Відповідальність держави – учасниці Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за дії своїх агентів на території іноземної держави

Автор:

Анотація: Стаття присвячена аналізу практики Європейського суду з прав людини у розрізі питання відповідальності держав – учасниць Конвенції про захист прав і основних свобод людини за дії своїх представників (агентів), пов’язані із порушенням положень вищевказаної міжнародної угоди, на території іноземних держав.

Бібліографічний опис статті:

. Відповідальність держави – учасниці Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за дії своїх агентів на території іноземної держави//Наука онлайн: Міжнародний електронний науковий журнал - 2021. - №12. - https://nauka-online.com/publications/jurisprudence/2021/12/30-3/

Стаття опублікована у: : Наука Онлайн No12 декабрь 2021

Юридичні науки

УДК 341.64

Мироєвська Анастасія Віталіївна

студентка юридичного факультету

Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВИ – УЧАСНИЦІ КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД ЗА ДІЇ СВОЇХ АГЕНТІВ НА ТЕРИТОРІЇ ІНОЗЕМНОЇ ДЕРЖАВИ

RESPONSIBILITY OF THE STATE PARTIES TO THE CONVENTION ON THE PROTECTION OF HUMAN RIGHTS AND FUNDAMENTAL FREEDOMS FOR THE ACTION OF ITS AGENTS ON THE TERRITORY OF A FOREIGN STATE

Анотація. Стаття присвячена аналізу практики Європейського суду з прав людини у розрізі питання відповідальності держав – учасниць Конвенції про захист прав і основних свобод людини за дії своїх представників (агентів), пов’язані із порушенням положень вищевказаної міжнародної угоди, на території іноземних держав.

Ключові слова: права людини, Конвенція про захист прав і основних свобод людини, порушення, практика Європейського суду з прав людини, представники держави, агенти держави, відповідальність держави, «гібридні» методи агресії.

Summary. The article examines the case law of the European Court of Human Rights in terms of the responsibility of states parties to the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms for the actions of their representatives (agents) in violation of the above international agreement in foreign countries.

Key words: human rights, Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms, violations, case law of the European Court of Human Rights, state representatives, state agents, state responsibility, “hybrid” methods of aggression.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженню судової практики ЄСПЛ в контексті досліджуваного питання присвятили свої праці вченні з різних держав, зокрема, К. Дзегцяров, Ю. Іоффе, А. Беркес, В. П. Цевелекос, Б. Арп, Ю. Лапіцька та ін.

Постановка завдання. В умовах збройного конфлікту та загострення геополітичної ситуації у світі, для України гостро постає питання ефективного реагування на порушення прав та основоположних свобод людини внаслідок застосування «гібридних» методів агресії – сукупності заздалегідь підготовлених і оперативно реалізованих традиційних і нестандартних дій військового, дипломатичного, економічного, інформаційно-психологічного характеру, спрямованих на досягнення стратегічних цілей [6; с. 66] – особливо з урахування проблеми встановлення факту застосування таких методів в інтересах та на вказівку тієї чи іншої держави.

Так, Конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі – Конвенція) як один із найголовніших міжнародних нормативно-правових актів із захисту природних прав людини є невід’ємною складовою національного законодавства більшої частини європейських країн, зокрема і держави-агресора.

Тому, з метою захисту життя і здоров’я, честі та гідності власних громадян, для України надзвичайно важливим є використання всіх засобів спонукання до чіткого виконання положень Конвенції з боку Російської Федерації (далі – РФ), представники (агенти) якої здійснюють порушення Конвенції поза межами держави, вказівки якої вони виконують – у т.ч. в анексованому Криму та окремих районах Донецької та Луганської областей.

А одним з дієвих механізмів контролю за реалізацією державами – учасницями Конвенції взятих на себе зобов’язань є Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) як постійно діючий суд, юрисдикція якого поширюється на всі питання, які стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї [1; 3].

І наразі Україна використовує його можливості, зокрема в межах заяв Україна проти Росії (I) щодо Криму (№ 20958/14) і Україна проти Росії (II) (№ 43800/14) [7].

