Поняття суддівської доброчесності в контексті судової реформи в Україні

Автор:

Анотація: У статі визначено різні підходи до тлумачення поняття «доброчесність», окреслено розуміння даного терміну античними філософами, сучасними фахівцями у галузі державного управління та правознавцями. Названо методи розвитку, удосконалення і підтримки доброчесності у представників суддівського корпусу. Проаналізовано позиції вчених щодо виокремлення складових категорії «доброчесність», а також наведено приклади застосування даного терміну у законодавстві України.

Бібліографічний опис статті:

. Поняття суддівської доброчесності в контексті судової реформи в Україні//Наука онлайн: Міжнародний електронний науковий журнал - 2019. - №5. - https://nauka-online.com/publications/jurisprudence/2019/5/ponyattya-suddivskoyi-dobrochesnosti-v-konteksti-sudovoyi-reformi-v-ukrayini/

Стаття опублікована у: : Наука Онлайн No5 май 2019

Юридичні науки

УДК 347.962

Куриліна Вікторія Володимирівна

студентка

Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

ПОНЯТТЯ СУДДІВСЬКОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ В КОНТЕКСТІ СУДОВОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ

Анотація. У статі визначено різні підходи до тлумачення поняття «доброчесність», окреслено розуміння даного терміну античними філософами, сучасними фахівцями у галузі державного управління та правознавцями. Названо методи розвитку, удосконалення і підтримки доброчесності у представників суддівського корпусу. Проаналізовано позиції вчених щодо виокремлення складових категорії «доброчесність», а також наведено приклади застосування даного терміну у законодавстві України.

Ключові слова: доброчесність, судова реформа, судова система, декларація доброчесності, Громадська рада доброчесності.

Постановка проблеми. Необхідність кардинальних змін у судовій системі України, викликана потребою зростання ефективності захисту прав, свобод і інтересів людини, гарантування неупередженості судової влади, відновлення довіри громадськості до суддів та, врешті-решт, реалізації міжнародних стандартів незалежності, дієвості, своєчасності та справедливості правосуддя, знайшла свій безпосередній вияв у комплексі законодавчих, інституційних та кадрових заходів, спрямованих на оновлення та впровадження докорінних змін у судову гілку влади – іншими словами, у судовій реформі в Україні. Безперечно, якість і ефективність функціонування системи судоустрою нерозривно пов’язана із професійністю носіїв судової влади – як зазначається фахівцями, «другорядним є питання ланок, юрисдикцій, спеціалізацій, адже головне — хто здійснює правосуддя. І саме тому судова реформа розпочалась із зміни якісних підходів до формування суддівського корпусу» [1]. Удосконалення ж суддівського корпусу не є можливим без розвитку професійної правосвідомості суддів, а також підвищення вимог і стандартів професії, що включають і таку характеристику, як доброчесність, що не має законодавчого визначення, проте є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, а тому потребує ретельного і детального дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Основоположними для подальшого вивчення проблеми доброчесності є праці таких учених-філософів, як А. Чумак, О. Шевченко, Н. Діденко, Т. Аболіна, І. Сидаренко та інших.

Серед науковців, які займалися вивченням питання доброчесності суддів, потрібно назвати С. В. Глущенко, В. С. Ковальського, Р. А. Крусяна, І. В. Федорович, Т. Семків, Л. Е. Зуєву та інших.

Метою дослідження є наукове осмислення і порівняння різних підходів до визначення поняття «доброчесність» і «доброчесність судді», виокремлення його складових, окреслення сфери застосування та значення даної категорії у зв’язку із проведенням в Україні судової реформи.

Виклад основного матеріалу дослідження. Людство із давніх часів намагалось знайти якнайвлучніше визначення поняття «доброчесність» – ще антична філософія залишила нам здобутки у даній царині, розуміючи під доброчесністю своєрідну моральну позицію індивіда, що є одночасно шляхом до самовдосконалення.

