Юридичні науки

УКД 349.6

Війтова Діана Сергіївна

студентка

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Токар Дар’я Євгенівна

студентка

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

 СТОКГОЛЬМСЬКА КОНВЕНЦІЯ ПРО СТІЙКІ ОРГАНІЧНІ ЗАБРУДНЮВАЧІ: ШЛЯХИ І ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

Анотація. Статтю присвячено розгляду Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі. В статті проводиться аналіз основних зобов’язань за Стокгольмською конвенцією про стійкі органічні забруднювачі та запропоновано етапи запровадження вказаних положень в законодавство України.

Ключові слова: Стокгольмська конвенція про стійкі органічні забруднювачі, стійкі органічні забруднювачі, Концепція національної екологічної політики України на період до 2020 року, інформаційна стратегія.

Постановка проблеми. Аналіз динаміки абсолютних та інтегрованих показників техногенного навантаження на навколишнє природне середовище свідчить про те, що екологічна ситуація у природному довкіллі, як життєво важливому середовищі для існування людини, залишається досить складною [1]. Внаслідок розвитку технологій виробництва, а також збільшення промислових масштабів в атмосферу здійснюються викиди забруднюючих речовин, до яких, зокрема, відносяться стійкі органічні забруднювачі, що за своїми хімічними характеристиками є одними з найнебезпечніших речовин для організму людини. Саме тому темою дослідження є аналіз Стокгольмської Конвенції про стійкі органічні забруднювачі, як основного документа, що регламентує на міжнародному рівня врегулювання боротьби із забрудненням стійкими органічними забруднювачами навколишнього середовища.

Аналіз останніх досліджень. Питання правового забезпечення екологічної безпеки є дискусійним і виступає об’єктом не одного наукового дослідження, проте проблемам його визначення на міжнародному рівні присвячені лише окремі роботи таких вчених як А. О. Андрусевич, Г. І. Балюк, П. О. Гвоздик, Т. Р. Короткий, С. М. Кравченко, М. В. Краснова, Н. Р. Малишева, П. Д. Пилипенко, Т. П. Шевчук, Ю. С. Шемшученко тощо. В контексті означеного питання варто звернути увагу на роботи, зокрема І. І. Безвозюка, Р. В. Петрука, Т. В. а та інших науковців, що здійснювали дослідження стійких органічних забруднювачів. В юридичній літературі вказане питання частково висвітлено в працях В. І. Михайленко, Т. А. Сафранова, Т. П. Шаніна та інших, проте в роботах зазначених авторів питання щодо Стокгольмської конвенції висвітлюються лише частково, а тому дослідження цього міжнародного документа та шляхів його реалізації на національному рівні необхідно продовжити.

Постановка завдання. Основною метою статті є аналіз основних положень Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі, необхідності її запровадження та реалізації в Україні.

Викладення основного матеріалу. Виробнича діяльність людини спричиняє викиди у навколишнє середовище різних речовин, як неорганічної, так і органічної природи. Серед них виділяють ряд сполук, які характеризуються високою хімічною стабільністю та подібними властивостями, що є особливо небезпечними для тваринного і рослинного світу, а також і для людини – стійкі органічні забруднювачі (СОЗ) [2].

Ці речовини належать до різних класів хімічних сполук, але, незважаючи на численні відмінності та різний ступінь небезпеки, СОЗ визначають такі чотири загальні властивості:

• висока токсичність навіть у незначній кількості;
• ще більша токсичність продуктів, що утворюються у результаті їхнього перетворення;
• стійкість до розкладання (важко руйнуються і залишаються незмінними у довкіллі впродовж багатьох років після використання);
• здатність концентруватися в жирових тканинах людини і тварин, які є верхніми ланками харчового ланцюга;
• здатність долати значні відстані за допомогою повітряних потоків, водними шляхами та у зв’язку із міграціями птахів, тварин і риб [3].

Це підтверджує 109 позиція України серед 180 країн світу у 2018 році в міжнародному рейтингу екологічних досягнень (Environmental performance Index), розрахованому фахівцями Єльського університету (США) за 25-ти показниками, що характеризують дієвість державної політики держав щодо збереження екосистем [4].

Загалом екологічно чистою в Україні вважається лише 6 % її території. Щорічно в атмосферу потрапляє більше 6 млн. т. забруднюючих речовин. Близько 62 % з них припадає на стаціонарні джерела забруднення промислових підприємств. Щільність викидів від стаціонарних джерел забруднення в середньому у розрахунку на 1 кв. км. території України складає 6,8 т. небезпечних речовин, а на одну особу – 90,1 кг. Розвиток вітчизняної галузі сільського господарства на основі застарілих нераціональних природо-, енерго- та ресурсномістких технологій сприяє поширенню деструктивних екологічних процесів [2].