Оскільки судовий процес у ЄСПЛ побудований на принципі змагальності, звідси випливає необхідність побудови чіткої та послідовної позиції Української держави як заявника, в обов’язковому порядку заснованої на попередній судовій практиці ЄСПЛ

Виклад основного матеріалу. Одразу варто відзначити досвід Грузії у захисті інтересів власних громадян в межах системи ЄСПЛ оскільки ця держава перебуває у близьких до України умовах: безпосередня інтервенція військових формувань РФ, використання «формально незалежних» від РФ збройних формувань сепаратистів і т.д. Так, у справі Грузія проти Росії (II) (скарга № 38263/08) досліджувались події, що відбувалися під час активної фази бойових дій в період під час та після так званої п’ятиденної російсько-грузинської війни.

Частину скарги Грузії стосовно подій самої війни визнано неприйнятною, оскільки під час хаосу бойових дій жодна держава не мала ефективного контролю над територією. Тому події, що відбувалися під час активної фази бойових дій, з 8 по 12 серпня 2008 р., не підпадають під юрисдикцію РФ.

А от в період з 12 серпня по 10 жовтня Росія мала ефективний контроль над Південною Осетією, Абхазією і т.з. «буферною зоною», і в цей період мала місце адміністративна практика вбивства мирних жителів, підпалів і грабежів будинків в грузинських селах Південної Осетії і «буферної зони». Тож за це несе відповідальність Російська Федерація.

Також суд у Страсбурзі розглянув окремі факти порушень прав людей. Так, затримання грузинських мирних жителів військами в Цхінвалі і їх утримання в підвалі МВС Південної Осетії порушило ст.ст. 3, 5 Конвенції. Захоплені південно-осетинськими військами у Цхінвалі грузинські військовополонені зазнали тортури (ст . 3 Конвенції).

Крім того, було порушено свободу пересування етнічних грузинів через заборону повернутися до їхніх домівок, розташованих у Південній Осетії та Абхазії (ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції). Також ЄСПЛ вирішив, що Росія мала зобов’язання провести адекватне та ефективне розслідування подій, але не зробила цього, що порушило процесуальний аспект ст. 2 Конвенції.

Окремо високі судді зауважили, що Російська Федерація порушила свої зобов’язання в частині сприяння ефективному розгляду справи. Вона відмовилася надавати документи про бойові дії з посиланням на те, що вони складають державну таємницю [8].

Таким чином хоча ЄСПЛ відмежувався від оцінки фактів, що могли мати місце під час активної фази бойових дій проте визнав відповідальність РФ, в т.ч. за дії формально не підпорядкованих Росії сил південно-осетинських та абхазьких сепаратистів.

А от найбільш актуальним прикладом практики ЄСПЛ з питань відповідальності держави за негласні дії протиправного характеру своїх представників є справа «Картер проти Росії» (№ 20914/07), яка стосувалася отруєння чоловіка заявниці, російського перебіжчика і дисидента Олександра Литвиненка, в Сполученому Королівстві.

Заявник, Марія-Анна Картер, відома як Марина Литвиненко, стверджувала, що вбивство було скоєно за вказівкою або з мовчазної згоди або потурання російської влади і що російська влада не провела ефективного внутрішнього розслідування вбивства.

ЄСПЛ було встановлено, що у жовтні 2006 року Андрій Луговий, давній знайомий пана Литвиненка, тричі відвідував Лондон, щоразу в компанії Дмитра Ковтуна [2, с. 7].

31 жовтня 2006 року пан Луговий та пан Ковтун втретє повернувшись до Лондона наступного дня зустрілися з паном Литвиненком і пили чай у барі готелю.

2 листопада 2006 року пан Литвиненко захворів і відчував біль у животі та інші симптоми. Наступного дня його госпіталізували. Після переведення в лікарню Університетського коледжу була підозра, що він отруєний хіміотерапевтичними засобами або радіоізотопами. 23 листопада 2006 року пан Литвиненко помер. Причиною смерті став гострий променевий синдром, спричинений дуже високим вмістом полонію-210, який потрапив до організму у вигляді розчинної сполуки при споживанні всередину [2, с. 8].

