Юридичні науки

УКД 349.6

Риков Артем Миколайович

студент

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Шпанка Владислав Вадимович

студент

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого 

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ ГРОМАДЯН

Анотація. Сьогодні чи не найбільшою невирішеною проблемою, яка хвилює увесь світ, у тому числі й нашу країну, залишається погана екологія. Покращити її становище можливо лише взаємними зусиллями держави (шляхом дієвого законодавчого регулювання) та її громадян (шляхом сумлінного дотримання законодавства). Відповідно виникає важливе питання щодо чіткого і повного закріплення екологічних обов’язків громадян в законодавстві. Саме останні й стануть предметом нашого дослідження.

Ключові слова: екологічний обов’язок, екологічне право, охорона навколишнього природного середовища.

Завданням роботи є аналіз українського законодавства, яке регулює питання екологічних обов’язків громадян та доктринальних напрацювань вітчизняних наукових діячів з означеного питання. Частково це питання розглядалося у працях: В. Андрейцева, Г. Анісімової, Г. Балюк, С. Боголюбова, В. Бредихіної, М. Бринчука, А. Гетьмана, О. Донець, В. Єрмоленка, В. Зуєва, І. Каракаша, Н. Кобецької, В. Костицького, М. Краснової, В. Лозо, О. Лукашевої, Н. Малишевої, М. Малишка, М. Матузова, А. Мірошниченка, В. Мунтяна, В. Носіка, О. Петришина, О. Погрібного, П. Рабіновича, С. Разметаєва, А. Соколової, В. Субочева, С. Тагієва, П. Тихого, О. Ткаченко, М. Черкашиної, В. Шахова, Ю. Шемшученка, В. Шеховцова, М. Шульги та інших. Комплексних досліджень присвячених саме цьому питанню, нажаль, ще не було проведено. Судова практика також не напрацювала однакового застосування правових норм при вирішенні зазначеного питання, що призводить до порушення однієї з базових складових принципу верховенства права – правової визначеності. Дана теза ускладнює розгляд та підтверджує актуальність обраної мною теми.

Ціль написання статті полягає в наступному: узагальнення отриманої інформації, виявлення колізій та прогалин в екологічному законодавстві та пошук їх оптимального вирішення.

Перше, що «кидається в око» – це відсутність нормативного визначення понять «екологічний обов’язок громадян» та «екологічний обов’язок» взагалі. Історично склалося, що законодавець практично ототожнював поняття екологічних прав і обов’язків громадян, об’єднуючи їх не лише в єдину статтю, а й однаковим змістом [1, c. 57]. Національні суди також не розкривають змісту цього поняття, хоча регулярно звертаються до нього в своїх рішеннях [1, c. 25]. Крім того, доктринальному вивченню екологічних обов’язків чомусь також відводилося значно менше уваги, аніж екологічним правам. З цього приводу слушною є теза Г. Анісімової: екологічним обов’язкам доцільно приділяти стільки ж уваги як й правам [2]. Представниками науки все ж таки були зроблені спроби надати визначення поняттю «екологічний обов’язок», зокрема в дисертації С. Тагієва він розглядався як «встановлена законодавством та забезпечена державою міра необхідною поведінки зобов’язаного суб’єкта у його ставленні до природи, її ресурсів, процесів чи умов» [1, c. 74-75].

Таке відношення нормотворців та науковців до екологічних обов’язків здійснює негативний вплив на суспільство, оскільки: по-перше, породжує численні дискусійні питання, які навіть суди не знають як правильно вирішувати; по-друге, аж ніяк не сприяє підвищенню правосвідомості громадян, до того ж може створювати у них «спотворену картину» другорядності екологічних обов’язків порівняно з правами.

З цього випливає ще одне проблемне питання пов’язане з екологічними обов’язками – низька правосвідомість громадян. Обов’язок являє собою встановлену в законодавстві або договорі міру належної, суспільно необхідної поведінки, яка спирається на можливість державного примусу і в якій виражаються як особисті, так і суспільні інтереси. Через обов’язок задовольняється інтерес управомоченої особи щодо будь-якого суб’єктивного права. Обов’язок відповідає також інтересам і правозобов’язаного суб’єкта. В екологічному праві обов’язок установлюється як в інтересах управомоченого, так і в екологічних інтересах суспільства в цілому. Говорячи про суб’єктивний юридичний обов’язок, науковці використовують слово «міра» для визначення тієї межі, в якій може діяти зобов’язаний суб’єкт. Якщо терміном «поведінка» характеризують систему вчинків людини, що представляють собою реалізацію певних ціннісних і моральних установок, то міра поведінки визначатиме межі, кордони цих вчинків [1, c. 37].

