Юридичні науки

УДК 342.511

Д’яченко Костянтин Сергійович

студент

Інституту підготовки кадрів для органів юстиції України

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого 

Штана Ігор Валерійович

студент факультету адвокатури

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого 

ПРЕСТОЛОНАСЛІДУВАННЯ ЯК ЗАМІЩЕННЯ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ

Анотація. В статті досліджено питання основних видів систем наслідування престолу в зарубіжних країнах, їх особливості, переваги і недоліки. Проведено порівняльний аналіз систем престолонаслідування з метою виявлення проблем при використанні кожної з них, запропоновано шляхи їх вдосконалення та адаптації до умов сьогодення з врахуванням актуальних державотворчих явищ.

Ключові слова: монархія, глава держави, престолонаслідування, форма правління, конституційне право, конституційне право зарубіжних країн.

Постановка проблеми. На сьогодні в світі налічується близько 200 держав і невід’ємною рисою кожної з них є наявність інституту глави держави. Наявність даного елементу державного механізму обумовлена генезою держави як універсальної політичної форми організації влади, де на ранніх стадіях розвитку правитель не лише виступав у ролі верховного носія влади, а й ототожнювався з самою державою. Глава держави – це вища посадова особа або колегіальний державний орган, що зазвичай, займає найвищий щабель в ієрархічній системі органів державної влади і здійснює верховне представництво держави як у межах її кордонів, так і у відносинах з іншими країнами [1, с. 52]. Він очолює систему органів влади й управління і юридично йому в цій системі належить першорядне місце. Існуюча досі форма форма державного правління монархія, за якої найвища державна влада належить одній особі – спадкоємному монархові збереглася у багатьох країнах світу. Саме монархії інститут глави держави забов’язаний своєю появою. Популярність глобалістських настроїв та поступовий перехід монархічних держав до форми правління у вигляді республіки потребує великих зусиль від існуючих монархій для забезпечення порядку престолонаслідування, оскільки це є важливим аспектом стабільності, поступовості існування, функціонування та розвитку держави, чим і обумовлено актуальність дослідження даного питання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз наукових джерел дозволяє прийти до висновку про дослідження питання престолонаслідування як способу заміщення глави держави такими вченими, як А. М. Колодієм, С. Г. Серьогіною, К. О. Закоморною, В. Є. Чиркіним, В. М. Шаповалом, М. В. Баглаєм та іншими. Праці цих науковців мають величезну теоретичну та практичну цінність, тому заслуговують уваги.

Мета статті. Дослідити основні види існуючих систем наслідування престолу в зарубіжних країнах, їх особливості, переваги і недоліки, визначити сутнісні проблеми престолонаслідування, провести порівняльний аналіз та виявити найбільш сучасну і адаптовану до сьогодення систему престолонаслідування.

Виклад основного матеріалу. Інституту глави держави відведено одне з центральних місць в конституційному законодавстві будь–якої сучасної держави. Глава держави – це вища посадова особа і одночасно вищий орган державної влади, що формально займає вище місце в ієрархії державних інституцій і здійснює верховне представництво в зовнішніх і внутрішніх справах держави [1, с. 65]. В монархіях такою особою виступає монарх, який є єдиним носієм верховної влади, що передається у спадок. Існування даної форми влади викликає проблему її зміни та забезпечення безперервності функціонування держави. У спадкових монархіях діє принцип престолонаслідування – вакантний престол безстроково займає певний член правлячої династії. Саме такий спосіб є традиційним для держав з монархічною формою правління, серед яких Бельгія, Великобританія, Норвегія, Таїланд, Данія, Японія, Швеція та інші.

Монархічна форма державного правління є досить поширеною у світі, незважаючи на те, що на утримання королівської родини з державного бюджету щороку виділяються значні кошти. Проте, зауважимо, що, зачасти, саме монархічні країни приваблюють значну кількість туристів, які хочуть ознайомитися з історією та культурою держави, главою якої є монарх. Відомо, що сьогодні монархічна форма правління існує майже в половини західноєвропейських держав (Великобританія, Данія, Швеція, Бельгія, Нідерланди, а з 1947 р. і в Іспанії [3, с. 27].

Регулювання порядку престолонаслідування зазвичай здійснюється за допомогою конституції або спеціального конституційного закону, також можуть враховуватися правові звичаї, традиції держави, династичні зв’язки, певні релігійні вимоги. Слід зазначити, що законодавство, яке регулює престолонаслідування характеризується підвищеною стабільністю. Зокрема у Великій Британії діє Закон про престолонаслідування від 1710 р., у Швеції діє Закон прийнятий у 1810 р. з поправками 1974 р., у Японії чинний Закон про Імператорський дім 1947 р. Незважаючи на єдину правову мету, таке законодавство дуже різниться за своїм змістом оскільки існують декілька спадкових систем.