Насамперед ЄСПЛ у рішенні встановив, що Росія, не обґрунтувавши своїх дій, не надала запитуваних матеріалів (документів із матеріалів розслідування, включаючи показання пана Лугового, та копій запитів на правову допомогу, адресованих органам влади Сполученого Королівства), які необхідні для розслідування ЄСПЛ у справі, на порушення статті 38 Конвенції.

ЄСПЛ також відхилив заперечення Уряду Росії про використання звіту публічного розслідування Великої Британії як доказу. ЄСПЛ встановив, що оскільки розслідування відповідало вимогам незалежності, справедливості й прозорості, то він не міг не враховувати своїх висновків лише тому, що російська влада утрималася від реалізації свого права на участь у цих провадженнях.

ЄСПЛ вважав, що процесуальний юрисдикційний зв’язок між Росією та смертю пана Литвиненка у Великій Британії був установлений через те, що Росія розпочала національне розслідування цього питання. Крім того, той факт, що Росія зберегла виключну юрисдикцію щодо особи пана Лугового, обвинуваченого у серйозному порушенні прав людини, становить «особливу рису» справи у встановленні юрисдикції Росії щодо ймовірного процесуального порушення статті 2 Конвенції.

Незважаючи на те, що Уряд надав схему вжитих слідчих дій, ЄСПЛ зазначив, що на підтвердження своїх тез жодних документальних доказів подано не було. ЄСПЛ звертався до Уряду з проханням надати докази (документи) разом із своїми міркуваннями, проте Уряд цього не зробив.

Через це Уряд держави-відповідача не зміг продемонструвати, що російська влада провела ефективне розслідування, яке сприяло б установленню фактів, і, у разі доцільності, встановленню та покаранню винних у вбивстві осіб.

Крім того, ЄСПЛ зауважив, що депутатська недоторканність, яку пан Луговий мав із 2007 року, не була абсолютною перешкодою для розслідування чи навіть притягнення його до кримінальної відповідальності; відповідні правові положення та їх застосування вказували на те, що його могли позбавити імунітету за згодою нижньої палати парламенту, членом якої він був.

ЄСПЛ дійшов висновку, що мало місце порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції, через те що російська влада не провела ефективного розслідування смерті пана Литвиненка [2, с. 9].

На час отруєння пан Литвиненко перебував у Великій Британії, тобто не на території, де Росія здійснювала ефективний контроль. Для встановлення того, чи має Росія юрисдикцію через її агентів, які діють за її межами («особиста концепція юрисдикції»), ЄСПЛ розглянув два взаємопов’язані питання: (i) чи було вбивство пана Литвиненка рівнозначне реалізації фізичної сили та контролю над його життям у ситуації безпосереднього нападу; та (ii) чи це було здійснено особами, які діяли як державні агенти.

ЄСПЛ встановив, поза межами розумного сумніву, що вбивство вчинили пан Луговий та пан Ковтун. Спланована і складна операція, пов’язана з придбанням рідкісної смертельної отрути, організація поїздок для цих осіб, а також неодноразові та тривалі спроби отруїти свідчили про те, що об’єктом операції був пан Литвиненко і що він перебував під фізичним контролем пана Лугового та пана Ковтуна, які мали владу над його життям.

Щодо того, чи пан Луговий та пан Ковтун діяли як агенти держави-відповідача, ЄСПЛ встановив, що немає жодних доказів того, що будь-хто із цих осіб мав особисті причини для вбивства пана Литвиненка, і що, якби вони діяли від свого імені, то не мали б доступу до рідкісного радіоактивного ізотопу, використаного для його отруєння. За результатами розслідування, Сполучене Королівство спростувало декілька теорій причини вчинення вбивства, і єдиним вірогідним поясненням була участь держави. ЄСПЛ вказав, що ідентифікація підозрюваних у вчиненні вбивства осіб та вказівка на їхній зв’язок із російською владою дають вагомі підстави prima facie вважати, що, вбиваючи пана Литвиненка, пан Луговий та пан Ковтун діяли за вказівкою чи під контролем органів влади Російської Федерації.

Якби два чоловіки були залучені до «несанкціонованої операції», то інформація, що підтверджувала б таку теорію, була б повністю в руках російської влади. Однак Уряд не зробив жодних серйозних спроб надати таку інформацію або спростувати висновки органів влади Сполученого Королівства.