Так, один із засновників Західної філософії, відомий давньогрецький філософ Сократ ототожнював доброчесність із знаннями, розумів під цим поняттям свідоме й відповідальне ставлення індивіда до способу свого життя, моральної поведінки; вважав, що доброчесність означає здатність керуватися своїми переконаннями та протистояти хибним думкам інших людей, хоча б якими вони не були та скільки б їх не було – не слід боятися зовнішнього осуду, адже головне не вступати у суперечність із собою [2, с. 27].

Видатний мислитель Платон визначав доброчесність як «найкращий стан душі, властивість смертної істоти, що гідна похвали сама по собі; схильність вважати благом те, що маєш; справедливе ставлення до законів; стан, що вимагає надзвичайно серйозно говорити про предмет бесіди; стан, спрямований на благопристойність» [3, с. 428], а також вказував: «Доброчесність є річ божественна, вона є найдовершенішим і найпрекраснішим у душі, завдяки чому людина набуває благочинності, рівноваги і поважності в розмовах і справах» [3, с. 467].

Давньогрецький філософ-матеріаліст Демокріт був переконаний, що доброчесність не є вродженою якістю: «Більшість людей стає доброчесними скоріше від тренування, ніж від природи» [4, с. 173]; більше того, її особа може і має навчитися: «Треба привчити себе до порядності і доброчесних вчинків» [5, с. 163].

Проблемі осмислення поняття доброчесності приділяли увагу також соціологи і лінгвісти, політологи, фахівці у галузі державного управління та правознавці. Наведемо окремі визначення даного терміну, запропоновані в окремих джерелах спеціалістами з різних галузей наукового знання.

Для прикладу, у Великому тлумачному словнику сучасної української мови поняття доброчесність розглядається як властивість за значенням доброчесний, що означає високу моральну чистоту, чесність. Доброчесний – який живе чесно, дотримується всіх правил моралі і який є проявом чесності, моралі [6, с. 308].

В. А. Гошовська та І. Г. Сурай тлумачать доброчесність як моральну якість і чесноту, що досягається, насамперед, завдяки освіті й вихованню (іншими словами – може набуватися протягом життя), та зазначають: «Якщо людина сформована доброчесною, то вона здатна протистояти різним негативним явищам і спокусам, зокрема і таким, як конфлікт інтересів, корупція тощо» [7].

О. І. Сердюк, О. В. Мирна, І. М. Шупта, спираючись на дослідження європейської практики державного управління [8], виділили основні напрями підвищення рівня доброчесності державного службовця. Їхні напрацювання можна використати і для виокремлення шляхів розвитку, удосконалення і підтримки даної якості у суддів. Зокрема, доцільно говорити про такі методи:

  • підтримання довіри і впевненості громадськості в доброчесності суддівської діяльності;
  • узаконення застосування санкцій за недоброчесну поведінку;
  • боротьба з недоброчесними вчинками шляхом вжиття заходів щодо їх запобігання, або ж покарання за їх вчинення;
  • підвищення чутливості суддів до етичних і ціннісних аспектів результатів їх роботи;
  • з’ясовування і визначення критеріїв та елементів доброчесної і недоброчесної поведінки;
  • розвиток навички аналізу етичних ціннісних проблем;
  • допомога у вирішенні етичних і ціннісних проблем міжособистісних комунікацій;
  • сприяння розвитку доброчесності як особистої якості судді [9].

В. С. Ковальський визначає суддівську доброчесність як професійну трансформацію категорії добропорядності в суддівську професію та зазначає, що доброчесність судді разом із професійною етикою можна розглядати як систему моральних обов’язків і відносин, які відображають ставлення судді до свого фаху, засвідчують моральну відповідальність і готовність виконувати свої службові обов’язки. У зв’язку із цим науковець виокремлює етичні стандарти, пов’язані зі статусом судді, а саме:

  • загальні вимоги (солідарність із законом, принципом верховенства права, гуманність тощо);
  • вимоги до поведінки під час здійснення правосуддя (об’єктивність, неупередженість);
  • засади позасудового поводження (наприклад, добрі стосунки в родинному колі) [10].

