Міжнародне право

УДК 341.171

Міненко Дарина Сергіївна

студентка

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Minenko Daryna

Student of

Yaroslav Mudryi National Law University

БЕЗПЕЧНІСТЬ ТА ЯКІСТЬ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ В КОНТЕКСТІ АДАПТАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ДО ACQUIS COMMUNAUTAIRЕ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Анотація. Стаття присвячена характеристиці процесу адаптації законодавства України до acquis communautairе Європейського Союзу. Визначено передумови та обов’язкові компоненти цього процесу, а також обґрунтовано необхідність впровадження змін до законодавства.

Ключові слова: законодавство Європейського Союзу, міжнародне право, безпека харчових продуктів, якість харчових продуктів, acquis communautairе, доробок спільноти Європейського Союзу.

Аннотация. Статья посвящена характеристике процесса адаптации законодательства Украины к acquis communautairе Европейского Союза. Определены предпосылки и обязательные компоненты этого процесса, а также обоснована необходимость внесения изменений в законодательство.

Ключевые слова: законодательство Европейского Союза, международное право, безопасность пищевых продуктов, качество пищевых продуктов, acquis communautairе, достижения сообщества Европейского Союза.

Summary. The article is devoted to characterization of the process of adaptation of the legislation of Ukraine to the acquis communautairе of the European Union. The prerequisites and mandatory components of this process are identified, as well as the necessity to introduce changes to the legislation.

Key words: European Union law, international law, food safety, food quality, acquis communautairе, achievements of the European Union community.

Постановка проблеми. Людина, її життя та здоров’я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а тому і забезпечення належної якості продуктів харчування є важливим напрямом державної політики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичною основою дослідження слугували праці, Кучера Ю.Е., Дочинець І.В., Кійко В.В., Бондарчук М.В. та інших.

Формулювання цілей статті. Метою дослідження є виокремлення ключових аспектів процесу адаптації законодавства України до acquis communautairе Європейського Союзу в частині забезпечення якості та безпеки харчових продуктів.

Виклад основного матеріалу. Україна перебуває на шляху євроінтеграції, невід`ємною складовою цього процесу є приведення національного законодавства у відповідність до «acquis communautaire» Європейського Союзу (далі – ЄС), що означає «доробок спільноти». Acquis communautaire — це правова система ЄС, яка включає акти законодавства Європейського Союзу (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського співтовариства [1]. Одним із розділів, на які розподілений доробок спільноти є «Безпека їжі, ветеринарна та фітосанітарна політика», тому і дослідження тематики безпеки якості харчових продуктів, в контексті адаптації законодавства України, є надзвичайно актуальною.

«Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» (далі – Угода про асоціацію) в розділі IV містить главу 3 «Технічні бар’єри у торгівлі», перш за все тому, що усунення останніх є невід’ємною складовою товарообігу в межах Європейської економічної зони. Основне призначення полягає у полегшенні доступу до ринків та гармонізації законодавства щодо стандартів, яким має відповідати продукція. В Угоді про асоціацію передбачено обов’язок України вжити заходів з метою досягнення відповідності технічним регламентам ЄС та системам стандартизації, метрології, акредитації, робіт з оцінки відповідності та ринкового нагляду ЄС [ст. 56, 2]. Перелік законодавства, яке підлягає імплементації, визначено в Додатку ІІI до Угоди про асоціацію [2]. Зазначені акти є фундаментом для подальших змін в законодавстві.

На сьогодні, український законодавець зробив сім важливих кроків для пришвидшення процесу гармонізації українського законодавства, шляхом прийняття наступних законодавчих актів: 1) Закон України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів»; 2) Закон України «Про державний контроль, що здійснюється з метою перевірки відповідності законодавству про харчові продукти та корми, здоров’я та благополуччя тварин»; 3) Закон України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності»; 4) Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність»; 5) Закон України « стандартизацію»; 6) Закон України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності»; 7) Закон України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції». Загалом, процес приведення національного законодавства у відповідність до «acquis communautaire» ЄС можна поділити на наступні ключові елементи : стандартизація, налагодження обміну інформацією між державами-членами та європейськими контролюючими органами, та створення нових інституцій.