Отже, обов’язок — це ті дії, вчинення яких очікує від нас суспільство чи навпаки, від яких треба утримуватися. А як можна зробити те, про що навіть уявлення не маєш? Тому наступним, за законодавчим закріпленням визначення поняття «екологічний обов’язок громадян», логічним кроком було б впровадження державних програм з підвищення екологічної правосвідомості громадян.

Також, привертає увагу той нюанс, що зазвичай використовуючи формулювання «екологічні обов’язки громадян» законодавець має на увазі і громадян України, і іноземців, і осіб без громадянства [1, c. 71]. Це дає можливість маніпулювати нормою відповідно до конкретної справи, що звичайно є негативним явищем для правової держави.

І ще одним хвилюючим питанням постає закріплення переліку екологічних обов’язків громадян. Так, у Конституції України закріплюються наступні обов’язки: не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66). До конституційних можна віднести також інші обов’язки, що можуть застосовуватися у сфері екологічного права: власність зобов’язує, вона не повинна використовуватися на шкоду людини і суспільства (ч. 4 ст. 13); сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67); неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права інших людей (ст. 68) тощо [3].

Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» у ст. 12 деталізовані екологічні обов’язки громадян: берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища; здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів; не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб’єктів; вносити штрафи за екологічні правопорушення; компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище. Громадяни України зобов’язані виконувати й інші обов’язки у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до законів України [4]. Так, зокрема, у Земельному (ст. 96), Лісовому (ст. 14, 19 – 21), Водному (ст. 44) кодексах, в Кодексі про надра (ст. 24), Законі «Про тваринний світ» (ст. 10) закріплені обов’язки відповідно земле-, лісо-, водокористувачів, користувачів надр, тваринного світу, які деталізують і спеціалізують загальні обов’язки в галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до певного природного ресурсу і з урахуванням специфіки його правового режиму.

Прикладом закріплення екологічних обов’язків громадян є постанова Кабінету Міністрів України від 02.10.2003 р. № 1540 «Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» де в п. 27 визначено обов’язки надрокористувачів: дотримуватися вимог, передбачених дозволом; надавати в установленому порядку спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр інформацію щодо користування надрами; забезпечувати збереження геологічних територій та об’єктів; дотримуватись інших умов, визначених угодою на користування надрами, тощо [5, c. 57-58]. Нагадаю, що обов’язки можуть встановлюватися лише на законодавчому рівні [4], підзаконні акти можуть їх лише деталізувати.

Отже, здійснивши власне дослідження, вдалося виявити наступні актуальні питанння екологічних обов’язків громадян:

• відсутність легального визначення поняття «екологічного обов’язку громадян». Для того, щоб виконувати його, людина має розуміти чого саме від неї хоче держава. Отже, екологічне законодавство потребує нормативного закріплення вищезазначеного поняття;
• низький рівень екологічної правосвідомості громадян. Поширення інформації серед населення про їхні екологічні обов’язки може стати дієвим превентивним заходом, який сприятиме зниженню рівня екологічних правопорушень, а це в свою чергу позитивно відобразиться і на загальній статистиці злочинності в Україні, що не може не цікавити державну владу;
• неоднозначне тлумачення і правозастосування формулювання «екологічні обов’язки громадян». Вважаю доречним було б внести зміни до чинного екологічного законодавства шляхом заміни формулювання «екологічних обов’язків громадян» на «екологічні обов’язки фізичних осіб». Для екології немає різниці хто заподіє їй шкоду: громадянин України чи Нової Зеландії;
• «розкиданість» норм, що встановлюють обов’язки громадян по численних поресурсних законах, кодексах, які ще й деталізуються підзаконними нормативно-правовими актами. Це ускладнює механізм їх застосування як простими громадянами, так і судовими органами, і певно самою державою. Варто відтворити відповідні обов’язки у єдиному законодавчому акті.

Як підсумок, ці обставини зумовлюють ще одне актуальне питання – необхідність проведення комплексного наукового вивчення екологічних обов’язків громадян та правового механізму їх реалізації..

Література

1. Шинкарьов О. О. Екологічні обов’язки громадян: механізм правового регулювання : дис. канд. юр. наук : 12.00.06 / Шинкарьов О. О. – Харків, 2017. – 227 с.
2. Анісімова Г. В. Деякі аспекти співвідношення екологічних прав та обов’язків громадян / Г. В. Анісімова. // Нові завдання та напрями розвитку юридичної науки у 21 столітті: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф.. – Одеса, 2015. – С. 207–210.
3. Конституція Українивід 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – № 30. – С. 141.
4. Про охорону навколишньогоприродного середовища: Закон. України від 25 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1991. – № 41.
5. Кобринський В. Ю. Основні засади класифікації екологічних прав та обов’язків людини і громадянина / В. Ю. Кобринський, А. І. Камінський. // Право і суспільство. – 2012. – №2. – С. 54–58.