Юридичні науки

УДК 346.5

Міхалап Вікторія Дмитріївна

студентка

Інституту прокуратури та кримінальної юстиції

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

САМОРЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Анотація. Досліджено теоретичні питання саморегулювання господарської діяльності в Україні, її засоби. Розкрито питання регулювання господарської діяльності в Європейському Союзі.

Ключові слова: державне регулювання, саморегулювання, господарська діяльність, Європейський Союз.

Розуміння державного регулювання господарської діяльності у широкому сенсі зумовлено насамперед історичною перебудовою економіки України, переходом від адміністративно-командної до ринкової економіки, відмовою від прямого державного втручання в господарську діяльність. Враховуючи те, що здійснення державного управління господарською діяльністю в СРСР передбачало насамперед використання адміністративних методів, пряме втручання державних органів в діяльність підприємств (які були лише державними і таке втручання могло бути обґрунтованим), то з переходом до ринкової економіки, появою підприємств інших форм власності почали наголошувати на необхідності відходу від державного управління цієї діяльності. «Юридично владні основи в силу нерозуміння їх об’єктивної необхідності при будь-якій системі управління замість очищення від бюрократичних наростів були оголошені неприйнятними зовсім». Проте зміни потребували фактично методи та форми його здійснення.

Таким чином, зважаючи на необхідність відходу від державного управління господарської діяльності, при цьому розуміючи необхідність здійснення всіх його функцій у цій сфері, почали говорити, закріплювати в нормативно-правових актах положення про перехід від державного управління до державного регулювання господарською діяльністю, але вкладаючи у зміст цієї діяльності всі функції державного управління.

У вузькому сенсі державне регулювання господарської діяльності можна розуміти як функцію державного управління, що полягає у упорядкуванні, налагодженні взаємозв’язків між елементами керованої системи (господарської діяльності) шляхом встановлення загальних правил, нормативів, які є обов’язковими для всіх учасників господарської діяльності (як суб’єктів господарювання, так і органів державної влади). Державне регулювання господарської діяльності у вузькому розумінні має своїм проявом прийняття певного нормативно-правового акта і фактично зводиться до нормативно-правового регулювання.

Державне регулювання, як зазначають дослідники питання щодо визначення ролі держави в питанні регулювання господарській діяльності, має три мети: мінімізація неминучих негативних наслідків ринкових процесів; створення правових, фінансових і соціальних передумов ефективного функціонування ринкової економіки; забезпечення соціального захисту тих шарів «ринкового суспільства», стан яких у конкретній ситуації стає більш защемленим [1, c. 104].

О. Гончаренко у своїй статті [2] виокремлює саморегулювання господарської діяльності як окрему самостійну категорію. Саморегулювання господарської діяльності може розглядатися в різних аспектах, а саме як: альтернатива державному регулюванню, вид правового регулювання (не як доповнення державного регулювання, а як два рівноправних складника єдиного механізму координації [3, с. 233]); додатковий недержавний механізм регулювання.

Відповідно до ст. 5 Господарського кодексу України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів. Отже, метою державного регулювання господарської діяльності є забезпечення правового господарського порядку. С. Бевз уточнює: «…основною метою державного регулювання господарської діяльності можна визначити встановлення правового господарського порядку, за якого забезпечено баланс приватних і публічних інтересів як при здійсненні господарської діяльності суб’єктами господарювання, так і при здійсненні державного регулювання господарської діяльності органами державної влади» [4, с. 93]. Окрім того, вчена зазначає: «…державне регулювання господарської діяльності має бути спрямоване на задоволення публічних інтересів без конфліктності з приватними інтересами суб’єктів господарювання» [4, с. 93]. Така мета дещо ідеалістична, однак вона може бути реалізована саме за допомогою саморегулювання.

Важливо зазначити, що у Договорі про заснування Європейської Економічної Спільноти від 25 березня 1957 року одним із завдань визначено поширення гармонійного, збалансованого і стабільного розвитку економічної діяльності у всіх державах-членах, зокрема, шляхом зближення законодавств тією мірою, якою це необхідно для функціонування спільного ринку. Договором заборонено обмежувати свободу економічної діяльності громадян однієї держави-члена на території іншої. Окрім того, Рада та Комісія Європейської Економічної Спільноти координують тією мірою, яка необхідна для захисту інтересів членів та інших осіб, заходи самозахисту компаній і фірм держав-членів [5]. Як бачимо, тут постає висновок, що на теренах ЄС керівною засадою є розвиток економічної діяльності, заборона її обмеження, у тому числі такий розвиток може досягатися і шляхом запровадження ефективного саморегулювання економічної діяльності. Питання саморегулювання у Європейському Союзі врегульовано на рівні як Директив, так і Регламентів.

Гончаренко О. у одній із своїх праць стосовно даного питання зробила наступний висновок: держави-члени ЄС повинні заохочувати саморегулювання у визначених галузях; деталізація у здійсненні саморегулювання, яка виражається у визначенні за державами-членами пропонованих дій з приводу розвитку саморегулювання (наділення саморегулівних організацій делегованими повноваженнями); закріплення таких засобів саморегулювання господарської діяльності, як: добровільні угоди, кодекси поведінки, позасудові методи – врегулювання спорів (посередництво, медіація, арбітраж), саморегулівні організації; саморегулівна організація може наділятися регулятивною функцією (розробка кодексу поведінки), а також функціями контролю, нагляду, моніторингу [6, с. 43].

Державне регулювання економіки відіграє велику роль у всіх країнах. Для реалізації державою основних завдань щодо державного регулювання економіки найдоцільнішим є використання на практиці різноманітних засобів та механізмів регулювання господарської діяльності.

Тож, підсумовуючи, варто наголосити, що враховуючи важливість здійснення ефективного державного регулювання господарської діяльності як у широкому, так і вузькому сенсі, доцільно передбачити одноманітність розуміння державного регулювання господарської діяльності в законодавстві України та виходячи з мети здійснення цієї діяльності державою обирати для застосування виключно ефективні інструменти, перевірені на досвіді інших країн.

Література

1. Ростальний Г. Роль державного регулювання економіки в перехідний період / Г. Ростальний // Актуальні проблеми політики : збірник наукових праць. – Вип. 8. – Одеса: Юридична література, 2000. – С. 104-108.
2. Гончаренко О. Державне регулювання та саморегулювання господарської діяльності: пошук балансу / О. Гончаренко // Підприємництво, господарство і право – 2018. №3. – С. 40-45.
3. Окрепка А. І. Щодо саморегулювання земле оціночної діяльності у США / А. І. Окрепка // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: збірник наукових статей. – Випуск 31. – Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2013. – С. 225-237.
4. Бевз С. І. Мета державного регулювання господарської діяльності / С. І. Бевз // Часопис Київського університету права. – 2014/4. – С. 90-93.
5. Договір про заснування Європейської Спільноти від 25 березня 1957 року (консолідована версія станом на 1 січня 2005 року) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/ show/994_017/conv. – останній перегляд 20.11.2018.
6. Гончаренко О. Засоби саморегулювання господарської діяльності за директивами європейського союзу / О. Гончаренко // Підприємництво, господарство і право – 2016. №9. – С. 39-44.