Право

Скребцов Данило Сергійович

студент

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

ТЕРОРИСТИЧНИЙ АКТ: АНАЛІЗ ОБ’ЄКТА ТА ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ

Анотація. В даній роботі проведене комплексне дослідження об’єктивної сторони злочину, а саме терористичного акту, передбачено частиною першою статті 258 Кримінального кодексу.

Ключові слова: кримінальне право, терористичний акт, об’єкт, об’єктивна сторона злочину, Кримінальний кодекс України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Стан розробки даної тематики достатньо представлений в науці і у вигляді робіт правників Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, зокрема повносторонніми публікаціями О. Попович, А. Климасюка, а також О. Епель, Б.Леонова, І. Митрофанова, І. Громівчука та іншими дослідниками.

Постановка проблеми. Стаття має на меті проаналізувати положення частини першої статті 258 Кримінального кодексу у частині об’єктивної сторони та об’єкту злочину.

Виклад основного матеріалу. У теорії кримінального права склад злочину з точки системно-структурного аналізу поділяється на чотири складові: об’єкт та предмет злочину, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона. І саме у цьому «правовому квартеті» важливе місце займають об’єктивна сторона злочину та об’єкт. Дані складові розкривають сутність протиправних дій злочинця, в незалежності від його свідомості, та розкривають перелік тих обставин, законотворцем передбачені як «злочинні».

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст. 258 КК України – це зовнішній бік терористичного акту без обставин, що обтяжують чи пом’якшують кримінальну відповідальність, тобто те, що відбувається в реальному світі, в незалежності від сприйняття цих подій в людській свідомості. У доктрині кримінального права визначаються такі її складові елементи як суспільно-небезпечне діяння та наслідки, причинний зв’язок між ними, а також місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення діяння.

Загальновизначено, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони будь-якого злочину є насамперед суспільно-небезпечне діяння, яке може виражатися в дії або бездіяльності. Об’єктивна сторона цього злочину виявляється в двох формах: 1) застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків; 2) погроза вчинення зазначених дій.

Проаналізувавши диспозицію статті 258 КК України слід зробити висновок, що діяння, визначені у фабулі, мають активний характер, що виражається через інтерпретацію змісту таких категорій як «застосування», «вчинення», «погроза». Зазначені поняття характеризують діяння як свідоме волевиявлення злочинця у вигляді фізичних або інформаційних дій, що надають діянню конкретного характеру.

Аналіз першої форми виокремлює певний комплекс дії, які умовно також поділяються 4 теоретичні складові.

Під застосуванням зброї при вчиненні терористичного акту пропонується розуміти її використання за цільовим призначенням – здійснення вибухів, прицільних пострілів чи хаотична стрільба в місцях перебування людей, нанесення ударів холодною зброєю[3]. Особливим аспектом є трактування цієї частини щодо обов’язкового відношення цієї зброї до вогнепальної. У теорії кримінального права пріоритетним є той факт, що так як законодавець не конкретизує, який вид зброї повинен використовуватися, то науковці схиляються до думки, що це може бути зброя в будь-якій конфігурації, від вогнепальної до холодної, але яка визначена у Наказі МВС «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів» [8]. Також треба брати до уваги той факт, що застосування зброї передбачає не тільки заподіяння чи спробу заподіяння за її допомогою тілесних ушкоджень або смерті, а й погрозу нею [5, п.13].

Наступним таким елементом є вчинення суспільно-небезпечних дій у вигляді вибуху, інтерпретація якого у доктрині кримінального права звучить як ініціювання вибуху за допомогою вибухових речовин, вибухових матеріалів, бойових припасів фабричного виготовлення або саморобних бойових припасів [3].

Кримінально-правова характеристика підпалу є доволі дискусійним питанням, однак щодо загальної думки, підпал являє собою спричинення пожежі вольовими діями особи. Вагомою ознакою підпалу є знищення або пошкодження такого майна вогнем, якщо при цьому існувала загроза життю та здоров’ю людей або заподіяння значних матеріальних збитків [4, п.3]. Тож у разі неможливості самого об’єктивного факту спричинити реальну небезпеку особам чи майну такі дії не будуть вважатися підпалом.До того ж важливим є розбір категорії «значні матеріальні збитки», яке є оціночним поняттям та визначається виходячи з конкретної ситуації, матеріального стану потерпілого, загального рівня збитків від підпалу та рівня його загальної небезпечності.

Виконання об’єктивної сторони терористичного акту виражається у вигляді дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків. Спектр варіантів таких дій може бути найрізноманітнішим, від захоплення потяга до диверсії, тобто ці суспільно-небезпечні діяння створюють самостійний склад злочину. Відмінність цих дій у площині терористичного акту від інших злочинів полягає у меті їх вчинення, про що буде розглянуто при аналізі суб’єктивної сторони цього злочину. Особливою їх характеристикою є те, що вони повинні реалізувати одну із умов, а саме:

• створити небезпеку для життя чи здоров’я людини(смерть чи заподіяння тілесних ушкоджень будь-якого ступеня);
• створити небезпеку заподіяння значної майнової шкоди(особливістю цієї норми є відсутність чіткої визначеності розміру такої шкоди, що створює певні труднощі при її застосуванні на практиці);
• створити небезпеку настання інших тяжких наслідків (наслідки у разі їх настання завдадуть відчутного негативного впливу на суспільні відносини – захоплення літака призведе до зупинки міжнародного аеропорту, підрив смертника-терориста біля дипломатичного представництва ускладнить відносини між державами).

