність за вчинення якого передбачена ч. 2 ст. 186 ККУ. Крім цього, за даними статистики, 21% грабежів у 2018 році було скоєно особами, які раніше вчинили кримінальні правопорушення. Цікавим також є той факт, що у 2018 році лише за 5988 зареєстровані злочині за ст. 186 КК України (з 13838) особам вручено повідомлення про підозру, тобто менше ніж у половині зареєстрованих випадків [5].

Виклад основного матеріалу. На сьогоднішній день у науці кримінального права виникають численні дискусії з приводу розмежування понять «викрадення», «розкрадання», «грабіж». Кожен науковець має свою точку зору з приводу тлумачення цих термінів, а в чинному Кримінальному кодексі України також відсутнє визначення цього поняття внаслідок чого виникають складнощі при застосуванні відповідних кримінально-правових норм.

Якщо проаналізувати Кримінальний кодекс України, то можна дійти висновку, що поняття «викрадення» зустрічається у низці статей карного закону. Такими статтями є: ст. 115, ст. 146, ст. 158, ст. 262, ст. 308, ст. 312, ст. 313, ст. 357 ККУ та багато інших. Але, на жаль, самого визначення «викрадення» законодавець в жодній нормі не застосував.

Поняття «викрадення» наводяться у Постанові Пленуму Верховного суду України від 26 квітня 2002 року № 3 «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю ,бойовими припасами ,вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами». Відповідно до ч. 2 ст. 17 даної постанови під викраденням слід розуміти протиправне таємне чи відкрите, в тому числі із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя або здоров’я, чи з погрозою застосування такого насильства, їх вилучення у юридичних або фізичних осіб незалежно від того, законно чи незаконно ті ними володіли [6].

Відповідно до ч. 2 статті 3 ППВСУ « Про судову практику у справах про злочини проти приватної власності» від 06 листопада 2009 року № 10 викрадення є таємним і в тому разі, коли воно відбувається у присутності потерпілої особи за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для неї, а також тоді, коли викрадення вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані, що виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, стан сп’яніння) [7].

Таким чином, можна зробити висновок, що викраденням є незаконне, безоплатне вилучення чужого майна, яка здійснюється поза волею потерпілої особи, яка може бути вчинене як у відкритий, так і таємний спосіб.

На думку Т.А. Чумаченка: «Викрадення характеризується незаконним і безоплатним оберненням на свою користь або користь інших осіб чужого майна» [8, с.135]. Але в цьому визначенні не вказується у який саме спосіб вчинюється викрадення, чи це злочин кваліфікований ст. 185 ККУ (крадіжка) або грабіж, передбачений ст. 186 ККУ.

Одним із науковців до позиції якого ми схиляємося, розкрив поняття «викрадення» та посилаючись на переважну позицію багатьох науковців у галузі кримінального права з’ясував, що це однорідні поняття та визначив об’єктивні ознаки, які характеризують викрадення в наведених складах злочину. До них відноситься:

• Дія – заволодіння шляхом фізичного вилучення:
• Предмет викрадення-предмети матеріального світу;
• Спосіб викрадення-таємне або відкрите;
• Обставини викрадення-поза волею власника майна [9, с. 10].

У ході аналізу об’єктивних ознак, нас зацікавили питання, щодо предмету злочину. По – перше, слід з’ясувати, що таке майно, а по-друге, яке саме майно відноситься до викрадення передбаченого ст. 186 ККУ. У науці кримінального права під майном розуміють предмети матеріального світу, а майнові права позначаються поняттям «право на майно» [10, с. 40]. Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 року № 12 роз’яснив, що предметом посягань проти приватної власності громадян є майно, належне громадянам: жилі будинки, квартири, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення [11].

Проаналізувавши зміст поняття «майно» для нас залишається досить недоцільним, що злочинець може викрасти не тільки рухоме, але й нерухоме майно. Якщо така особа протиправними діями вчинила викрадення, то повинна забрати цю річ з собою, тобто перемістити у просторі, якщо наприклад це майно квартира, то злочинець так би мовити буде «прикутою» до місця правопорушення. Тому ми не згодні з даним визначенням. Щодо нерухомого майно, то в даному випадку, злочинець повинен отримати право на це майно, переоформлення документів. Так, звичайно це може бути вчинено шляхом шахрайства, передбаченого ст. 190 ККУ, який визначає це діяння як: заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В такому випадку таке діяння не буде підпадати під ознаки злочину передбаченого статтею 186 ККУ. Таким чином, предметом викрадення у грабежу є чуже рухоме майно. Другою об’єктивною ознакою викрадення у грабежу є те, що особа не має повноважень щодо чужого майна. Тобто така особа привласнила собі чуже майно, яке «deure» не є його власністю.

Ще однією ознакою є те, що такі дії щодо потерпілої особи вчиняються поза її волею. Також обов’язковою ознакою є те, що таке майно повинно бути переміщене у просторі.

Встановлення об’єктивних ознак є обов’язковою умовою для правильності кваліфікації злочину та розмежуванню цього поняття із іншими, які є суміжними.

В свою чергу поняття «викрадення» та «розкрадання» є тісно взаємопов’язаними. Більш того, до прийняття ККУ 05 вересня 2001 року, злочини проти власності охоплювалися категорією «розкрадання». Після прийняття чинного ККУ законодавець відмовився від поняття « розкрадання», натомість замінив його терміном «викрадення». Хоча на думку багатьох вчених, наприклад П.С. Матишевського ці поняття є родовими [12, с.50-51]. Для того щоб зрозуміти, чи так це є, нам необхідно зробити порівняння цих двох понять.

