Право людини і громадянина на безпечне для життя і здоров’я довкілля

Автор:

Анотація: У даній статті, досліджуються проблеми правового забезпечення реалізації права громадян на безпечне для життя та здоров’я навколишнє середовище; здійснюється аналіз екологічних прав громадян, встановлених чинними нормами екологічного законодавства України; обґрунтовуються об’єктивні і суб’єктивні фактори реалізації екологічних прав людини, усунення причин і перешкод їх обмеження, ненадійного здійснення і захисту від порушень.

Бібліографічний опис статті:

. Право людини і громадянина на безпечне для життя і здоров’я довкілля//Наука онлайн: Міжнародний електронний науковий журнал - 2019. - №11. - https://nauka-online.com/publications/jurisprudence/2019/11/pravo-cheloveka-i-grazhdanina-na-bezopasnuyu-dlya-zhizni-i-zdorovya-okruzhayushhuyu-sredu/

Стаття опублікована у: : Наука Онлайн No11 листопад 2019

Спеціальні галузі права; галузі права змішаного характеру

УДК 349.6

Малик Костянтин Русланович

студент міжнародно-правового факультету

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Малик Константин Русланович

студент международно-правового факультета

Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого

Malik Konstantin

Student of the International Law Faculty of the

Yaroslav Mudryi National Law University

 ПРАВО ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА НА БЕЗПЕЧНЕ ДЛЯ ЖИТТЯ І ЗДОРОВ’Я ДОВКІЛЛЯ

ПРАВО ЧЕЛОВЕКА И ГРАЖДАНИНА НА БЕЗОПАСНУЮ ДЛЯ ЖИЗНИ И ЗДОРОВЬЯ ОКРУЖАЮЩУЮ СРЕДУ

THE RIGHT OF MAN AND CITIZEN TO A SAFE AND HEALTHY ENVIRONMENT

Анотація. У даній статті, досліджуються проблеми правового забезпечення реалізації права громадян на безпечне для життя та здоров’я навколишнє середовище; здійснюється аналіз екологічних прав громадян, встановлених чинними нормами екологічного законодавства України; обґрунтовуються об’єктивні і суб’єктивні фактори реалізації екологічних прав людини, усунення причин і перешкод їх обмеження, ненадійного здійснення і захисту від порушень.

Ключові слова: права людини і громадянина, безпечне довкілля, екологічна галузь, екологічні права, гарантії екологічних прав, безпечне для життя і здоров’я довкілля, екологічна інформація, реалізація екологічних прав.

Аннотация. В данной статье, исследуются проблемы правового обеспечения реализации права граждан на безопасную для жизни и здоровья окружающую среду; осуществляется анализ экологических прав граждан, установленных действующими нормами экологического законодательства Украины; обосновываются объективные и субъективные факторы реализации экологических прав человека, устранения причин и препятствий их ограничения, ненадежного осуществления и защиты от нарушений.

Ключевые слова: права человека и гражданина, безопасную окружающую среду, экологическая отрасль, экологические права, гарантии экологических прав, безопасная для жизни и здоровья окружающая среда, экологическая информация, реализация экологических прав.

Summary. In this article, the problems of legal support of realization of citizens‘ right to a safe life and health environment are examined; analyses of environmental rights of citizens stipulated norms of the ecological legislation of Ukraine, substantiated the objective and subjective factors of the implementation of environmental human rights, addressing the causes and barriers of their limitations, unreliable realization and protection from violations.

Key words: human and citizen rights, safe environment, environmental sector, environmental rights, guarantees of environmental rights, safe for life and health of the environment, environmental information, implementation of environmental rights.