У країнах Західної Європи небезпеку від забруднення довкілля СОЗ було усвідомлено декілька десятиріч тому. У той час були проведені перші заходи, спрямовані на зниження рівня їх викидів у повітря.

Згодом, незважаючи на впровадження найсучасніших ресурсозберігаючих технологій, у промислово розвинених країнах дійшли висновку, що для успішної боротьби із забрудненням СОЗ навколишньої природи недостатньо зусиль окремих держав і необхідно проводити спільні дії багатьох країн, які були б направлені не тільки на зменшення їх викидів, але й на скорочення виробництва та часткову заборону використання СОЗ на всій території Європи.

Наявність загрози СОЗ для здоров’я людини і навколишнього середовища змусила ряд країн запровадити відповідну політику і законодавство для управління зростаючим ризиком. Враховуючи стійкість і схильність СОЗ до транскордонного переміщення, держави усвідомлюють необхідність багатонаціонального співробітництва для ефективного протистояння цій загрозі [5, с. 55].

Значним кроком у напрямку до вирішення проблеми щодо уникнення надходження у довкілля стійких органічних забруднювачів у Європі стала Стокгольмська Конвенція про СОЗ, у підписанні якої весною 2001 року також взяла участь й Україна. Україна ратифікувала Стокгольмську конвенцію про стійкі органічні забруднювачі у 2007 році і вона є частиною українського екологічного законодавства [6].

Ця конвенція відрізняється від багатьох інших міжнародних угод тим, що вона є документом прямої дії, тобто вона не повинна регламентуватися місцевими законами та постановами.

Конвенція передбачає для країн-учасниць виконання таких основних

зобов’язань:

• заборона та/або здійснення заходів, що є необхідними для ліквідації виробництва та використання, а також імпорту/експорту таких хімічних речовин: альдрин, хлордан, дильдрин, ендрин, гептахлор, гексахлорбензол, мірекс, токсафен, поліхлоровані дифеніли (ПХД);
• обмеження виробництва/використання ДДТ та поліхлорованих дифенілів, екологічно безпечне видалення ПХД не пізніше 2028 року;
• розробка плану дій та національної стратегії щодо зменшення або ліквідації викидів СОЗ в результаті їх ненавмисного утворення;
• сприяння впровадженню найкращих наявних методів у сфері охорони довкілля щодо зменшення або ліквідації викидів СОЗ тими джерелами, які вже існують або будуть створені у майбутньому [6].

Розробка та вжиття заходів щодо охорони довкілля, збереження природних ресурсів України сьогодні не можуть розглядатися без урахування міжнародного досвіду та загальних тенденцій до об’єднання зусиль для вирішення актуальних екологічних проблем [7, с. 86].

Співпраця між представниками урядових структур, неурядових організацій та засобів масової інформації має важливе значення для підвищення поінформованості і освіченості громадян щодо вирішення проблем СОЗ в Україні.

Велику підтримку в реалізації національних заходів щодо розв’язання проблем пов’язаних з хімічними речовинами Україні надають компетентні міжнародні організації. У рамках програми розбудови потенціалу країни Підрозділ з хімічних речовин Програми Об’єднаних Націй щодо навколишнього середовища (ЮНЕП) організував в Україні регіональні навчальні курси для користувачів бази даних Міжнародного реєстру потенційно токсичних хімікатів та з питань доповнених Лондонських основних принципів і процедур попередньої обґрунтованої згоди.

Починаючи з 1997 року, представники уряду України та національних установ, відповідальних за питання екології, охорони здоров’я та сільського господарства, регулярно беруть участь у роботі різноманітних регіональних зустрічей експертів та в семінарах, які організовує Підрозділ ЮНЕП з хімічних речовин.

В Україні є значні запаси непридатних пестицидів, включаючи й ті, які зазначені у Стокгольмській конвенції про стійкі органічні забруднювачі. З метою систематизованого визначення масштабу проблеми непридатних пестицидів в Україні та вироблення довгострокового плану її вирішення в 1998 році було започатковано проект «Усунення ризиків, пов’язаних із запасами непридатних пестицидів в Україні», фінансований Міністерством екології та природних ресурсів України спільно із Датським агентством захисту довкілля [8].

У рамках першого етапу цього проекту було розпочато національну інвентаризацію непридатних пестицидів, а також проведено вибірковий аналіз сховищ та оцінку можливостей переробки або ліквідації наявних хімікатів.

Основним результатом цієї роботи став Національний план усунення ризиків, пов’язаних із запасами непридатних пестицидів в Україні. Його було включено до Національної програми поводження з небезпечними відходами, затвердженої Верховною Радою України у 2001 році [9].