С. В. Глущенко, досліджуючи поняття доброчесності в контексті кваліфікаційного оцінювання судді, зробила висновок про те, що доброчесність є глибокою категорією, що «містить всі сторони моральності та, по суті, є трансформацією добра в професійну етичну сферу. Поєднання моральності та добра дає можливість окреслити площину доброчесності особи, яка здійснює функції держави, зокрема: компетентність, вимогливість до себе, безкорисливість, чесність, твердість, добросовісність». Наведене, на думку науковця, є основою професійного портрету судді крізь призму його психологічної готовності до такої важливої місії, як здійснення правосуддя. На цій основі С. В. Глущенко пропонує тлумачити доброчесність як морально-етичний фундамент діяльності судді, «який визначає межу і спосіб його поведінки, яка має ґрунтуватися на принципах добровідносин із громадянами, суспільством та державою, а також чесності у способі життя, виконанні професійних обов’язків та розпорядженні матеріальними ресурсами». Більше того, на думку вченої, доброчесність судді (кандидата на посаду судді) у розумінні обов’язку особи, яка є суддею або має намір ним стати, а також через усвідомлення особою свого реального морально-психологічного портрету є багатовекторною, сутність якої розкривається через три призми: 1. «Я»; 2. «Я і суспільство»; 3. «Я і Держава».

Такий підхід дозволяє С. В. Глущенко сформувати орієнтовний перелік моральних якостей, які притаманні кожній із цих складових:

  • «Я»: 1) чесність, правдивість, порядність; 2) особиста гідність; 3) честь; 4) щирість; 5) сумлінність; 6) скромність; 7) відкритість і прозорість; 8) наявність почуття відповідальності та справедливості; 9) наявність здатності для самооцінки та самоочищення від проявів, відмінних від доброчесності; 10) усвідомлення змісту складеної присяги судді; 11) визнання принципів суддівської етики.
  • «Я і суспільство», «Я і Держава»: 1) «закон бумерангу»; 2) вірність слову; 3) безкорисність і непідкупність; 4) коректність і відсутність проявів неповаги до осіб та учасників судового процесу; 5) об’єктивність; 6) неупередженість; 7) уникнення конфлікту інтересів; 8) непричетність до обману і шахрайства; 9) розбірливість у виборі способів використання вільного часу; 10) фінансова чесність (відповідність способу життя статусу судді); 11) своєчасна і правдива фінансова звітність (подання декларацій); 12) чесність щодо незарплатних матеріальних вигод (подарунки, призи, виграші); 13) законність набуття майна (його джерел); 14) непричетність до корупційних правопорушень; 15) сумлінне виконання професійних обов’язків; 16) забезпечення права осіб на судовий захист і вжиття всіх необхідних для цього заходів у межах закону; 17) непричетність до здійснення правосуддя іншими суддями; 18) дотримання поведінки, що не порочить мене як суддю та не підриває авторитет судової системи (як під час здійснення правосуддя, так і позаробочий час); 19) дотримання таємниці (у тому числі нарадчої кімнати); 20) реакція на прояви впливу щодо здійснення правосуддя; 21) використання статусу судді лише у професійній сфері та інші [11].

В. Федорович вважає, що основними рисами доброчесної поведінки у сфері професійної діяльності суддів є:

  • професійна чесність;
  • гідність;
  • справедливість;
  • тактовність;
  • професійний обов’язок [12].

Заслуговує на увагу і позиція Р. А. Крусяна, який наголошує на тому, що за своїм змістом доброчесність судді – це не тільки філософська (морально-етична), але в сучасних умовах ще і правова категорія, яка має юридичне значення та правове навантаження, і пропонує зміст даного терміну розкривати через такі складові:

  • невчинення суддею корупційних правопорушень та правопорушень, пов’язаних з корупцією;
  • добросовісне виконання обов’язків судді та дотримання ним присяги;
  • невтручання у правосуддя, яке здійснюється іншими суддями;
  • чесність та непідкупність судді;
  • чесні та добрі взаємовідносини у системі соціальних зв’язків.

На цій основі науковець формулює визначення поняття «доброчесність судді» як «міру належної, правомірної поведінки судді щодо доброго (тобто досвідченого, належного, такого, що відповідає поставленим вимогам) і чесного виконання своїх професійних обов’язків та добрих (тобто доброзичливих, чуйних, з дотриманням певних норм моралі та етичних принципів) і чесних взаємовідносин у системі соціальних зв’язків» [13, с. 187-188].

