Конституційно-правові засади регулювання засобів масової інформації

Автор:

Анотація: У статті проаналізовані акти законодавства України, окремі міжнародні акти, норми Конституції України щодо регулювання відносин, що складаються у процесі діяльності ЗМІ. Розкрито загальні засади конституційно-правового регулювання ЗМІ.

Бібліографічний опис статті:

. Конституційно-правові засади регулювання засобів масової інформації//Наука онлайн: Міжнародний електронний науковий журнал - 2019. - №6. - https://nauka-online.com/publications/jurisprudence/2019/6/konstitutsijno-pravovi-zasadi-regulyuvannya-zasobiv-masovoyi-informatsiyi/

Стаття опублікована у: : Наука Онлайн No6 июнь 2019

Юриспруденція

УДК 342.4

Дорошенко Родіон Вікторович

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого 

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Анотація. У статті проаналізовані акти законодавства України, окремі міжнародні акти, норми Конституції України щодо регулювання відносин, що складаються у процесі діяльності ЗМІ. Розкрито загальні засади конституційно-правового регулювання ЗМІ.

Ключові слова: ЗМІ, конституційно-правове регулювання, забезпечення прав і свобод людини.

Summary. The article analyzes acts of Ukrainian legislation, separate international acts, norms of the Constitution of Ukraine on regulation of relations, which are formed in the course of mass media activity. The general principles of constitutional and legal regulation of mass media are revealed

Key words: mass media, constitutional and legal regulation, provision of human rights and freedoms.

Актуальність теми. Конституційно-правове забезпечення діяльності засобів масової інформації (далі – ЗМІ) покликане впорядкувати рух інформаційних потоків, створити умови для розвитку громадянського суспільства, цивілізованого діалогу влади, суспільства, громадян, забезпечити нормальні умови для професійної діяльності журналістів і перевести соціальні конфлікти в площину конструктивних дискусій.

Встановлення України як правової демократичної держави вимагає побудови розвинутого громадянського суспільства та висуває на перший план проблему забезпечення відкритості, прозорості діяльності органів державної влади, а також потребує формування власного інформаційного простору, що загострює необхідність забезпечення інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки як принципу основ конституційного ладу України. Тому зі становленням та розвитком української державності, процесом демократизації, гласністю, плюралізмом, економічними й духовними змінами в суспільстві тісно пов’язане й функціонування ЗМІ.

ЗМІ можуть виступати як каналом вираження думки громадянського суспільства, так і засобом її формування, й інструментом контролю громадськості за владою. Тому право на інформацію, доступ до неї та забезпечення свободи слова мають велике значення для всього суспільства в цілому.

Мета статті. Оскільки існує гостра необхідність розробки й удосконалення відповідного законодавства, тому що відсутні сучасні комплексні напрацювання щодо конституційно-правового регулювання організації та діяльності ЗМІ – це обумовлює необхідність дослідження цього питання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання зазначеної проблеми. Так, дослідження, в яких започатковано розв’язання питання правового регулювання діяльності ЗМІ, відображено у працях українських та зарубіжних фахівців у галузі загальної теорії держави і права, інформаційного права, конституційного права: Ю.П. Бурило, O.A. Вознесєнської, Т.М. Заворотченко, І.П. Ісаєнко, Н.В. Кушакової, Ю.О. Легези, І.В. Людвик, О.В. Нестеренко, A.A. Письменницького, В.В. Середюк, Т.М. Слінько та інших вчених.

Виклад основного матеріалу. Перші кроки у цьому напряму були зроблені у колишньому СРСР: 1) проголошення демократії та гласності після 1986 р; 2) прийняття Закону “Про пресу та інші засоби масової інформації. Ці зрушення знаменують початок розв’язання нормативного функціонування ЗМІ [1, c. 216].

У Європі зрушення відбулись раніше: у ст. 19 Загальної декларації прав людини (1948) та у ст. 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950), вперше був згаданий термін “інформація”. Водночас, цей термін тісно вживався у контексті підкреслення пріоритетності прав і свобод людини, а саме людина будь-якими законними способами може одержувати і поширювати інформацію. Хоча й у ст. 10 Європейської конвенції, а саме у п. 2 ст. 10, були перераховані випадки державного контролю над передачею інформації, але мова йде про необхідні в інтересах національної безпеки обмеження свободи вираження думок [2, с. 1].

Конституції багатьох країн ніколи не беруть на себе регулювання відносин. Конституція покликана направляти ці відносини у конкретне русло, спрямовувати їх, а саме регуляція покладається на спеціальні закони. Україна не виключення. Якщо дивитися на зарубіжний досвід, то положеннями конституцій Іспанії, Нідерландів, Франції, США та Австрії гарантовано право громадян на доступ до інформації. Законодавство Швеції, наприклад, гарантує громадянам вільне отримання будь-якої інформації та можливість ознайомитися з іншими думками. Також, законодавці Австралії та Великої Британії стверджують, що свобода слова та особлива роль ЗМІ у формуванні громадської думки і впливу на державну владу гарантована специфікою правової природи національної демократії, на яку великий вплив мають національні традиції. Однією з країн, у законодавстві якої найбільш повно відображені ідеї Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., на думку проф. А. Чічановського, була соціалістична Югославія. В Конституції цієї країни, в редакції 1963 р. йшлося саме про “інформацію” і передбачалося створення сприятливих умов якісного інформування населення [3, c. 300-309].