При написанні наукової статті, нас зацікавила думка Н. Антонюк, щодо співвідношення «розкрадання» і «викрадення» можна проілюструвати таким чином :

• «розкрадання» і «викрадення» різні за об’ємом і змістом поняття, тому їх не слід ототожнювати;
• поняттям «розкрадання» охоплюються вісім визначених законом форм: крадіжка, грабіж, розбій, вимагання, шахрайство, привласнення, розтрата, заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем;
• «викрадення» охоплює лише три форми розкрадання: крадіжку, грабіж і розбій; – суспільно небезпечне діяння у «розкраданні» полягає у заволодінні чужою рухомою річчю, а у «викраденні» – у її вилученні;
• розкрадання і викрадення співвідносяться як ціле та частина» [13, с. 280].

Таким чином можна дійти висновку, що поняття «розкрадання» є більш широким аніж поняття «викрадення». Вони співпрацюють як загальне та спеціальне один до одного. Тому ми бачимо, що ці поняття не слід ототожнювати.

Однією із дуже важливих ознак яке дає нам змогу зрозуміти, що поняття різні за змістом, слід звернути увагу на предмет «викрадення» та «розкрадання». У першому випадку може бути предметом злочину лише рухоме майно, що стосується «розкрадання», то в даному випадку слід наголосити, що предметом злочину виступає як рухоме, так і нерухоме майно та підпадає під такі статті Кримінального Кодексу України ст.190, 191, 189, 444.

На думку В.Г. Кундеуса: «Категорії «викрадення» і «розкрадання» збігаються за обсягом при вчиненні викрадення майна, оскільки викрадення майна водночас виступає і як видова категорія «викрадення» і як видова категорія «розкрадання». Ознаками викрадення тут є незаконне заволодіння шляхом фізичного вилучення рухомим майном, а ознаками розкрадання – обернення майна на свою або інших осіб користь із корисливих спонукань. Інші злочини можуть належати або лише до викрадання, або лише до розкрадання [14, с. 149].

З урахуванням позицій зазначених науковців, ми дійшли висновку, що ці два поняття не є синонімами, а виступають як самостійні родові поняття. Але, як зазначав В.Г. Кундеус, їх обсяг може збігатися, якщо йде мова про такі злочини як грабіж, крадіжка та шахрайство, бо ознаками викрадення є незаконне заволодіння чужим рухомим майном, а ознаками розкрадання є обернення певних речей на користь злочинця. Отже, не будь-яке викрадення є розкраданням і не будь-яке розкрадання є викраденням.

 Література

1. Дорохіна Ю.А. Теоретичні проблеми кримінально-правової охорони власності в Україні: автореф. дис. … докт. юрид. наук: 12.00.08. Запоріжжя, 2017. С. 1 всього 39 с.
2. Кримінальний кодекс України: Закон України від 10.11.2018 р. № 2599-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25–26. Ст. 131.
3. Статистична інформація про стан злочинності та результати прокурорсько-слідчої діяльності / сайт Генеральна прокуратура України URL: https://www.gp.gov.ua/ua/stst2011.html?dir_id=113653&libid=100820&c=edit&_c=fo (дата звернення 05 січня 2020).
4. Статистична інформація про стан злочинності та результати прокурорсько-слідчої діяльності / сайт Генеральна прокуратура України URL: https://www.gp.gov.ua/ua/stst2011.html?dir_id=113653&libid=100820&c=edit&_c=fo (дата звернення 05 січня 2020).
5. Керимов Д.А. Философские основания политико-правовых исследований. Москва : Мысль, 1986. 330 с.
6. Постанова Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №10 « Про судову практику у справах про злочини проти власності». URL: http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(print)/A2BBE3D565D1FEAEC2257AF4005105EB– Заголовок з екрана (дата звернення 05 січня 2020).
7. Чумаченко Т. А. Викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання (ст. 188-1 КК України): кримінально- правова характеристика: дис. канд. юр. наук: 12.00.08 / Т. А. Чумаченко. – Київ, 2008. 223 с.
8. Кундеус В. Г. Кримінально-правова характеристика викрадення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеню кант. юрид. наук : спец. 12.00.08. – Харків., 2004.
9. Емельянов В. П. Защита права собственности уголовным законодательством, Харків : Рубикон, 1996.
10. Постанова Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р.№ 12 URL: http://www.uapravo.net/akty/zakon-main/akt9pplg4h.htm. – Заголовок з екрана (дата звернення 05 січня 2020).
11. Матышевский П.С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. Київ, 1996.
12. Антонюк Н. «Розкрадання» та «викрадення»: співвідношення понять / Н. Антонюк // Проблеми державотворення і захист прав людини : матеріали ХVІІІ регіональної наук.-практ. конф. (м. Львів, 26–27 січня 2012 р.). Львів. 2012. С. 278–280.
13. Кундеус В.Г. Кримінально-правова характеристика викрадення : дис. канд. юрид. наук : 12.00.08. Харків, 2004.
14. Головкін Б.М. «Кримінологічний аналіз злочинів проти власності». URL:https://fileview.fwdcdn.com/?url=https%3A%2F%2Fmail.ukr.net%2Fapi%2Fpublic%2Ffile_view%2Flist%3Ftoken%3D69fO9POXQuW5u1T0k7IwUPSp6IHSo0F73wtGOz3br (дата звернення 05 січня 2020).