Постановка проблеми. Проблематика прав і свобод людини і громадянина не викликає сумніву і зумовлена тим, що їх реальне забезпечення сьогодні займає одне з центральних місць в комплексі питань, пов’язаних із подальшою розбудовою України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Ця проблематика, в значній мірі, стосується і забезпечення конституційного права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

Розуміння проблем екології ґрунтується на тому, що людство є частиною екологічної системи, користується природними ресурсами та цілком залежить від стану екології, а отже, має екологічні права та обов’язки. Екологічні права належать до соціальних прав і становлять окрему групу прав людини і громадянина.

Екологічні права людини і громадянина – це встановлені та гарантовані державою можливості у сфері використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та гарантування екологічної безпеки. Вони пов’язані з охороною, використанням і відтворенням природних ресурсів, гарантуванням екологічної безпеки, запобіганням і ліквідацією негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереженням природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною.

Забезпечення належної реалізації права на безпечне для життя і здоров’я довкілля в Україні нині є актуальним питанням в Україні, і є чимало проблем у цій сфері, зокрема: забруднення атмосферного повітря, водойм та інших елементів довкілля.

Аналіз останніх досліджень. Попри наявність різних наукових праць учених у сфері реалізації права на безпечне для життя і здоров’я довкілля в Україні, окремі питання реалізації права на безпечне для життя і здоров’я довкілля в Україні вивчено фрагментарно. Зокрема, нині не досліджено систему реалізації права на безпечне для життя і здоров’я довкілля в Україні. Уперше право на життя в сприятливому навколишньому середовищі було закріплено в Стокгольмській Декларації (1972 р.) щодо питань навколишнього середовища.

Проблематика реалізації права на безпечне для життя і здоров’я довкілля в Україні була досліджена в роботах окремих учених, зокрема: В.Б. Авер’янова, І.М. Алмаші, Ю.М. Бисаги, Ю.П. Битяка, Д.М. Бєлова, В.Д. Гвоздецького, О.З. Захарчука, А.М. Колодія, О.Л. Копиленка, О.В. Котюка, Я.В. Лазура, О.В. Олійника, В.Ф. Погорілка, С.С. Рогульського, А.О. Селіванова, С.Г. Стеценка, О.Ф. Фрицького, Ю.С. Шемшученка,  Н.Г. Шукліної.

Ціль статті. Дослідити проблеми правового забезпечення реалізації права громадян на безпечне для життя та здоров’я навколишнє середовище.

Виклад основного матеріалу. Уперше право на життя в сприятливому навколишньому середовищі було закріплено в Стокгольмській Декларації (1972 р.) щодо питань навколишнього середовища. Із тексту Декларації випливає, що право на життя в сприятливому навколишньому середовищі є таким же фундаментальним правом людини, як право на свободу і рівність. Сприятливе навколишнє середовище відповідно до Декларації – це таке середовище, яке дозволяє вести гідне життя [3].

Концептуальні ідеї Стокгольмської конференції знайшли своє відображення в інших міжнародних актах: Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі (1975 р.), у Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані (1979 р.), у Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Про історичну відповідальність держав за збереження природи Землі для теперішнього і майбутніх поколінь» (1981 р.).

Ці та інші документи підвели світове співтовариство лише в 1992 році до закріплення основного принципу про право кожної людини на безпечне для здоров’я і життя природне середовище.

Досліджуючи ґенезу інституту екологічного права взагалі, а в її контексті права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров’я довкілля, можна констатувати, що вперше науковцями ця проблема була піднята в 70-х роках ХХ ст. Як стверджує М . Кравченко, саме Стокгольмська конференція ООН із проблем навколишнього середовища (1972р.), стала поштовхом формування інституту екологічних прав, осьовим центром яких є «права людини на сприятливі умови навколишнього природного середовища»[9, с. 23].

Вперше в історії правової науки питання про визнання права на сприятливе навколишнє природне середовище поставив О. С. Колбасов у монографії «Экология: политика – право» у 1976 р., де зауважував, що у Радянському Союзі є широкий комплекс конституційних положень, які визначають і захищають права громадян на сприятливий стан навколишнього природного середовища [6, с. 6]. Існування вказаного права, на його думку, було опосередковано відображено в ст.ст. 4, 6, 11 Конституції СССР 1936 р., в яких визначалися основи державної власності на природні об’єкти і в ст. 135, яка закріплювала обов’язок громадян берегти та охороняти природні об’єкти.

