Державна служба зайнятості: поняття, функції та цілі діяльності

Автор:

Анотація: У цій статті висвітлюються функції та цілі Державної служби зайнятості, а також аналізуються її правові джерела та актуальність застосування державних гарантій захисту від безробіття.

Бібліографічний опис статті:

. Державна служба зайнятості: поняття, функції та цілі діяльності//Наука онлайн: Міжнародний електронний науковий журнал - 2020. - №2. - https://nauka-online.com/publications/jurisprudence/2020/2/derzhavna-sluzhba-zajnyatosti-ponyattya-funktsiyi-ta-tsili-diyalnosti/

Стаття опублікована у: : Наука Онлайн No2 Лютий 2020

Юридичні науки

Карпунець Андрій Олексійович

студент

Національно юридичного університету імені Ярослава Мудрого

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ЗАЙНЯТОСТІ: ПОНЯТТЯ, ФУНКЦІЇ ТА ЦІЛІ ДІЯЛЬНОСТІ

Анотація. У цій статті висвітлюються функції та цілі Державної служби зайнятості, а також аналізуються її правові джерела та актуальність застосування державних гарантій захисту від безробіття.

Ключові слова: право на працю, Державна служба зайнятості, населення, особа, зайнятість, працевлаштування, працівник, роботодавець, трудовий договір.

Постановка проблеми. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб [1].

Таким чином, Конституція України закріплює за кожним громадянином право на працю та рівні умови доступу до неї. Крім того, держава бере на себе обов’язок створювати та проводити програми навчання та підготовки кадрів.

Наявне рішення Конституційного Суду України з приводу тлумачення права на працю: Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Це право забезпечується обов’язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Однак це конституційне право громадянина не може пов’язуватись лише з певною формою трудового договору, який укладається громадянином відповідно до його волевиявлення [2].

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.
Реалізація права громадянина на працю здійснюється шляхом укладення ним трудового договору і виконання кола обов’язків за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, яка передбачається структурою і штатним розписом підприємства, установи чи організації [2].

З розвитком суспільних відносин та демократичного політичного режиму велика кількість держав, у тому числі Україна, на законодавчому рівні заборонили примусову працю, а також встановили певні обмеження щодо малозахищених та уразливих верств населення – вагітних жінок та неповнолітніх. Крім того, законом захищається право на своєчасне одержання винагороди за працю, а також гарантується захист працівника від незаконного звільнення.

Отже, у світі відбуваються певні процеси, що впливають на рівень життя усіх соціальних груп та верств населення. Така динаміка породжує необхідність законодавчого прилаштування під певні наявні стандарти. Змінюються зміст та кількість прав та обов’язків, що покладаються на працівника та роботодавця, підвищуються вимоги та потреби, які висувають сторони трудового договору один до одного. Збільшується та зменшується відсоток зайнятого населення. Виростає потреба в кваліфікованих та високоосвічених кадрах.

Таким чи іншим чином, працевлаштування  ̶ це процес, який не має чіткого та сталого розвитку. В певні проміжки часу коливань зазнають показники безробіття. За певних обставин втративши місце роботи люди звертаються до державної установи  ̶ до гарантій, які надає Конституція України своєму громадянинові. Це і є Державна служба зайнятості.

З огляду на вищезазначене випливає необхідність висвітлення основних функцій, цілей та завдань Державної служби зайнятості.

Аналіз публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми. Питання дослідження функцій та цілей Державної служби зайнятості є досить актуальним та дискусійним. Існує низка правових позицій з цього приводу. Так, вивченням цієї тематики займалося багато науковців, зокрема: Т.Д. Чубіна, О.О. Спіркіна та інші.

Мета статті полягає у дослідженні функцій, цілей та завдань Державної служби зайнятості, а також у визначенні актуальності її застосування.

Виклад основного матеріалу. “Хто нехтує історією, той нехтує майбутнім”  ̶ відомий вислів, глибину якого легко побачити, зрозуміти, відчути. На моє переконання, для того, щоб більш точно дослідити питання та вивчити мету й цілі діяльності Державної служби зайнятості, необхідно спочатку звернутися до історії її виникнення.

Державна служба зайнятості створена в грудні 1990 року на підставі постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 21.12.1990 № 381 «Про створення державної служби зайнятості в Українській РСР» шляхом перебудови діючої на той час служби працевлаштування на спеціалізовану службу, до завдань якої належить забезпечення комплексного вирішення питань, пов’язаних з регулюванням зайнятості населення, професійною орієнтацією, працевлаштуванням, соціальною підтримкою тимчасово непрацюючих громадян [3].

Основним законодавчим актом, який регулює діяльність державної служби зайнятості, став Закон України «Про зайнятість населення» (№ 803-ХІІ від 01.03.1991). Цей закон визначив соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю та основні засади діяльності державної служби зайнятості.

З 1 січня 2001 року у зв’язку з набранням чинності Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (№ 1533-ІІІ від 02.03.2000) та створенням Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття функції виконавчої дирекції Фонду покладені на державну службу зайнятості. Управління Фондом здійснюється на паритетній основі представниками державної сторони, застрахованих осіб та роботодавців [3].

На сьогодні державна служба зайнятості є активним посередником на ринку праці між роботодавцями і шукачами роботи, вона на безоплатній основі надає послуги із пошуку підходящої роботи та підбору персоналу, послуги з державного соціального страхування на випадок безробіття, а також здійснює виплату матеріального забезпечення у зв’язку з тимчасовою втратою роботи.