У законодавстві, що регулює організацію і функціонування судової влади в Україні, неодноразово використовується поняття «доброчесність», при цьому визначення даного терміну воно не містить. Водночас тлумачення його можемо знайти хіба що у Законі України «Про державну службу» у редакції від 01 січня 2019 № 889-VIII (далі – Закон № 889-VIII), який у п. 5 ч. 1 ст. 4 визначає, що принцип доброчесності означає спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмову державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень [14]. Хоча дія Закону № 889-VIII і не поширюється на суддів згідно із п. 12 ч. 3 ст. 3 вищеназваного нормативно-правового акту, однак надане визначення дозволяє проаналізувати те, яке значення законодавець вкладає у використовуваний ним термін «доброчесність». Так, акцент зроблено на компетентному виконанні особою своїх обов’язків, ігноруванні при здійсненні повноважень особистих інтересів заради неухильного дотримання законності.

Не видається важким простеження тенденції вживання терміну «доброчесність» у зв’язку із проблемами боротьби, протидії та запобігання корупції. Ще у вересні 2006 року Указом Президента України № 746 було затверджено нині нечинну Концепцію подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності». Це поняття також використовувалось у Законі України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки» від 14 жовтня 2014 року № 1699-VII, де передбачалася перевірка публічного службовця на доброчесність (полягала в імітації ситуацій, подібних тим, що виникають у повсякденній діяльності публічного службовця, задля перевірки доброчесності поведінки службовця за певних обставин) «з метою забезпечення професійної непідкупності, запобігання корупції серед публічних службовців, перевірки дотримання ними своїх посадових обов’язків, етичних стандартів поведінки, виявлення, оцінки та усунення чинників, що призводять до корупції» [15]. В такому контексті доброчесність, фактично, виявляється протилежністю корупції чи корисливості – іншими словами, є невикористанням особою наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII в редакції від 05.08.2018 [16] (далі – Закон № 1402-VIII) також неодноразово оперує поняттям «доброчесність». Так, згідно із ч. 1 ст. 69 Закону № 1402-VIII, яка встановлює вимоги до кандидатів на посаду судді, «на посаду судді може бути призначений громадянин України, (…) який (…) є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою»; п. 3 ч. 2 ст. 83 встановлює, що доброчесність є одним із критеріїв кваліфікаційного оцінювання судів; п. 12 ст. 106 однією із підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності називає «допущення суддею недоброчесної поведінки, у тому числі здійснення суддею або членами його сім’ї витрат, що перевищують доходи такого судді та доходи членів його сім’ї; встановлення невідповідності рівня життя судді задекларованим доходам; непідтвердження суддею законності джерела походження майна» тощо.

Більше того, ч. 1 ст. 62 Закону № 1402-VIII встановлює обов’язок судді щорічно до 1 лютого подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України декларацію доброчесності. Декларація доброчесності складається з переліку тверджень, метою яких є перевірка доброчесності судді – їх правдивість суддя повинен задекларувати шляхом підтвердження або не підтвердження. Це твердження про: відповідність рівня життя судді наявному в нього та членів його сім’ї майну і одержаним ними доходам; своєчасне та повне подання декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та достовірність задекларованих у них відомостей; невчинення корупційних правопорушень; відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; сумлінне виконання обов’язків судді та дотримання ним присяги; невтручання у правосуддя, яке здійснюється іншими суддями; проходження перевірки суддів відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та її результати; відсутність заборон, визначених Законом України «Про очищення влади».

Варто згадати і про Громадську раду доброчесності – незалежний орган, що, згідно із ч. 1 ст. 87 Закону № 1402-VIII, утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. Громадська рада доброчесності збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді) і надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді) або, за наявності відповідних підстав, висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 88 Закону № 1402-VIII, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Поняття «доброчесність» використовується також у Законі України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 № 1798-VIII в редакції від 11.01.2019, ст. 1 якого встановлює, що «Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для (…) формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів» [17].