Україна як суб’єкт міжнародного права, керуючись пріоритетами Міжнародних договорів, повинна дотримувати екологічних прав громадян. Це виявляється в підписанні та ратифікації важливих документів у галузі збереження природи, її біорізноманіття, прав людини на безпечне довкілля, а головне – виконання їх положень.

Закріплення цих принципів у Конституції України свідчить про їх провідну роль у загальній системі прав людини. Стаття 50 Конституції України закріплює право на безпечне для життя и здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушеннями цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена [7] .

У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» зазначено, що охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини – невід’ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України [10].

Необхідно зазначити, що вчені право на безпечне для життя і здоров’я довкілля називають по-різному: «право на здорове навколишнє середовище», «право на життя у безпечних природних умовах», «право на безпечний стан навколишнього природного середовища», «право на безпечне та здорове навколишнє середовище», «право екологічної безпеки» тощо, причому практично відсутні пояснення цих понять.

Так, В. Костицький у публікації «Конституційне регулювання охорони довкілля: український і світовий досвід» конституційне право на безпечне для життя і здоров’я довкілля називає правом екологічної безпеки [8, с. 49].

В. Андрейцев у статті «Право громадян на екологічну безпеку: проблеми конституційно-правового забезпечення» також зазначене право відносить до категорії «права громадян на екологічну безпеку» [1, с. 5]. Хоча при цьому зазначає, що можна і треба дискутувати з приводу тотожності зазначених категорій. Такої ж точки зору дотримується і О. Хіміч в публікації «Взаємозв’язок екологічної безпеки із законністю» [11, с. 66]. Російський вчений С. Дзейтов ототожнює право на екологічну безпеку з правом на сприятливе навколишнє середовище [4, с. 3].

На мою думку, всі перераховані терміни є синонімами поняття права на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля має кілька унікальних особливостей:

  1. Воно сполучає риси «негативних» і «позитивних» прав. Для людей, які живуть у малодеградованому природному середовищі, його можна вважати «негативним» – держава мусить просто не допускати дій, які б погіршили стан довкілля в цій місцевості. Але для людей, які живуть у середовищі з великим техногенним навантаженням, право на безпечне довкілля є «позитивним». Здійснення цього права в таких випадках потребує довготривалої, складної та скоординованої діяльності всієї державної машини з необхідністю накопичувати та витрачати великі кошти.
  2. Різновиди порушень цього права – екологічні негаразди – можуть мати надзвичайно широкий асортимент внаслідок як різноманітності характеристик довкілля, так і різноманітності видів людської діяльності, що мають негативний вплив на довкілля. Через те для захисту права на безпечне довкілля потрібно дуже багато різноманітних законодавчих й інших нормативних актів, що ставлять необхідні обмеження.
  3. Порушення зазначеного права можуть мати найрізноманітніші масштаби й наслідки – від тимчасового погіршення умов праці на одному робочому місці до тривалих транскордонних забруднень цілих регіонів планети.
  4. Причинно-наслідкові ланцюжки, які ведуть до порушення цього права, можуть бути дуже довгими і починатись із систем суспільних вартостей. Шлях до екологічно безпечного суспільства потребує переходу до нових світоглядних позицій.
  5. Через зростання залежності цивілізації від технологічних систем, величезні екологічні катастрофи техногенної природи, які спроможні вплинути на здоров’я та якість життя мільйонів людей, можуть бути спричинені помилковими діями невеликих груп або навіть і однієї людини [5].

Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлені екологічні права громадян, до яких належать безпечне для його життя та здоров’я навколишнє природне середовище. Фактичній реалізації екологічних прав людини, усунення причин і перешкод їх обмеження, ненадійного здійснення і захисту від порушень сприяє сукупність об’єктивних і суб’єктивних факторів, яка називається гарантіями прав [10].

Під гарантіями прав розуміють сукупність об’єктивних і суб’єктивних факторів, спрямованих на фактичну реалізацію прав людини, на усунення причин і перешкод їх обмеження, ненадійного здійснення і захист від порушень. Вони поділяються на загальні й спеціальні.

До загальних належать соціально-економічні, політичні, ідеологічні умови життя суспільства. До спеціальних – юридичні, які закріплюються в чинному законодавстві. Однак вони перебувають у нерозривному зв’язку, взаємодії. Гарантії екологічних прав громадян встановлені статтею 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Правова охорона екологічних прав являє собою систему приписів, закріплених у законодавстві, що забезпечують міру дозволеного і належного поводження суб’єктів. Іншими словами, охорона прав зводиться до правотворчої діяльності зі встановлення охоронних норм у статиці (в об’єктивному змісті), виявляється в період нормального (без перешкод) здійснення екологічних прав, а захист настає у випадку порушення прав із метою їх відновлення, де необхідно застосувати примус із боку компетентних органів. Як правило, охорона – це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, запобігання необґрунтованому використанню, попередження та відвернення антропогенного впливу, відтворення і підвищення якості природних ресурсів, забезпечення особливого режиму використання природних ресурсів природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення [3].

Про захист прав громадян у сфері екології йдеться в ст. 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», де закріплене загальне правило, відповідно до якого держава гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством [10].

Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля належить до тих прав і свобод, сукупність яких дає можливість судити про становище особи у суспільстві. Цінність права жити в безпечному середовищі можна порівняти з цінністю права на працю, охорону здоров’я та ін. Більш того, оскільки зараз від стану довкілля все більшою мірою залежить здоров’я людини, успішна реалізація цього права створить необхідні умови для здійснення усіх інших прав людини та громадянина. Відповідно забруднення довкілля може розглядатися як опосередковане порушення всіх інших прав людини. Тобто, право на безпечне довкілля відноситься до основних суб’єктивних прав людини і громадянина та задовольняє потреби, пов’язані із життям та здоров’ям людини. Його можна віднести до конституційних екологічних прав, як до окремого інституту.

Схожа думка була висловлена і в дисертаційному дослідженні С. Грицкевича, в якому автор зазначив, що правом на безпечне для життя і здоров’я довкілля доцільно вважати «закріплену нормами Конституції якісно нову, самостійну групу можливостей, спрямовану на задоволення екологічних потреб та інтересів. Виходячи з цього, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля є одним із елементів системи конституційних екологічних прав людини й громадянина» [2, с. 89].

Без права на безпечне для життя і здоров’я довкілля неможливо наповнити реальним змістом такі закріплені права як:

  • право кожного на життя;
  • право на належні, безпечні і здорові умови праці;
  • право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування;
  • право користуватися природними об’єктами права власності народу України тощо.

Але зазначене право не поглинається ними, бо має свою сферу застосування, свої засоби забезпечення.

Вищевикладені положення дають змогу стверджувати, що право людини і громадянина на безпечне для життя і здоров’я довкілля претендує до віднесення його до самостійної групи основних прав – конституційних екологічних прав в загальній системі прав і свобод людини і громадянина в Україні. У зв’язку з чим, було б доцільно ст. 50 Конституції України викласти у такій редакції: «Кожен має право на екологічно безпечне для життя і здоров’я довкілля…»

Чітке визначення зазначеного права сприятиме зміцненню статусу особи, посиленню механізму гарантій та реалізації. Право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля як інтегрована правова категорія, що синтезує в своїй основі ряд галузевих прав – це абсолютне, загальнолюдське, природне, невід’ємне від інших прав. На нашу думку, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля – це визнана і гарантована Конституцією, законами України і забезпечена державою можливість людини і громадянина користуватися сприятливим для проживання середовищем як природною сферою мешкання, придатною для життя; набувати і захищати його в порядку, межах, формах і способами передбаченими законодавством для задоволення своїх життєво важливих матеріальних і духовних інтересів [5].