Зазначені вище умови інших дій цього суспільно-небезпечного діяння є одночасно і потенційними наслідками терористичного акту, які ці дії мають спричинити. Через це склад злочину за частиною першою статті 258 Кримінального кодексу України, за виконання об’єктивної сторони у першій формі, буде з матеріальним складом, адже суспільно-небезпечні наслідки, хоч і потенційні, мають суттєве значення при утворенні складу цього злочину та є обов’язковим елементом. Так як присутні наслідки, то третім обов’язковим елементом є причинний зв’язок між діянням і наслідками.

Щодо другої форми об’єктивної сторони цього злочину, викладеної законотворцем як погроза вчинення вищенаведених протиправних дій, то дане формулювання має досить дискусійне положення серед науковців. На думку І. Митрофанова, такі погрози мають сприйматися як реальні, тобто характеризуватися певними об’єктивними та суб’єктивними моментами, що повинні підтверджувати намір особи реалізувати доведену погрозу. При цьому об’єктивність реальності вимірюється обставинами, що стосуються як особи винного, так і місця, обстановки, часу та способу оприлюднення погрози (вербально, публікація в засобах масової інформації, поширення за допомогою інформаційно-телекомунікаційних мереж). Важливим аспектом зазначається, що відповідні суб’єкти – адресати такої погрози – сприймали її як реальну (суб’єктивність реальності погрози) [2].

Схожої думки притримується К.Катеринчук у своєму аналізі цього поняття в кримінальному праві України загалом, яка вказує на законодавчу розмитість поняття погрози. До того ж, навіть Постанови Пленуму Верховного Суду тлумачать дане поняття конкретно щодо окремого злочину, і лише в рідких випадках [1]. У даному варіанті виконання об’єктивної сторони важливим фактором є те, що у цьому випадку злочин буде з формальним складом, тобто не є суттєво важливим для кваліфікації за частиною першою, чи настануть суспільно-небезпечні наслідки, чи ні. Адже сам факт такої погрози за наявності умислу і реальних можливостей його реалізувати вже є закінченим злочином.

Щодо об’єкту, то родовим об’єктом є суспільні відносини у сфері громадської безпеки, тому цей злочин віднесено законодавцем до відповідного ІХ розділу Особливої частини. Безпосереднім об’єктом, тобто ті суспільні відносини як напряму є об’єктом впливу суспільно-небезпечного діяння, є громадська безпека в частині захищеності суспільства від вчинення терористичних актів. Такі блага, як життя і здоров’я людини, власність, довкілля, авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян, нормальне функціонування підприємств, установ або організацій є додатковим факультативним об’єктом, оскільки вчинення дій, які підпадають під ознаки терористичного акту, не в усіх випадках їх вчинення, можуть спричиняти їм шкоду [6].

Підсумовуючи вищезазначене, варто відзначити, що об’єктивна сторона терористичного акту потребує особливої уваги через своє специфічне наповнення, так як злочин є закінченим вже з моменту погрози його вчинення та з огляду на суспільну небезпечність терористичного акту. Певної уваги законодавцю варто приділити одному з них як поняття «значна майнова шкода», що є невизначеним у кримінальному законодавстві і його суть можливо зрозуміти лише з доктрини кримінального права, що є доволі суб’єктивним. В загальному, об’єктивна сторона та об’єкт терористичного акту законотворцем визначені достатньо повно, що є необхідним не лише для представників правоохоронних органів, а й для розуміння звичайними громадянами ознак протиправності діяння.

Література

1. Катеринчук К. «Погроза» в Кримінальному кодексі України та її особливості . Visegrad Journal on Human Right. С. 100-104 .
2. Митрофанов І. Зміст юридичного факту для звільнення особи за погрозу вчинення терористичного акту. Протидія терористичній діяльності: міжнародний досвід і його актуальність для України: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (30 вересня 2016 року). К.: Національна академія прокуратури України, 2016. С. 235-237.
3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. 3 вид., перероб. та доп. К.: Атіка, 2003. С. 637.
4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня1976р.N 4
   “Про судову практику в справах про знищення та пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки”(в редакції постанови Пленуму від 3 березня 2000 р. N 3.
5. Постанова Пленуму Верховного суду України від12.2003 N 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень».
6. Брящей Р. І., Чорний О. М. Кримінально-правова характеристика об’єкта терористичного акту. Судова апеляція. 2017. № 3(48).
7. Тероризм: теоретико-прикладні аспекти: навч. посібник / кол. авторів; за заг. ред. проф. В. К. Грищука. Львів: ЛьвДУВС, 2011. 328.