Економіка

УДК 65.011

Герасимук Марія Олександрівна

студент

Інституту прикладного системного аналізу

Національного технічного університету України

«Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ТЕОРЕТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В ГАЛУЗІ ТЕОРІЇ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ

Анотація. У статті розкриваються особливості сучасного етапу досліджень теорії потенціалу підприємства. Основний зміст роботи складають аналіз наукових підходів до оцінки потенціалу та обґрунтування необхідності розробки комплексних рішень в даній області. За підсумками дослідження авторами зроблено висновок про відсутність єдиних методичних основ теорії потенціалу і про доцільність формування методичного апарату його аналізу та оцінки на основі поєднання ресурсного, результатних і збалансованого підходів.

Ключові слова: економічний потенціал, теорія потенціалу, методи оцінки потенціалу підприємства, ресурси підприємства.

Завдання прискореного розвитку економіки повинна спиратися на потенційні можливості окремих галузей, підприємств, наукових організацій, фірм, а також на можливості інвестування в галузі народного господарства певних коштів. Економічний потенціал промисловості країни складається з потенціалів окремих підприємств, які знаходяться в тісному виробничої, комерційної, інноваційної та фінансового взаємозв’язку між собою і з іншими суб’єктами ринкової інфраструктури [6, с. 970].

Об’єктивним визначенням виробничих можливостей кожного підприємства давно займаються теоретики і практики, проте систематизований виклад основних принципів такого підходу у вигляді теорії потенціалу з’явилося тільки на початку 70-х рр. минулого століття. Історично дослідники хотіли за допомогою теорії потенціалу найбільш повно використовувати сформовані можливості підприємств і поступово перейти на переважно інтенсивні шляхи їх розвитку, які дозволяють в умовах обмежені ресурсів будь-якого підприємства підвищити ефективність їх використання. Сучасні роботи в області теорії потенціалу можна розділити на наступні групи [9, с. 9]:

• термінологічні дослідження, в яких робиться наголос на зміст поняття “потенціал” в масштабі національної економіки або галузі для ви- явища відповідності потенціалу економіки зрослим потребам загального підвищення ефективності їх роботи;
• якісний і факторний аналіз потенціалу економічних систем з урахуванням зміни макроекономічних умов;
• прикладні дослідження в області кількісної оцінки різних видів потенціалів суб’єктів господарської діяльності.

Оскільки науковий напрям “теорія потенціалу” для машинобудівельних підприємств проходить період свого становлення, необхідно відзначити те загальне, що відзначається у всіх дослідженнях: під потенціалом практично всі в кінцевому рахунку розуміють сукупність наявних певних ресурсів або факторів виробництва. У вітчизняній науці в даний час існує 3 основних підходи до визначення потенціалу підприємства [1, с. 6]:

1. Ресурсний підхід, заснований на оцінці всіх видів ресурсів, якими володіє підприємство. Він досить простий у використанні, т. К. Вартість факторів виробництва відображається у фінансовій звітності підприємств. Але їх величина не відображає повною мірою можливості підприємства, і при цьому не враховується ефективність їх використання.
2. Результативний підхід, який використовує аналіз результатів виробничо-господарської діяльності підприємства. Цей підхід також односторонньо оцінює потенціал підприємства, т. К. Реальний результат може значно відрізнятися від потенційно можливого (максимального).
3. Збалансований, що оцінює результати діяльності по відношенню до використовуваних підприємством ресурсів.

При оцінці максимально можливого результату діяльності підприємства існує ряд практичних проблем [3, с. 260]:

• при високій диверсифікації, яка властива машинобудівного виробництва (різноманітної номенклатури і асортименту товарів, що випускаються), являє певні труднощі оцінка виробничої потужності як окремих продуктів, так і всього підприємства в цілому- оскільки фінансовий результат підприємства безпосередньо залежить від ефективності реалізації виробничої програми, необхідні постійний моніторинг ринкової кон’юнктури і регулювання програми в залежності від отриманих результатів маркетингових досліджень;
• відсутність збалансованих ринкових цін на матеріали і вироби;
• розкид рентабельності між різними продуктами, що володіють також і різним рівнем попиту на них (наприклад, найбільш трудомісткі товари, як правило, найменш прибуткові на одиницю трудомісткості, але мають максимальний попит) і ін.