Загалом, вирізняють наступні спадкові системи престолонаслідування – салічну, кастильську, шведську, австрійську, мусульманську.

Салічна система полягає в тому, що наслідування престолу здійснюється тільки по чоловічій лінії . Назва цієї системи походить від середньовічної державно–правової традиції салічних франків, за якою жінки з кола престолонаслідників виключалися повністю [4, с. 4]. Престолонаслідування не допускає спадкування престолу жінкою, навіть якщо вона є прямим нащадком монарха. Використання даної системи пов’язується з історичним минулим держави, традиціями, релігією та менталітетом народу. Салічна система часто піддається шквалам критики, через свій дискримінаційний характер за ознакою статі, однак досі використовується в Бельгії, Йорданії, Омані, Саудівській Аравії, Кувейті, Таїланді, Японії. У Бельгії Конституція не містить прямої вказівки на заборону жінці займати престол, але дотримується в силу правового звичаю [2, с. 58]. Слід зазначити про ще один її значний недолік, яскравим прикладом якого слугує Японія. Основна проблема заміщення посади монарха у цій державі полягає в тому, що останні майже сорок років в імператорській родині не народилося жодної особи чоловічої статті [5, с. 695]. На щастя, ситуація врегулювалася народженням спадкоємця в 2006 році.

Серед позитивних рис цієї системи слід виокремити її підвищену стабільність та чітке законодавче врегулювання порядку престолонаслідування. Так, Конституція Йорданії від 1952 р. у ст. 28 визначила: «Престол Йорданського Хашимитського Королівства спадкується династією короля Абдали Бен Аль–Хусейна по прямій чоловічій лінії: а) Королівський титул повинен переходити від власника престолу до його старшого сина, а потім до старшого сина його сина і дальше прямим нащадкам по вказаній лінії. Якщо старший син помре до зайняття престолу, його спадкує старший син померлого, не дивлячись на наявність у нього братів. Король може обрати спадкоємцем одного із своїх братів. У цьому випадку престол переходить від власника до нього; б) престол може посісти лише мусульманин, у здоровому розсудку, народжений від законної дружини, обоє батьків якого є мусульманами» [6, с. 236].

За кастильською системою (назва походить від місцевості в Іспанії, де вперше була застосована в XV ст.) спадкоємцем престолу є старший нащадок правлячого монарха, зазвичай, чоловічої статті, однак заборони щодо спадкування престолу жінкою, що має прямі родинні зв’язки з монархом. При відсутності прямих нащадків чоловічої статті престол, за кастильською системою, успадкує жінка, тобто донька монарха. Водночас, якщо є старша донька і молодший син, то владу успадкує молодший син. Саме в даному випадку пріоритетним є не принцип первородства, а стать. За кастильською системою здійснюється успадкування престолу в таких західноєвропейських монархіях як Великобританія, Іспанія, Данія, Люксембург та інших [3, с. 27]. Наприклад, форма заміщення поста монарха, передбачена ст. 57 Конституції Іспанії 1978 р., полягає в тому, що корона передається наступникам Хуана Карлоса І Бурбона, який є законним спадкоємцем історичної династії. Наслідування здійснюється в порядку першорідства і представництва, причому перевага надається попередній гілці, у ній – ближчому ступеню рідства, при однаковому ж ступені рідства – чоловікові перед жінкою , а у випадку однакової статі– старшому перед молодшим [4, с. 4, 5]. Конституція Королівства Данії зазначає: «Королівська влада спадкується представниками королівської династії чоловічої і жіночої статті у відповідністю з положеннями Закону про престолонаслідування від 23 березня 1953 р.»

Такою, що походить з кастильської системи престолонаслідування є шведська (в деяких джерелах «скандинавська»). Її виникнення обумовлено боротьбою жінок за рівноправ’я та можливістю відсутності спадкоємця чоловічої статі. Серед держав, де застосовується дана система Швеція, Норвегія та Велика Британія. Основна її риса – рівні можливості чоловіків і жінок займати престол у порядку народжуваності [2, с. 59]. Конституцією Норвежського Королівства від 17 травня 1814 р. встановлено наступне: «Престол спадкується по прямій лінії дітьми, котрі народилися в законному шлюбі від Королеви і Короля, або тим, хто сам має право на престолонаслідування; при цьому найближчій лінії віддається перевага перед віддаленою або старшій лінії перед молодшою». Крім того, до числа спадкоємців престолу відноситься також ненароджена дитина, яка негайно займає належне їй місце по лінії спадкування, як тільки вона появилася на світ». Згідно з Актом про престолонаслідування Швеції від 1810 р. (в редакції Закону 1979) право наслідування престолу переходить до нащадків короля чоловічої й жіночої статі. При цьому старший брат і сестра, а також їхні нащадки мають перевагу перед молодшими братом і сестрою та їх нащадками [4, с. 5].