Постановою Кабінету Міністрів України у 1997 році створено Національний центр поводження з небезпечними відходами Міністерства екології та природних ресурсів України з метою організації та впровадження науково-технічних та технологічних заходів у сфері поводження з небезпечними відходами на всіх етапах їх життєвого циклу [10].

Згідно з Концепцією національної екологічної політики України на період до 2020 року індикаторами ефективності національної екологічної політики, що безпосередньо впливають на екологічну безпеку, є покращення стану здоров’я населення за рахунок зменшення впливу негативних чинників; скорочення витрат природних ресурсів та енергії на одиницю продукції; співвідношення між рівнями фактичного забруднення навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів і гранично допустимого забруднення, виснаження, що базується на науково обґрунтованих оцінках (критичне навантаження на довкілля); співвідношення витрат на природоохоронні заходи до отриманого екологічного ефекту; рівень участі громадськості в прийнятті екологічно вагомих рішень [11].

Головними завданнями інформаційної стратегії, як складової Національної стратегії є інформування про загрозу, яку становлять СОЗ, та підтримка зусиль української спільноти по впровадженню положень Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі, зокрема шляхом підвищення рівня обізнаності громадян України.

Результативність існуючої природоохоронної діяльності на державному рівні в цілому є недостатньою і такою, що не відповідає задачам сьогодення щодо оптимального використання економічних важелів формування та реалізації сучасної екологічної політики держави, яка декларує власні інтеграційні наміри до Євроспільноти.

Механізм державного регулювання має передбачати, насамперед, удосконалення та узгодження законодавчої та нормативної бази, стратегічного аналізу ситуації, формування політики, що безпосередньо втілюється в реалізацію удосконалення системи державного контролю за безпечністю продуктів з метою усунення впливу небезпечних факторів на організм людини та сприянню розвитку національної системи стандартизації.

Висновки. Стокгольмська конвенція про стійкі органічні забруднювачі (СОЗ) – це перша міжнародна угода, яка націлена на припинення виробництва і використання 12-ти хімічних сполук – “брудної дюжини”. СОЗ та інші стійкі токсичні сполуки наносять значну та тривалу шкоду здоров’ю людей та екосистемам. Вони призводять до порушення репродуктивної, гормональної та імунної систем; онкологічних захворювань, природжених дефектів та порушення розвитку. СОЗ здатні до міграції на значні відстані та можуть бути виявлені в живих організмах далеко від місць їхнього виробництва і застосування. Національна стратегія впровадження в Україні Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі базується на здійсненні заходів, які гарантуватимуть захист здоров’я населення та навколишнього середовища від шкідливої дії СОЗ. Державна стратегія має в основі загальні політичні підходи, національні цілі щодо СОЗ, національні пріоритети у цій сфері.

Література

1. Напрямки державної політики щодо екологізації національної економіки. Аналітична записка Відділ екологічної та техногенної безпеки (Л. Яценко). URL: http://www.niss.gov.ua/articles/807/
2. Алексєєв А.Г. Проблеми визначення стійких органічних забруднювачів у навколишньому середовищі / А.Г. Алексєєв, А.Д. Левченко, Д.Є Левченко, О.М. Землянський, В.М. Кришталь. URL: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Pbtp/texts/2011_8/Text/Alekseev.pdf «Пожежна безпека: теорія і практика» №8’2011
3. Брудна дюжина у нашому житті. URL: http://www.mama-86.org.ua/archive/files/soz_web.pdf.
4. Позиції України в рейтингу екологічної ефективності в 2018 році. URL: http://edclub.com.ua/analityka/pozyciyi-ukrayiny-v-reytyngu-ekologichnoyi-efektyvnosti-u-2018-roci.
5. Панасюк І. В. Шляхи і проблеми реалізації засад Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі (СОЗ) в Україні [Текст] / І.В. Панасюк, Л. І. Микитенко, Л. С. Данилевич // Вісник Київського національного університету технологій та дизайну. 2013. № 1 (69). C. 54-58.
6. Стокгольмська декларація (Щодо питань навколишнього середовища) (прийнято 16.11.1972 р., у м. Стокгольм (Швеція)). URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_454.
7. Татаринов А.В. Екологічна безпека та сталий розвиток у сучасному світі // Стратегічні пріоритети № 3(16), 2010, С.83-88.
8. Проект «Усунення ризиків, пов’язаних із запасами непридатних пестицидів в Україні». URL: http://epsi.org.ua.
9. Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами : Закон України № 1947-III від 14.09.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. 2000. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1947-14.
10. Про створення Національного центру поводження з небезпечними відходами : Постанова Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 р. №647. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/647-97-п.
11. Про схвалення Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 року № 880-р. URL: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=880-2007-%F0.