Таким чином, ЄСПЛ зробив висновки на основі відмови Уряду Росії надати документи з матеріалів національного розслідування та його нездатності спростувати серйозні докази prima facie причетності держави. Було встановлено, що вбивство пана Литвиненка можна вважати таким, за яке відповідальна Росія.

Оскільки Уряд не прагнув довести, що вбивство пана Литвиненка може бути виправдане винятками, закріпленими в другому абзаці статті 2 Конвенції, ЄСПЛ встановив, що ця стаття була порушена в її матеріальному аспекті [2, с. 10].

Отже, ЄСПЛ зробив висновок про порушення статті 2 Конвенції (право на життя) у матеріальному та процесуальному аспектах та постановив виплатити заявниці протягом трьох місяців з дати набрання судовим рішенням законної сили відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції такі суми:

  • 100 000 євро (сто тисяч євро) плюс будь-який податок, який може стягуватися у зв’язку з моральним збитком;
  • 22 500 євро (двадцять дві тисячі п’ятсот євро) плюс будь-який податок, який може стягуватися з заявника щодо витрат і витрат [4; 5].

Таким чином, ЄСПЛ у своїй практиці встановив відповідальність держави не тільки за бездіяльність у встановленні та кримінальному переслідуванні осіб, винних у посяганні на гарантоване Конвенцією право особи на життя, а й за дії власних агентів на території іноземних держав, при цьому поклавши на державу обов’язок спростування серйозних доказів prima facie причетності держави.

Висновки. Справи «Грузія проти Росії (II) » (скарга № 38263/08) та «Картер проти Росії» (№ 20914/07) доводить здатність ЄСПЛ ефективно реагувати на порушення прав та основоположних свобод людини внаслідок «гібридних» методів агресії, тим самим забезпечуючи неухильне дотримання і виконання норм Конвенції державами-учасницями.

Висновки, викладені в межах зазначених справ стануть надійною основою для позиції представників України у ЄСПЛ в справах проти Росії.

Література

  1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод : Конвенція від 04.11.1950. Ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97 (ВВР, 1997, N 40, ст.263). URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/995_004
  2. Огляд рішень Європейського суду з прав людини (серпень – вересень 2021 року). Рішення за період із 31.08.2021 по 30.09.2021 / Відпов. за вип.: О. Ю. Тарасенко, Д. П. Мордас, Р. Ш. Бабанли. Київ, 2021. 52 с.
  3. Протокол № 11, який передбачає перебудову контрольного механізму, створеного Конвенцією про захист прав і основних свобод людини : Протокол від 11.05.1994. Ратифіковано із застереженнями Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97 (ВВР, 1997, № 40, ст.263). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_536
  4. 21 сентября 2021 года Европейский Суд по правам человека (ЕСПЧ) опубликовал постановление по делу Картер против России («Carter v. Russia», № 20914/07, от 21 сентября 2021 года). [сайт]. URL: https://european-court-help.ru/karter-protiv-rossii-carter-v-russia-20914-07-ot-21-sentjabrja-2021-goda-perevod/
  5. CASE OF CARTER v. RUSSIA (Application no. 20914/07) 21.09.2021 URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-211972
  6. Семчинський К.В. Особливості гібридних конфліктів у контексті російської агресії проти України : наукова стаття ; Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти. 2020. Випуск 5. URL: http://international-relations.knukim.edu.ua/article/view/203677/203406
  7. Інформаційний бюлетень ЄСПЛ Збройні конфлікти (Неофіційний переклад Верховного Суду). URL: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/Inf_bul_Zbroini_konfluktu.pdf
  8. CASE OF CASE OF GEORGIA v. RUSSIA (II) (Application no. 38263/08) URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre#{%22itemid%22:[%22001-207757%22]}

Перегляди: 269

Коментарі закрито.

To comment on the article - you need to download the candidate degree and / or doctor of Science

Підготуйте

наукову статтю на актуальну тему, відповідно до роздлів журналу

Відправте

наукову статтю на e-mail: editor@inter-nauka.com

Читайте

Вашу статтю на сайті нашого журналу та отримайте сертифікат