Сучасний напрямок оцінки господарської діяльності підприємств на основі ресурсної збалансованості дозволяє оцінити ефективність вкладених в розвиток підприємства коштів по відношенню до зростання результатів його діяльності [8, с. 188]. При вивченні цієї проблеми існує безліч тонких моментів, наприклад, обсяг виробництва визначається як в вартісному, так і в натуральному вираженні. При цьому обсяг виробництва у вартісному вираженні залежить від цін на матеріали і саму продукцію, а також від ринкової кон’юнктури, конкурентоспроможності продукції та попиту на неї. В цьому випадку виникає питання, який показник прийняти за основний при оцінці ефективності діяльності [7, с. 115].

Німецький учений Д. Хан розглядає потенціал з позицій ресурсів, включаючи в нього [10, с. 386]: персонал, засоби виробництва і їх комбінації, що дозволяють перетворювати ресурси, що надходять на вхід виробничої системи, в готову продукцію і послуги на виході. В цьому випадку “потенціал” використовується скоріше як апріорне поняття, ніж як предмет дослідження.

В умовах ринкової економіки володіння певним набором ресурсів не може гарантувати підприємству реального ринкового успіху. Досить поширеною є точка зору дослідників по відношенню до об’єктивні і суб’єктивності змісту і оцінки потенціалу підприємства.

До об’єктивним змістом потенціалу підприємства можна віднести його ресурси і результати, які мають кількісну оцінку: основний капітал, оборотний капітал, чисельність персоналу, виручку прибуток і т. Д.

Суб’єктивний зміст потенціалу закладено в здатності людей до ефективність використання ресурсів, якісному управлінню, визначенню можливостей використання сформованих резервів підвищення ефективності виробництва і праці, а також у здатності до інноваційного розвитку виробництва.

Вибір певної концепції оцінки потенціалу підприємства (ресурсної, результативної, збалансованої) має величезну кількість труднощів, проте ця проблема особливо важлива не тільки в теоретичному плані, але і в найбільшою мірою в практичному.

Сьогодні в науковій літературі зустрічається велика кількість видів потенціалу підприємств [5, с. 137], наприклад, потенціал фінансовий, економі ний, інноваційний, виробничий, трудовий, науково-технічний, інвестиційний, відтворювальний, ринковий, стратегічний і ін.

Аналіз показує, що найбільш комплексної категорією є економічний потенціал, який в загальному випадку включає технічні можливості, інноваційні, інвестиційні і т. д. і спирається на кількісні і якісні характеристики трудових ресурсів. Однак це не виключає розробки і аналізу окремих видів потенціалів, які відображають певні показники окремих видів відтворювальної діяльності підприємств.

Після переходу практично всіх галузей народного господарства до ринкової економіки багато вчених в області теорії потенціалу відзначають необхідність аналізу ринкового потенціалу підприємств. Цей вид потенціалу оцінює чутливість до змін ринкової кон’юнктури зовнішнього і внутрішнього ринку підприємства, а також його ступінь адаптивності до цих змін. Тому проводяться глибокі маркетингові дослідження для оцінки реального і потенційного попиту на продукцію, що випускається [11, с. 298].

В економічній науці і практиці також пропонується такий вид потенціалу, як стратегічний, який визначається наявністю стратегічних ресурсів підприємства, відповідних обраної стратегії розвитку з урахуванням зміни кон’юнктури галузевих ринків.

Поєднуючи ресурсний, результатні і збалансований підходи до оцінки потенціалу, доцільно вводити єдине поняття “сукупний економічний потенціал підприємства”, яку слід розглядати як комплексна характеристика накопичених ресурсів і можливостей, включати різні напрямки (окремі види потенціалів), наприклад, організаційно-технологічний потенціал, технічний потенціал, трудовий потенціал, інноваційний потенціал, фінансовий потенціал та інші. Для кожного виду потенціалу необхідно відпрацьовувати систему показників, яка об’єктивно могла б оцінити його кількісно за допомогою комплексних показників або на основі експертної оцінки.

Очевидно, що існуючий на підприємстві потенціал можна використовувати з різним ступенем ефективності. Це підтверджують практичні розрахунки, коли підприємство з високим потенціалом має низьку рентабельність, в той час як підприємство з невеликим потенціалом, але ефективним його використанням, домагається досить високих результативних показників лий [2, с. 190]. Якщо підприємство не в повній мірі використовує свій потенціал, то зростання інвестиційних ресурсів ззовні не призведе до підвищення його ефективності [4, с. 8].

