Психологічні науки

УДК 159.9

Туриніна Олена Леонтіївна

доктор наук з психології, кандидат психологічних наук,

професор, академік МКА

Міжрегіональна академія управління персоналом

Круз Богдана Миколаївна

студентка

Міжрегіональної академії управління персоналом

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ЖІНОК ДО МАТЕРИНСТВА

Анотація. Досліджено теоретичні та практичні особливості формування психологічної готовності жінок до материнства; виявлено фактори, що є несприятливими в процесі формування готовності до материнства.

Ключові слова:  материнство, психологічна готовність, готовність до материнства. 

На сьогоднішній день питання якісного материнства та інституту сім’ї загалом є одним із найбільш важливих та досліджуваних. У роботі досліджувалися основні чинники, що впливають на формування психологічної готовності жінок до материнства, а також методи, за допомогою яких можливо підвищити рівень психологічної готовності жінок до материнства.

Одним із завдань дослідження було вивчення та аналіз досвіду вагітних жінок, жінок, що знаходились на стадії планування вагітності та матерів, які вперше народжували після виписки зі стаціонару після вагінальних пологів. З учасницями були проведені структурні бесіди, інтерв’ю, тести, проективні методики. Усі інтерв’ю проходили вдома в учасниць за допомогою відеозв’язку, що забезпечило можливість дослідження в умовах карантину, та зумовило можливість опитати жінок із різних країн. Збір та аналіз даних відбувалися одночасно. Досліджуючи дві групи – жінок, що стали матерями і тих, хто ще не мав дітей, вдалося виявити, що після різких змін вагітності та пологів жінки в цьому дослідженні повернулися додому, відчуваючи себе неготовими до догляду за собою та своїми дітьми. Через недостатню підготовленість у період підвищеної відповідальності та вразливості вони були перевантажені, особливо жінки, які в період вагітності були впевнені, що добре підготувалися, були неготові до фізіологічних, психологічних, соціальних та фінансових змін після появи дитини. Виснажені, погано почуваючись і ізольовані, вони намагалися адаптуватися до нових рольових очікувань. Підштовхнуті до пошуку інформації через брак знань, їм ще більше заважали суперечливі та фрагментарні поради збоку родини та інших членів їх соціального оточення. Родина та друзі були основними джерелами інформації для більшості з цих новоспечених матерів, а не медичні працівники чи служби. Уявлення про досвід матерів, які вперше народжують, створює основу для додаткових досліджень і розробки програм і ресурсів, які задовольнять їхні унікальні потреби. Досліджуючи особливості формування психологічної готовності жінок до материнства, ми також намагалися виявити фактори, які перешкоджають цьому процесу, з метою кращого розуміння того, які програми та методики необхідно розробити для підвищення рівня психологічної готовності жінок до материнства.

Матері дотримуються все більш високих стандартів щодо того, що вони намагаються дати своїм дітям. Це може проявлятися через намагання проявляти максимальну турботу та постійну емоційну відкритість та доступність. У цьому контексті навіть незначний і короткочасний акт материнської неуважності вважається, зокрема самими матерями, подією, що здатна завдати шкоди дитині на все життя.

Однією із особливостей формування психологічної готовності до материнства є те, що матері постійно оцінюються – авторитетами чи експертами, іншими особами та матерями і, зрештою, ними самими – як такі, що сильно відхиляються від ідеальних норм материнства. Ці судження чинять тиск на матерів, щоб їхня поведінка краще відповідала ідеалам, в результаті чого у матерів з’являються почуття провини, власної неповноцінності і низки інших негативних емоцій щодо себе. У цьому контексті навіть ідеї, які можуть здатися позитивними, можуть стати гнітючими, наприклад уявлення Віннікотта про «достатньо хорошу матір». Хоча Віннікотт [7] мав намір подати антиперфекціоністську ідею щодо материнства,  багато жінок, намагаючись відповідати образу «хорошої матері», відчувають складну суміш почуттів щодо того, як стати матерями, мати дітей і, зокрема, щодо власних дітей. Серед цих почуттів – гнів, ненависть, образа, жаль, гіркота та багато іншого.

