Суб’єкти права на обов’язкову частку у спадщині

Автор:

Анотація: У статті розглянуто норми спадкового права, які закріпленні в Цивільному кодексі України. Вони відображають повний зміст та обсяг спадкових прав та обов’язків кожного громадянина. Актуальність даної теми зумовлена тим, що за останні роки цивільне законодавство не раз зазнавало істотних змін, спадкове право ̶ не виняток. При цьому практика застосування та тлумачення відповідних норм суттєво відрізняється. Це все і зумовлює необхідність дослідження питань спадкового права.

Бібліографічний опис статті:

. Суб’єкти права на обов’язкову частку у спадщині//Наука онлайн: Міжнародний електронний науковий журнал - 2020. - №2. - https://nauka-online.com/publications/jurisprudence/2020/2/sub-yekti-prava-na-obov-yazkovu-chastku-u-spadshhini/

Стаття опублікована у: : Наука Онлайн No2 Лютий 2020

Юридичні науки

Чапельський Остап Сергійович

студент

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

СУБ’ЄКТИ ПРАВА НА ОБОВ’ЯЗКОВУ ЧАСТКУ У СПАДЩИНІ

Анотація. У статті розглянуто норми спадкового права, які закріпленні в Цивільному кодексі України. Вони відображають повний зміст та обсяг спадкових прав та обов’язків кожного громадянина. Актуальність даної теми зумовлена тим, що за останні роки цивільне законодавство не раз зазнавало істотних змін, спадкове право  ̶  не виняток. При цьому практика застосування та тлумачення відповідних норм суттєво відрізняється. Це все і зумовлює необхідність дослідження питань спадкового права.

Ключові слова: спадкове право, спадкування, обов’язкова частка у спадщині, спадкодавець, спадкоємець, спадкове майно, спадщина.

Постановка проблеми. На сьогодні надзвичайно важливим є обговорення проблем у сфері спадкових правовідносин, а також залишаться актуальним питання формування Інституту спадкового права в Україні. Його норми надають можливість кожному громадянину розпоряджатися своїм майном у разі смерті. Це зумовлює зацікавленість особи з приводу захисту власних інтересів. Адже не всім байдуже до кого перейде їхнє майно після смерті. Також це   ̶  гарантія для членів сім’ї, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

Мета статті. З’ясувати особливості спадкового права та підстави виникнення права на обов’язкові частку у спадщині, коло суб’єктів, які мають право на обов’язкову частку, розглянути особливості вирішення судових спорів про визнання права на обов’язкову частку у спадщині.

Аналіз публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми. Питання застосування норм права на обов’язкову частку у спадщині є досить неоднозначним та дискусійним, тому серед науковців існує багато різних думок з цього приводу. Зокрема, дослідженням цієї теми займалися: дореволюційний дослідник С.А. Муромцев, Олександр Кухарєв – доцент кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ, к. ю. н., Олег Печений – кандидат юридичних наук ,доцент кафедри цивільного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

Виклад основного матеріалу. Спадкування є одним із найважливіших питань у юридичній науці і залишається у центрі уваги всього суспільства та держави, оскільки, рано чи пізно кожен з ним стикається. Інститут спадкового права регулюється нормами цивільного законодавства, а саме 6 книгою (глава 84, статті 1216 – 1308) Цивільного кодексу України (далі  ̶  ЦКУ) , окрім цього застосовуються інші розділи ЦКУ, а також норми права, якими користуються у своїй діяльності представники Нотаріату.

За останні роки кількість цивільних позовів до суду з приводу спадкування значно збільшилася. Питання прийняття та поділу спадщини завжди залишалось дискусійним. Воно вважається одним із найскладніших для  вирішення в судовому порядку. Після смерті громадянина прaва та обов’язки переходять до інших осіб. Цей процес називається спадкуванням.

Отже, спадкування – перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) [1].

Перш, ніж розглянути особливості спадкування, треба з’ясувати основні поняття спадкового права, а саме: спадкодавець, спадкоємець, спадкове майно.

Спадкодавець – це особа, яка незалежно від віку, статті, стану здоров’я тощо, передає свої права та обов’язки інший особі. Спадкування відбувається після смерті. Підприємства, установи та організації не можуть бути спадкодавцями, отже після припинення існування юридичної особи спадкування не відбувається.

Спадкоємець – це особа, до якої переходить спадкове майно відповідно за заповітом або законом. За загальним правилом спадкоємцями можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава.

Спадкове майно – це сукупність усіх прав та обов’язків, що належали спадкодавцю та внаслідок його смерті переходять до спадкоємця.

Існує дві підстави для спадкування: за законом та за заповітом. ЦКУ визначає право спадкодавця за власним бажанням розподілити своє майно та зазначити спадкоємців у заповіті. Право на обов’язкову частку — це суб’єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Проте закон закріплює вичерпний, тобто той, що розширенню не підлягає, перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Спадкування обов’язкової частки відноситься до спадкування за законом, хоча застосовується лише за наявності заповіту. При цьому норми про обов’язкову частку (ст. 1241 ЦКУ) розміщені серед норм про спадкування за заповітом (глава 85 ЦКУ). За відсутності заповіту, його скасування заповідачем, визнання судом недійсним, право на обов’язкову частку не виникає [2].