При практичному використанні оцінки різних видів потенціалів машинобудівельних підприємств або економічного потенціалу в цілому необхідно враховувати такі особливості:

1. Всі показники, що використовуються в процесі дослідження потенціалів, мають різні розмірності, тому логічно їх перевести в експертну бальну оцінку.
2. Крім кількісних показників, повинні використовуватися якісні характеристики (чисельність персоналу, питома вага робітників вищої кваліфікації вартість основних виробничих фондів, рівень їх зносу і т. Д.).
3. Оцінку потенціалів, як економічного, так і його складових, що приймають участь в обстеженні, логічно розбити за рівнями (наприклад, високий, середній, низький).
4. Ефективність використання потенціалів підприємств повинна проводитися відповідно до обраних показниками ефективності окремих видів ресурсів і результатів діяльності підприємства в цілому.
5. Вибір підприємств машинобудування для оцінки їх різних потенціалів повинен здійснюватися відповідно до певним критеріям, наприклад однаковою спеціалізації, близьким значенням активів, чисельності персона- ла і т. д.
6. При обстеженні потенціалів необхідно використовувати як ресурсний, так і результатні підходи, що дозволяють підвищити об’єктивність і ефективність отриманих висновків.
7. Розвиток різних потенціалів підприємств повинно розглядатися або на основі зіставлення темпів зростання окремих показників, або по від- носіння інтегральної бальної оцінки, розглянутої по роках.
8. Якщо темпи зростання інтегральної оцінки показників ефективності потенціалів швидше самого потенціалу, підприємство розвивається переважно інтенсивність методами, якщо ж сам потенціал зростає швидше інтегральної оцінки його ефективності, на підприємстві превалюють екстенсивні методи розвитку.

Література

1. Арсеньєва Н.В., Джамай Є.В., Зінченко А.С. Дослідження теоретичних аспектів управління ресурсами підприємства машинобудування // Вісник університету (державний університет управління). 2015. № 12. С. 5-7.
2. внучка Ю.А., Московський В.А., Лукін Є.І. Особливості розробки проектів по комерціалізації науково-технічних нововведень // Наукові праці (Вісник МАТИ). 2011. № 18 (90). С. 189-192.
3. внучка Ю.А., Шевченко М.І. Стратегія розвитку логістичної системи корпорації // Наукові праці (Вісник МАТИ). 2012. № 19 (91). С. 259-264.
4. Джамай Є.В., Дьомін С.С., Арсеньєва Н.В. Модель оцінки фінансово-економічного потенціалу вітчизняних підприємств наукомістких галузей промисловості // Фінансовий менеджмент. 2010. № 6. С. 3-10.
5. Желтенко А.В., Жураховская І.М., Семенович В.С., Рябиченко С.А., Брага І.В., фі Мушкін Я.К. Основи менеджменту: навчальний посібник. М .: ІІУ МГОУ, 2012. 166 с.
6. Желтенко А.В., Моттаева А.Б., Жангуразов А.Р. Управління організаційними з- менениями на промислових підприємствах: проблеми і концепції // Економіка і підприємництво. 2017. № 2-2 (79-2). С. 968-972.
7. Зінченко А.С., Болквадзе І.Р., Внучка Ю.А. Застосування методу лінійної критеріїв при оптимізації фінансового забезпечення діяльності організації // Вісник університету (Державний університет управління). 2017. № 1. С. 113-117.
8. Путятіна Л.М., Сазонов А.А., Грешневікова Н.А. Перспектива використання економічного діагностики підприємства в кризових умовах // Вісник Московського державного обласного університету. Серія Економіка. 2017. № 2. С. 187-195.
9. Путятіна Л.М., Тарасова Н.В., Лаврова Л.А. Основні напрямки аналізу ефективності використання економічного потенціалу // Економіка і управління в машинобудуванні. 2016. № 1. С. 9-12.
10. Хан Д. Планування і контроль: концепція контролінгу / пер. з нім.; під ред., з предисл. А.А. Турчака, Л.Г. Головача, М.Л. Лукашевича. М.: Фінанси і статистика, 1997. 765 с.
11. Dzhamay E.V., Kobersy I.S., Novikov V.S., Shkurkin D.V. Enterprise Finance: Essence, Composition and Structure // International Journal of Applied Business and Economic Research. No. 15 (23). P 297-304.