Наше дослідження показало, що переживання жінок, які намагаються відповідати образу ідеальної матері, пов’язані з більш високим рівнем провини та стресу. Відчуття тиску в контексті намагання бути ідеальною матір’ю було тісно пов’язане з вигоранням жінки, і цей зв’язок був опосередкований материнським стресом, що, в свою чергу, негативно позначався рівні якості виконання материнських обов’язків. Незважаючи на те, що всі учасниці дослідження забезпечували необхідний догляд за дитиною і дбали про неї, незадоволення собою як матір’ю (неадекватна оцінка себе як матері), що спричиняло часті афективні стани, відображалося на психоемоційному стані дитини. Такі немовлята були більш неспокійні, гірше спали, часто в таких випадках була порушена лактація, що ще більше посилювало напругу матерів. Таким чином, результати дослідження дають розуміння того, куди спрямувати зусилля, щоб зменшити труднощі материнства та підвищити рівень саморегуляції  жінок.

Було досліджено, що жінки, перебуваючи на стадії вагітності або її планування, більш упевнені в собі та образі себе як майбутньої матері порівняно з тими жінками, які вже стали матерями. Це пов’язано із тим, що материнство зумовлює виникнення фізіологічних та психоемоційних змін, які для новоспечених матерів можуть стати раптовими, а їх інтенсивність – неочікуваною. Також додаткові фінансові витрати, пов’язані з появою немовляти, часто викликають тривогу, незадоволення і, як наслідок, можуть сприяти появі негативних емоцій щодо дитини.

Материнська прихильність з самого початку життя дитини сприяє оптимальному психологічному та фізичному зростанню. Рання прив’язаність може змінити нервовий розвиток, а порушення прив’язаності може призвести до постійних збоїв у розвитку мозку немовляти. Деяким матерям не вдається досягти позитивної прихильності до свого немовляти у зв’язку з несприятливими зовнішніми чинниками – незадовільною фінансовою ситуацією, соціальним оточенням або його повною відсутністю, наявністю фізіологічних або психічних недугів тощо. Депресивні та тривожні матері відчувають більші труднощі у розвитку материнських почуттів щодо немовляти і рідше забезпечують чутливий догляд, надаючи менше можливостей для емоційного настрою та взаємної взаємодії [1, с. 249-251]. Це може поставити під загрозу відчуття безпеки немовляти та вплинути на поведінку матері щодо власної дитини. На рівень емоційної прив’язаності неабияким чином впливає і посттравматичний стресовий розлад, спричинений сильним стресом під час пологів [3]. Н. Кук стверджує, що післяпологовий ПТСР може призвести до післяпологової депресії, а також викликати не лише негативні емоції до дитини, але й імпульсивну (а часом і агресивну) поведінку матерів стосовно власних дітей.

Симптоми посттравматичного стресового розладу, розвиваються у приблизно 6% жінок протягом перших місяців після народження здорової дитини в очікуваний час [2, с. 18-31]. Побічні ефекти посттравматичного стресового розладу, виявляються у зменшенні материнської чутливості та нервової активності у відповідь на дитячі подразники [4].

Результати нашого дослідження виявили, що жінки високо цінують раннє материнство і загалом вважали, що народження дітей у молодому віці зменшує ймовірність розвитку патологій у дитини, порівняно із більш пізньою вагітністю та пологами. Досліджувані, що були у віці 20-30 років  повідомили, що досвід народження дитини був сповнений труднощів, особливо в умовах обмеженої соціальної підтримки та нестабільної фінансової ситуації, в той час, як жінки, що народили першу дитину після 40 років зазначали, що могли забезпечити дитину всім необхідним і що народження дитини ніяк не вплинуло на фінансове благополуччя їхньої сім’ї, а також соціальне оточення таких жінок забезпечувало їм суттєву підтримку. Проте мотивація народити дитину в більш зрілих респонденток полягала в основному лише в тому, щоб «зберегти сім’ю» або «не бути старою матір’ю», порівняно із тими, хто народив дитину в молодшому віці, – вони стверджували, що до народження дитини їх спонукала любов до дітей та бажання продовження роду.

Перехід до материнства вважається однією з головних віх у житті жінок, яка приносить велику радість і щастя, проте емпіричні дані не підтверджують такого збільшення щастя для матерів. Хоча респондентки прагнули до материнства, мотивуючи себе тим, що материнство – це «сенс життя» тим, що «сім’я неповна без дітей», а також тим, що хочуть «відчути радість материнства», респондентки, що нас час дослідження уже народили дитину демонстрували нижчу задоволеність життям і вищі симптоми депресії та інших постнатальних розладів, ніж досліджувані, що були на стадії вагітності першою дитиною або ж лише планували вагітність.