Висновки. Право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище є основним загальнолюдським, фундаментальним правом. Воно тісно пов’язане з правом людини на життя й охорону здоров’я. Усі інші екологічні права громадян пов’язані з реалізацією вказаних прав, спрямовані на забезпечення або захист. Наприклад, право на участь в обговоренні матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об’єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього середовища, або доля в проведенні громадської екологічної експертизи мають на меті попередити забруднення навколишнього середовища, перетворення його на небезпечне для життя і здоров’я людини.

Основним нормативно-правовим актом, який гарантує право на безпечне для життя і  здоров’я довкілля, є чинна Конституція України (ст. 50), яка має найвищу юридичну силу. При цьому особливістю гарантій права на безпечне для життя і здоров’я довкілля є їх юридичне закріплення та конкретизація в  інших галузях права: екологічному, господарському, трудовому, в галузі охорони здоров’я, соціального забезпечення, адміністративному, кримінальному, цивільному тощо, що в свою чергу обумовлено особливостями об’єкта гарантування, яким є  саме довкілля як сукупність природних, природно-антропогенних, соціальних та інших факторів, які впливають на фізичний та психічний стан людини і визначають умови, що забезпечують її життєдіяльність. На цій основі юридичні гарантії права на безпечне для життя і здоров’я довкілля можна поділити на гарантії, які закріплені в Конституції України та на рівні галузевого законодавства.

Право громадян на одержання в установленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього середовища та його вплив на здоров’я населення або право громадян на подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище, мають на меті забезпечити це право або судовий захист у разі його порушення.

Література

  1. Андрейцев В.І. Право громадян на екологічну безпеку: проблеми конституційно-правового забезпечення // Вісник Київського університету. Юридичні науки. 2001. Вип. 41.
  2. Грицкевич С.Г. Конституційні екологічні права людини і громадянина та їх забезпечення органами внутрішніх справ»: Дис…канд. юрид. наук: 12.00.02. К., 2002.
  3. Даценко О.Ф.Правові засоби забезпечення реалізації права громадян на безпечне для життя та здоров’я навколишнє середовище // Серія Юридичні науки – Випуск 5. Том 1. 2016.
  4. Дзейтов С.А. Государство и экологическая безопасность: Автореф. дисс. канд. юрид. наук. СПб.. 1994.
  5. Іванюшенко В. В. Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля в контексті конституційних прав людини і громадянина.
  6. Колбасов О.С., Боголюбов С.А. Закон об охране природы в СССР. Каким ему быть? Мнение и предложения ученых. М., 1991
  7. Конституція України : Закон України 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
  8. Костицький В. Конституційне регулювання охорони довкілля: український і світовий досвід // Право України. 2003. №10.
  9. Кравченко С. М. Актуальні проблеми міжнародного права навколишнього середовища: підручник / Кравченко С. М., Андрусевич А.О., Бо найн Дж.; під заг. ред. С. М. Кравченко. – Львів, 2002. – 336 с.
  10. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України 25.06.1991 р. № 1264-ХІІ // Відом. Верхов. Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
  11. Хіміч О. Взаємозв’язок екологічної безпеки із законністю: окремі аспекти // Право України. 2003. №11.

Перегляди: 1137

Коментарі закрито.

To comment on the article - you need to download the candidate degree and / or doctor of Science

Підготуйте

наукову статтю на актуальну тему, відповідно до роздлів журналу

Відправте

наукову статтю на e-mail: editor@inter-nauka.com

Читайте

Вашу статтю на сайті нашого журналу та отримайте сертифікат