Сьогодні державна служба зайнятості – це структура, яка об’єднує 25 регіональних центрів зайнятості, 95 базових та 429 філій регіональних центрів зайнятості по всій Україні. Всі відділення Служби працюють за єдиною схемою надання послуг. Клієнти можуть звернутися до будь-якого центру зайнятості та отримати всі передбачені законодавством соціальні послуги, пов’язані з працевлаштуванням.

У службі зайнятості створена уніфікована оперативна база вакансій, шукачів роботи та можливостей проходження професійного навчання по всій країні. Це дозволяє розширити зону пошуку роботи для безробітних не тільки в межах району чи області, а й держави в цілому.

Служба зайнятості постійно модернізується та розвивається, дбає про постійне вдосконалення соціального захисту українських громадян від безробіття [3].

Для того, щоб висвітлити та виокремити основні функції та цілі діяльності Державної служби зайнятості, необхідно зазирнути до нормативно-правової бази, яка забезпечує її діяльність.

Таким чином, правову основу діяльності Державної служби зайнятості складає низка законів та підзаконних нормативно-правових актів, зокрема:

  1. Конституція України.
  2. Кодекс законів про працю України.
  3. Закон України “Про зайнятість населення”.
  4. Постанова КМУ від 19.09.2018 № 792 “Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу”.
  5. Постанова правління Фонду від 12.09.2018 № 175 “Про мінімальний розмір допомоги по безробіттю”.
  6. Постанова правління Фонду від 15.12.2017 № 156 “Про порядок відшкодування фактичних витрат, здійснених за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію”.
  7. Порядок надання допомоги по частковому безробіттю, затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 07.03.2013 № 103.

Вищезазначений перелік не є вичерпним. Було вказано основні НПА, за допомогою яких регулюється діяльність державного органу.

Чотириста п’ятнадцять тисяч шістсот п’ятнадцять осіб  ̶ вражаюча цифра, яка за статистичними звітами визначає загальну кількість зареєстрованих безробітних на території України, які отримали допомогу від Державної служби зайнятості протягом січня 2020 року. Такі дані подаються у формі щомісячного звіту на офіційному сайті державного органу.

Безробіття – соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування [5].

Державна служба зайнятості – централізована система державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України [3].

Головними завданнями державної служби зайнятості на сучасному етапі є:

  • розвиток активних програм сприяння зайнятості населення;
  • підвищення конкурентоспроможності безробітних на ринку праці;
  • адресна допомога у працевлаштуванні соціально незахищених категорій населення;
  • запровадження нових партнерських відносин з роботодавцями, стимулювання їх до створення нових робочих місць [3].

Державна служба зайнятості  ̶ єдиний механізм, що складається з великої кількості структурних підрозділів. Усі ці відділи та департаменти об’єднує спільна ціль  ̶ працевлаштувати особу, яка звернулася до державної установи за допомогою. Для цього достатньо лише зробити певні кроки:

  1. Звернутися до держ. служби.
  2. Подати свої документи у територіальний орган або заповнити форму на сайті.
  3. Пройти тестування.
  4. Чекати на відповідь роботодавця та на запрошення на співбесіду.

Таким чином, спостерігається спрощений механізм доступу до державної послуги  ̶ працевлаштування.

Важливим нюансом є те, що усі послуги, що надає ДСЗ  ̶ безкоштовні.

Окрім вищезазначених завдань, на Державну службу зайнятості покладаються також інші:

  1. Реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.
  2. Сприяння громадянам у підборі підходящої роботи та надання роботодавцям послуг з добору працівників.
  3. Стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць.
  4. Підвищення конкурентоспроможності безробітних на ринку праці.
  5. Залучення безробітних до тимчасової зайнятості (до громадських та інших робіт тимчасового характеру).
  6. Підтримка безробітних в організації підприємницької діяльності.
  7. Видача роботодавцям дозволів на застосування праці іноземців та осіб без громадянства.

Висновки. У даній роботі було розглянуто історію виникнення, поняття, правову основу, цілі та завдання Державної служби зайнятості.

Питання, яке підлягало дослідженню є досить актуальним та дискусійним через його динамічний характер. Незважаючи на деякі застарілі положення Кодексу законів про працю, порядок функціонування державної установи постійно розвивається, а саме тому потребує особливої уваги та дослідження.

Праця  ̶ це джерело людських можливостей, яке покликано забезпечити особі гідні умови для існування. Державна служба зайнятості – централізована система державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України та покликана на вирішення питань щодо безробіття.

Література

  1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80
  2. Щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України: Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок (справа про тлумачення терміну “законодавство”) від 9 липня 1998 року № 12-рп/1998. URL: http://ccu.gov.ua/storinka-knygy/443-pravo-na-pracyu
  3. Державна служба зайнятості: Офіційний сайт. URL: https://www.dcz.gov.ua/storinka/pro-sluzhbu
  4. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08
  5. Про зайнятість населення: Закон України від 05.07.2012 № 5067 – VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067-17

Перегляди: 461

Коментарі закрито.

To comment on the article - you need to download the candidate degree and / or doctor of Science

Підготуйте

наукову статтю на актуальну тему, відповідно до роздлів журналу

Відправте

наукову статтю на e-mail: editor@inter-nauka.com

Читайте

Вашу статтю на сайті нашого журналу та отримайте сертифікат