Згідно з емпіричними даними, це пов’язано не лише з високим рівнем стресу чи емоційним вигоранням, – також на це впливаю фізіологічне здоров’я жінки, що пережила пологи, наявність підтримки (партнера, родичів чи друзів), а також значно вищі фінансові витрати, пов’язані з народженням дитини, у порівнянні з респондентами, у яких на етапі дослідження ще не було дітей. В зв’язку з цим, жінки все частіше стикаються з проблемою поєднання завдань догляду за дітьми з оплачуваною роботою, оскільки все більше жінок виходять на ринок праці, а сімей з подвійним заробітком стає все більше. Таке поєднання роботи та сім’ї не завжди є легким, і матерям доводиться приймати рішення щодо того, наскільки вони витрачають час і енергію на сім’ю, а наскільки на досягнення кар’єрних амбіцій.

Розглядаючи стратегії саморегулювання матерів, дослідження показало, що надмірно високі очікування від себе викликають у матерів страх перед невдачею та занепокоєння з приводу можливого здійснення помилок в процесі материнства. Для того, щоб запобігти помилкам і невдачам, жінки демонструють фокус на профілактиці. У фокусі профілактики матері приділяють підвищену увагу тому, що може піти не так і як цьому можна запобігти, щоб уникнути небажаних негативних наслідків для дитини. Така стратегія зазвичай протиставляється фокусу на досягнення позитивного результату.

У фокусі досягнення позитивного результату жінки приділяють підвищену увагу потенційному успіху, радісному материнству та способам досягнення бажаних позитивних результатів, здійснюючи догляд за дитиною та намагаючись виконувати обов’язки по дому. Коли матері відчувають, що їхнє самопочуття цінної та успішної матері під загрозою – що, ймовірно, через надмірно високі стандарти материнства, – вона може бути спрямована на профілактику, щоб боротися з такою загрозою та захистити ідентичність продуктивність матері.

Аналізуючи отримані в ході дослідження дані, можна зробити висновок, що стандарти перфекціонізму пов’язані не лише з підвищеним прагненням до відмінної продуктивності, а й зі страхом осуду за ймовірну материнську некомпетентність. Респондентки (як майбутні, так і новоспечені матері) зізналися, що боялися бути «гіршими за інших жінок» і нанести будь-якого роду травму дитині. У сфері материнства зусилля жінок до досконалості можуть виявлятися через надмірно вимогливу до себе поведінку, що включає часту незадоволеність власних базових потреб  як спосіб підтвердити свою ідентичність матері. Така поведінка також часто обмежує участь партнера в виконанні домашніх обов’язків та догляді за дітьми, щоб зберегти управління цими завданнями, виконуючи завдання самостійно, встановлюючи стандарти того, як завдання мають виконуватися. В той же час респондентки зазначили, що хотіли б отримувати більше підтримки з боку родичів, проте бажання контролювати процес материнства переважало.

Хоча обидві ці стратегії регулювання можуть бути функціональними реакціями на тиск, щоб стати ідеальною матір’ю, і можуть підтверджувати ідентичність матері в короткостроковій перспективі, існує імовірність, що ці стратегії регулювання також можуть виявитись програшними з часом. Дослідження показало, що зосередженість на профілактиці підвищує продуктивність у короткостроковій перспективі, але з часом вона сильно виснажує матерів, тобто вона також збільшує частку сімейних завдань для жінок і, часто, призводить до негативних афективних реакцій на навіть найнезначніші стресові подразники, особливо враховуючи не знижену якість функціонування організму внаслідок депривації сну.

Особливо на формування психологічної готовності до материнства вплинула пандемія, що мала значні економічні та соціальні наслідки. Пандемія COVID-19 стала серйозною стресовою подією для вагітних жінок та новоспечених матерів, що, як повідомили респондентки, значно знизила їх рівень психологічної готовності до материнства, оскільки внесла неочікувані труднощі, що ускладнювали можливість народження дитини та догляду за нею – втрату доходу та житла, соціальне/фізичне дистанціювання та страх перед інфекцією (особливого для вагітних жінок, яким доводилось народжувати в умовах поширення інфекції), що може сприяти зміні симптомів психічного здоров’я. Цей вплив на психічне здоров’я може бути особливо вираженим серед вагітних та жінок після пологів як уразливих груп населення, для яких симптоми депресії та тривоги можуть мати значні наслідки для матерів, які також висловили своє занепокоєння щодо можливого негативного поведінкового, когнітивного та соціально-емоційного розвитку дитини внаслідок впливу корона вірусної інфекції.