Законодавчі зміни останніх років були спрямовані на перехід від централізованої системи обов’язкової сертифікації до принципово нової, яка полягає в оцінці відповідності товару вимогам технічних регламентів. Технічний регламент являє собою закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики продукції або пов’язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких обов’язкове (може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва) [ч. 1 ст. 1, 3]. Станом на жовтень 2019 року, обов’язкова сертифікація товарів скасована, а тому і радянські ГОСТи, які доповнювалися переглянутими або розробленими новими українськими ДСТУ втрачають свою актуальність в прогресивному сьогоденні.

Варто зазначити, що запровадження нової системи не позбавляє виробників можливості підтвердити якість продукції сертифікатом, а, навпаки, робить процедуру отримання останніх набагато зручнішою та сучаснішою. Основна відмінність: виробник самостійно обирає ті характеристики продукції, які він хоче підтвердити, саме тому така сертифікація і називається добровільною. При цьому відповідальним за отримання сертифікату про відповідність є сам виробник, тобто відбувається децентралізація, яка, на мою думку, сприяє підвищенню рівня відповідальності бізнесу, а тому і рівня культури громадянського суспільства держави.

Невід’ємною складовою процесу переходу до нової системи оцінки відповідності товару є створення інституції, яка буде реалізувати цей напрям державної політики. З цією метою було створено Національне агентство України з акредитації (НААУ) – це незалежний державний орган, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, та провадить некомерційну господарську діяльність. НААУ є членом Міжнародного форуму з акредитації (IAF) та Європейської асоціації з акредитації (ЕА), саме наявність останнього зумовлює визнання сертифікату відповідності, виданого в Україні на території всього ЄС і не тільки. Ще однією інституцією, яка покликана затверджувати нові стандарти для продукції виступає Національний орган стандартизації (НОС) функції якого покладено на державне підприємство «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» (далі – ДП «УкрНДНЦ»).

Виходячи з того, що в сучасному світі інформація виступає одним з основних товарів на світовому ринку, найбільш цінним ресурсом та обов’язковим компонентом всіх процесів, а тому і забезпечення належного обміну даними між державами-членами ЄС набуває першочергового значення. З метою здійснення нагляду та контролю за споживчим ринком, Директивою Європейського парламенту та ради 2001/95/ЄС про загальну безпеку продукції (далі ⸺ Директива 2001/95/ЄС) було створено Систему швидкого реагування (РАПЕКС) [ст.12, 4]. Система спрямована на швидке інформування щодо ризиків для споживачів між державами-членами та Європейською комісією щодо здійснення нагляду та контролю за споживчим ринком.

Основні вимоги до загальної безпеки продукції викладені у Директиві 2001/95/ЄС, зокрема, було встановлено для всіх виробників загальний обов’язок забезпечення безпеки продукції. Під безпечною продукцією в Директиві 2001/95/ЄС розуміється “будь-яка продукція, яка в нормальних або розумно передбачуваних умов використання не становить ніякого ризику чи становить лише мінімальні ризики, зіставні з використанням продукції і які вважаються допустимими при дотриманні високого рівня захисту здоров’я та безпеки людей [п. b ст.2, 4]. При цьому, безпечність продукції — це комплексне явище, яке передбачає врахування різних чинників, наприклад: властивостей продукції, зовнішнього оформлення продукції, категорій споживачів, які піддають себе ризику при використанні продукції і т. д.

Висновки з даного дослідження. Безумовно, адаптація законодавства України до законодавства ЄС в частині безпеки та якості харчових продуктів важливий процес в прогресивному сьогоденні нашої держави. Здійснення законодавчих змін відкриє можливість безперешкодного виходу на європейський ринок українських товаровиробників, а також удосконалення рівня безпеки та якості харчових продуктів.

Література

1. Глосарій термінів Європейського Союзу. URL: http://europa.dovidka.com.ua/d.html#_Acquis_communautaire_Community
2. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. Угоду ратифіковано із заявою Законом № 1678-VII від 16.09.2014. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011#n354
3. Про технічні регламенти та оцінку відповідності Закон України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 14, ст.96). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/124-19
4. Директива 2001/95 / ЄС Європейського Парламенту та Ради від 3 грудня 2001 р. URL: http://www.icqc.eu/userfiles/File/directiva%202001%2095%20ec%20gpsd%20ru.pdf