Саме шведська система престолонаслідування має найбільший потенціал на продовження існування в майбутньому через те, що нею враховано принцип рівності претендентів на престол незважаючи на стать, що в свою чергу мінімізує ризики відсутності спадкоємця, як наприклад було в Японії.

Щодо австрійської системи, то її зміст полягає в тому, що у жінок право наслідування на престол виникає лише у разі, коли відсутні законні спадкоємці по чоловічій лінії, у тому числі різного ступеню споріднення племінники, брати тощо. Однак нині така форма престолонаслідування майже не застосовується. Використовувалася в Росії з 1797 р. по 1917 р. та в Австро–Угорщині) [4, с. 5].

Інакше вирішується питання наслідування трону в мусульманських монархіях, де престол наслідує не певна особа, а правляча сім’я, яка на сімейні раді визначає хто саме з сім’ї буде наступним монархом або ж король який самостійно чи за порадою з духовенством, сім’єю призначає спадкоємця–чоловіка. При чому в деяких державах наступником може бути не лише син короля, а й інші родичі чоловічої лінії. Такий спосіб престолонаслідування діє в Саудівській Аравії, Кувейті, Йорданії, Катарі.

Щодо виборних монархій, то тут глава держави обирається на певний строк органом куріального представництва. Відмінність від монархій з мусульманською системою престолонаслідування полягає у виборах безпосередньо монарха, а не престолонаслідника. Тобто акт обрання має не преюдиційний, а остаточний, установчий характер [4, с. 6]. Такий порядок закріплено в констуціях ОАЄ, Малайзії.

Підводячи підсумок варто сказати, що незважаючи на існування різних систем престолонаслідування та те, що в світі спостерігається тенденція переходу від монархічної до республіканської форми правління, рівень довіри і підтримки монархії в багатьох країнах дуже високий. Дана теза підсилюється тим, що глобалізаційні явища створили проблему монокультуралізму, тоді як монархія стає засобом самоідентифікації нації.

Основними причинами збереження такої форми правління і глави держави є великі прерогативи монарха, як то абсолютне право вето, достроковий розпуск парламенту, які часто хоч реально і не застосовуються, однак виконують функцію резерву на випадок великих соціальних проблем, політичної кризи. Слід пам’ятати про те, що монархії збереглися в своїй більшості в досить старих і впливових країнах, з великими історичними і культурними здобутками, де монарх слугує «способом зв’язку» між минулим і сьогоденням держави. Монархія також виступає фактором, який підіймає імідж держави.

Консерватизм притаманний монархії як формі правління може слугувати причиною виникнення проблем у процесі заміщення глави держави. Тому питання використання певної системи престолонаслідування грає надзвичайно важливу роль для забезпечення існування монархій. Монархічним державам слід враховувати можливі ризики застосування окремих систем наслідування престолу та адаптувати їх до реалій сьогодення, враховуючи баланс між консерватизмом та сучасністю для мінімізації негативних явищ, які можуть виникнути на хвилі глобалізаційних та антимонархічних настроїв у світі.

Література

1. Законотворча діяльність: Словник термінів і понять / За ред. акад. HAH України В. М. Литвина. – К.: Парламентське вид–во, 2004. – 344 с.
2. Державне (конституційне) право зарубіжних країн (навчальні матеріали та схеми) : посіб. для підготов. до іспитів / К. О. Закоморна. – 2–ге вид., переробл. – Х. : Право, 2016. – 280 с.
3. Лукаш О. Л. Порядок заміщення посади глави держави: проблеми теорії і практики / О.Л. Лукаш // Юридичний вісник. – 2010. №2 (15). – С. 26–29.
4. Серьогіна С. Г. Порядок заміщення поста глави держави в аспекті форми правління / С. Г. Серьогіна // Проблеми законності. – Вип. 64. – С. 3–12.
5. Конституционное право зарубежных стран: учебник для вузов / Под общ. ред. чл.–корр. РАН, проф. М. В. Баглая, д.ю.н., проф. Ю. И. Лейбо и д.ю.н., проф. Л. М. Энтина. – М.: Норма, 2006. – 1056 с.
6. Конституційне право зарубіжних країн: Хрестоматія: навч. посіб. / Упоряд. В. О. Ріяка. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 384 с.