Пренатальний період – це час бурхливого розвитку, коли відбувається безліч психологічних і фізіологічних змін як для матері, так і для плода. Таким чином, вагітність є чутливим періодом, коли діада вразлива до наслідків негараздів; однак матері та немовлята також особливо сприйнятливі до оздоровчого впливу. Дослідження показало, що вплив негараздів на матерів до зачаття (такі як пережиті в дитинстві травми, несприятливі сімейні ситуації, погані стосунки з власною матір’ю ) може впливати на виникнення труднощів у процесі здійснення материнства.

Порівняно з жінками, які не мали негараздів у ранньому житті та проблем із психічним здоров’ям до вагітності, вагітні жінки з історією негараздів та проблем із психічним здоров’ям можуть відчувати більше ризиків для свого психічного здоров’я та більше порушень у своїй фізіології пренатального стресу. Тому їхні майбутні діти можуть піддаватися підвищеному ризику розвитку проблем у сферах регуляції стресу, психічного здоров’я, когнітивного розвитку та формування відносин. В той же час, згідно з емпіричними даними, позитивний досвід жінок у ранньому житті з дитинства не завжди може бути джерелом сили та стійкості і не є беззаперечною запорукою виникнення у жінок ефективних копінг-стратегій і стресостійкості. Серед опитаних були жінки, які повідомляли про благополучне дитинство та чудові стосунки з батьками, проте після пологів вони були не менш уразливими до стресу, ніж жінки з менш благополучним минулим.

Результати нашого дослідження показують, що жінки, які страждали від психологічних чи фізичних недугів або пережили ймовірний посттравматичний стресовий розлад, пов’язаний з пологами, у перші місяці після пологів мали менший рівень прихильності до дитини, ніж ті, у кого не було післяпологових ускладнень, а також жінками, що знаходились на стадії вагітності або її планування. Ми також виявили, що сукупність проведених нами заходів (тренінгів, методик, вправ), спрямованих на розвиток психологічної готовності до материнства якісно вплинули на вміння новоспеченими матерями регулювали власні емоції та поведінку в стресових ситуаціях, вміння подбати і про дитину, і про себе, даючи жінкам можливість легше проживати негативні емоції та ситуації, пов’язані з материнством.

Література

1. Brockington IF, Aucamp HM, Fraser C (2006) Severe disorders of the mother-infant relationship: definitions and frequency. Arch Womens Ment Health. doi: https://doi.org/10.1007/s00737-006-0133-0
2. Cook N, Ayers S, Horsch A (2018) Maternal posttraumatic stress disorder during the perinatal period and child outcomes: a systematic review. 225:18–31. doi: https://doi.org/10.1016/j.jad.2017.07.045
3. Dekel S, Stuebe CM, Dishy GA (2017) Childbirth induced posttraumatic stress syndrome: a systematic review of prevalence and risk factors. Front Psychol 8:560. doi: https://doi.org/10.3389/fpsyg.2017.00560
4. Schechter DS, Moser DA, Aue T, Gex-Fabry M, Pointet VC, Cordero MI, Suardi F, Manini A, Vital M, Sancho Rossignol A, Rothenberg M, Dayer AG, Ansermet F, Rusconi Serpa S (2017) Maternal PTSD and corresponding neural activity mediate effects of child exposure to violence on child PTSD symptoms. PLoS One 12(8):e0181066. doi: https://doi.org/10.1371/journal.pone.0181066
5. Stone, A. 2020. Conflicts of Motherhood, Then and Now. Studies in the Maternal, 13(1): 10, pp. 1–8.
6. Waddell, M. 2018. On Adolescence: Inside Stories. London: Routledge. doi: https:// doi.org/10.4324/9780429437458
7. Winnicott, DW. [1958] 1975. Through Paediatrics to Psycho-Analysis. London: Hogarth Press.