У сучасній Україні першим нормативно-правовим актом, покликаним регулювати інформаційні відносини став Закон України “Про інформацію”[4, c. 24]. Оскільки той факт, що законодавець врегулював ці відносини правом, то ми можемо використовувати дефініцію “інформаційні відносини”. Загалом, інформаційно-правові відносини можна назвати «врегульовані інформаційно-правовою нормою суспільні відносини, сторони яких виступають в якості носіїв взаємних прав та обов’язків, встановлених та гарантованих інформаційно-правовою нормою» [5, c. 127].

Якщо характеризувати Закон України “Про інформацію”, як “першопрохідця”, то відповідно до ст. 4 цього закону об’єктом його регулювання є інформація. Також ця стаття визначає коло суб’єктів інформаційних правовідносин: фізичні особи, юридичні особи, об’єднання громадян, суб’єкти владних повноважень. Всі ці суб’єкти мають різний правовий статус, а отже, з цього витікає те, що в інформаційних відносинах цей статус реалізується по-різному. Наприклад, основою правового статусу, який впливає на інформаційні відносини, є права і свободи людини. Якщо ми говоримо про суб’єктів владних повноважень, то важливу роль у їх статусі відіграють нормативно-правові приписи, що визначають порядок організації їх участі в інформаційних відносинах. Ці ж приписи встановлюють і ряд обмежень. Що стосовно об’єднань громадян та юридичних осіб, то ст. 9 Закону України “Про інформацію”, встановлює вичерпний перелік видів їх діяльності у інформаційних відносинах, а саме: створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації [5, c. 120-129].

Статус ЗМІ закріплено в ст. 34 Конституції України, в якій стверджується: “Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір”. Реалізуючи своє право на свободу думки, надане Конституцією, ЗМІ мають право висвітлювати негативні факти діяльності державних формувань, давати оцінку подіям, які відбуваються всередині країни або за кордоном. Тобто, можна стверджувати, що ЗМІ, через специфіку своєї діяльності, є дзеркалом, в якому можна побачити настрої суспільних мас [7, c. 15].

За висловом Ю.С. Шемшученка, з юридичної точки зору конституційне право кожного на свободу думки і слова та на вільне вираження своїх поглядів і переконань полягає в можливості кожної особистості самостійно визначати для себе систему моральних, духовних та інших цінностей, та вільно, без будь-якого ідеологічного чи іншого контролю оприлюднювати свої думки шляхом використання будь-яких засобів їх вираження [8, c. 64-71].

Зокрема, важливою для регулювання ЗМІ є норма Конституції України, закріплена в частині 3 статті 15, а саме: “Цензура заборонена”. Відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про інформацію” (стаття 24) цензура – це будь-яка вимога, спрямована, зокрема, до журналіста, ЗМІ, його засновника (співзасновника), видавця, керівника, розповсюджувача, узгоджувати інформацію до її поширення або накладення заборони чи перешкоджання в будь-якій формі тиражуванню або поширенню інформації. Водночас ця заборона не поширюється на випадки, коли попереднє узгодження інформації здійснюється на підставі закону, а також у разі накладення судом заборони на поширення інформації. Раніше цензура могла стосуватись лише журналістів і ЗМІ, але зрозуміло, що її можуть зазнавати будь-хто, хто працює з інформацією (письменники, автори наукових праць тощо). Із визначення цензури також прибрано примітку про те, що вона може виходити тільки з боку державних органів, їх посадових осіб. Тепер цензурою може буди будь-яке втручання в, навіть самого власника ЗМІ, в творчий процес. А.Г. Ріхтер зазначає, що “заборона цензури постає головним елементом забезпечення свободи виробництва та поширення масової інформації”. Окрім того, принцип заборони цензури відображається в конституції багатьох країн світу [9, c. 11-12].

Висновки. Отже, аналіз відповідних статей Конституції України дає підстави зробити висновок, що положення Основного Закону створюють потужну базу регулювання відносин у цій важливій для суспільства сфері, при цьому вони не акцентують безпосередньо увагу ЗМІ. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен вправі вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір (стаття 34 Конституції України). Тим самим проголошується свобода ЗМІ, а норми Конституції України спрямовують законодавче регулювання цих відносин.

Література

  1. Тарасенко Р. В. Інформаційне право: навчально-методичний посібник / Р. В. Тарасенко, 2010. – 512 с. (державний університет внутрішніх справ України ім. Е.О. Дідоренка). – (Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка).
  2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. 411. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004.
  3. Чічановський А. А. Інформаційні процеси в структурі світових комунікаційних систем / А. А. Чічановський, О. Г. Старіш., 2010. – 567 с. – (Грамота).
  4. Закон України “Про інформацію” [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – 1992. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12.
  5. Копылов В. А. Информационнное право / В. А. Копылов., 2002. 282 с.
  6. Конституція України [Електронний ресурс] // Верховна Рада Україн. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80
  7. Шемшученко Ю. С. Конституційні права, свободи і обов’язки людини і громадянина в Україні / Ю. С. Шемшученко, 2008.
  8. Роскошный А. П. Пресса в политической жизни общества: учеб.-метод. пособие по спецкурсу / А. П. Роскошный. Донецк: Издательство ДонГУ, 1998.

Перегляди: 549

Коментарі закрито.

To comment on the article - you need to download the candidate degree and / or doctor of Science

Підготуйте

наукову статтю на актуальну тему, відповідно до роздлів журналу

Відправте

наукову статтю на e-mail: editor@inter-nauka.com

Читайте

Вашу статтю на сайті нашого журналу та отримайте сертифікат