Відповідно до ст. 1241 ЦКУ на обов’язкову частку у спадщині мають право:

  • Малолітні – це особи віком до 14 років.
  • Неповнолітні – це особи що не досягли 18 років.
  • Повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Непрацездатними вважаються жінки яким виповнилося 55 років та чоловіки, яким виповнилося 60 років, та інваліди I, II,III груп.

Ці особи спадкують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкову частку). Варто зазначити: якщо неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності за допомогою укладання шлюбу, народження дитини, а також шляхом укладання трудового договору, вона не позбавляться права на обов’язкову частку у спадщині. Тaкож це стосується осіб, які після виходу на пенсію продовжують трудову діяльність. Метою обов’язкової частки у спадщині є захист особистих майнових інтересів найближчих родичів спадкодавця [1].

Питання спадкування за нормами обов’язкової частки у спадщині залишається й досі актуальним для судової практики. Важливе значення в цьому відіграють рішення Верховного суду України та судів вищої інстанції, не є виключенням рішення Конституційного суду України (справа стосовно права на обов’язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних осіб).

У рішенні апеляційного суду Івано-Франківської області від 14.05.14 р. зазначається, що позивач звернулася до суду з позовом про визнання права власності на обов’язкову частку у спадщині, що відкрилася після смерті її матері. Обґрунтовувала свої позовні вимоги тим , що з 27.04.07 р. отримує пенсію та перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Долинському районі, тому на час смерті матері була непрацездатною, а відтак має право на обов’язкову частку в спадщині. Рішенням районного суду позов було задоволено.

Скасовуючи зазначене рішення суду першої інстанції, апеляційний суд відзначив, що вихід позивача на пенсію на пільгових умовах права на обов’язкову частку у спадщині їй не дає. Згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення цього віку право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема жінки у 56 років – які народилися з 01.04.57 р. по 30.09.57 р. Позивач на час відкриття спадщини, що відкрилась внаслідок смерті спадкодавця, не досягла віку 56 років та не була працездатною особою, тому не мала права на обов’язкову частку у спадщині. З цих підстав апеляційним судом було ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання права власності на обов’язкову частку у спадщині відмовлено [3].

У ст. 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 06.10.05 р. зaзначено, що особи з інвалідністю – це особи зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, трaвмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмежень їх життєдіяльності, внаслідок чого держава створює для них умови реалізації прав на рівні з іншими громадянами держави, а також забезпечує соціальний захист.

Конституційний суд України у рішенні від 11.02.14 р. у справі за зверненням громадянина Запорожцева Олександра Семеновича роз’яснив офіційне тлумачення положення ч.1 ст. 1241 ЦКУ: право на обов’язкову частку у спадщині мають повнолітні діти спадкодавця, які визнані інвалідами в установленому законом порядку незалежно від групи інвалідності [4].

Також треба зауважити: відповідно до ч.3 ст. 1235 ЦКУ чинність заповіту щодо особи, яка має право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини. Це свідчить про те, що наявність необхідних спадкоємців не є підставою для визнання заповіту недійсним у відповідній частині або в цілому. Таким чином, такі вимоги щодо визнання заповіту недійсним задоволенню не підлягають.

Висновки. Отже, підсумовуючи, можна сказати, що інститут спадкового права є актуальним в наші часи, дослідивши ми з’ясували коло суб’єктів, які наділені таким правом та особливості спадкування. Тож, особа має право на обов’язкову частку у спадщині за наявності наступних підстав:

  1. Її не було вказано у заповіті.
  2. Її було усунено від спадкування за заповітом.
  3. Частка за заповітом є меншою, ніж та, що належить їй за законом.

Також коло осіб, які мають право на отримання обов’язкової частки у спадщині обмежено виключно першою чергою спадкоємців за законом. Варто акцентувати увагу на тому, що суб’єкт, який має право на обов’язкову частку у спадщині, є спадкоємцем за законом, тому він не позбавляється права на відмову від прийняття спадщини. Якщо необхідний спадкоємець не прийняв спадщину або відмовився від неї, спадкування здійснюється в загальному порядку. Оскільки спадкування обов’язкової частки є правом, а не обов’язком спадкоємця. Існування права на обов’язкову частку є невід’ємним гарантом захистку інтересів найближчих родичів спадкоємця.

Література

  1. Цивільний кодекс України: Кодекс від 16.01.2003 № 435-IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15
  2. Печений О.П. Право на обов’язкову частку у спадщині: деякі практичні проблеми // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2007. – № 1 (31). –  С. 90-98
  3. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 14.05.14 р [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/38684676
  4. Печений О.П. Суб’єкти права на обов’язкову частку у спадщині в орбіті конституційної юрисдикції: коментар до рішення Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року у справі за конституційним зверненням громадянина Запорожцева Олександра Семеновича щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 Цивільного кодексу України (справа про право на обов’язкову частку у спадщині повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця) // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2014. – № 2 (74). – С.78-79.
  5. Муромцев С.А. Гражданское право Древнего Рима. – М., 2003. – С. 386-387.

Перегляди: 451

Коментарі закрито.

To comment on the article - you need to download the candidate degree and / or doctor of Science

Підготуйте

наукову статтю на актуальну тему, відповідно до роздлів журналу

Відправте

наукову статтю на e-mail: editor@inter-nauka.com

Читайте

Вашу статтю на сайті нашого журналу та отримайте сертифікат