Аннотация: (Українська) У цій статті досліджуються джерела легітимності. Спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу (ЄС). Висувається теза, що, оскільки ЄС вийшов за рамки міжурядової моделі в цій сфері, він вже не може спиратися лише на національні системи держав-членів для забезпечення легітимності. Виникає необхідність створення додаткового джерела легітимності, яке походить безпосередньо від самого ЄС. Піддаючи сумніву традиційний підхід до легітимності інститутів глобального управління, у статті висловлюється думка, що інституції ЄС можуть претендувати на перевагу над державами-членами лише за умови, що вони сприятимуть зміцненню нормативного статусу зовнішньої політики. Сам факт взаємовигідності спільних зусиль недостатній для повного обґрунтування легітимності політики, що реалізується ЄС у зовнішній сфері. На основі деліберативного погляду в роботі пропонується припущення про існування двох взаємодоповнюючих джерел легітимності ЄС на наднаціональному рівні. Водночас наголошується, що ці джерела здатні підвищувати зовнішню легітимність CFSP, але парадоксально можуть водночас обмежувати внутрішню легітимність зовнішньої політики Євросоюзу.