Доцільно порівняти підходи до розуміння терміну «доброчесність» в Україні та інших державах. Так, для прикладу, у Посібнику для членів Комісії з відбору суддів США вказується, що доброчесність означає чесність, моральну силу та професійну справедливість і вимагає почуття гідності, надійності та абсолютної щирості [18]. А Інститут CEELI (Прага) у 2015 році визначив доброчесність як «внутрішню рису людини, коли вона діє відповідно до певних принципів та цінностей, не йдучи на компроміси ні на роботі, ні в приватному житті» і вказав, що «у судочинстві доброчесність означає набагато більше, ніж сумлінність. Це обов’язок. Доброчесність аналізується з двох різних точок зору: верховенство закону, де доброчесність розцінюється як професіоналізм громадського представника (внутрішня доброчесність), і демократія, де доброчесність стосується відповідальності, що правосуддя і його інститути мають перед громадськістю, щоб отримати суспільну довіру (доброчесність з зовнішньої точки зору)» [19].

Висновки. Безумовно, вичерпного та фундаментального тлумачення, яке охоплювало б всі аспекти поняття доброчесності як засади діяльності суддів в Україні сформулювати не видається можливим, оскільки визначити такий багатоаспектний термін – означає, фактично, обмежити його, звести до суб’єктивного сприйняття окремою особою. Про це свідчить і велика кількість запропонованих науковцями підходів до його розуміння, що були проаналізовані у даній статті. Однак можна із впевненістю сказати, що доброчесність є такою моральною характеристикою судді та водночас засадою його діяльності, що спрямовують його дії винятково на досягнення блага як для кожної окремої людини, а особливо тієї, яка потребує захисту своїх прав та інтересів, так і суспільства загалом, зацікавленого в ефективному здійсненні правосуддя. Таким чином, приведення системи правосуддя у відповідність до потреб суспільства, забезпечення його здійснення незалежним і професійним судом, що є основною метою реформування судової системи України, неможливе без утвердження такого принципу діяльності і такої характеристики представників суддівського корпусу, як доброчесність.

Література

  1. Судова реформа: стратегічне планування та подальші кроки. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://vkksu.gov.ua/ua/news/sudowa-rieforma-stratiegitchnie-planuwannia-ta-podalshi-kroki/
  2. Лис В. Про Сократа, Данила Галицького, Фернандо Магеллана, Ісаака Ньютона, Шарлотту, Емілі, Енн Бронте / В. Лис. – К. : Грані-Т, 2008. – 134 с.
  3. Соколов В. В., Асмус В. Ф., Богатов В. В., Мамедов Ш. Ф. Антология мировой философии. В 4 т. – Мысль, 1969. – Т.1. – Ч.1. – 575 с.
  4. Дынник М. А. Материалисты древней Греции. – М., 1955. – 382 с.
  5. Лурье С.Я. Демокрит. – М., 1979. – 373 с.
  6. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та CD) / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2009. – 1383 с.
  7. Гошовська В. А., Сурай І. Г. Суспільно-демократичні цінності – основа формування еліти в державному управлінні: [навч.–метод. матеріали]; уклад. Ю. Стрілецька. – К.: Національна академія державного управління при Президентові України, 2013. – 56 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://academy.gov.ua/NMKD/library_nadu/Navch_Posybniky/83e5df51-71d1-4384-8229-5f4987c2030e.pdf
  8. Європейський досвід державного управління : курс лекцій / уклад.: О. Ю. Оржель, О. М. Палій, Ю. Д. Полянський [та ін.]; за заг. ред. О. Ю. Оболенського, С. В. Сьоміна, А. О. Чемериса [та ін.]. – К. : НАДУ, 2007. – 76 с.
  9. Сердюк О. І., Мирна О. В., Шупта І. М. Місце доброчесності в моделі компетенцій державних службовців та системи цінностей особистості при запобіганні корупції – 18.03.2018. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/pdf/3_2018/41.pdf
  10. Ковальський В. С. Суддівська доброчесність: проблеми теорії та практики – від 09.12.2018. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/140219.http://elar.naiau.kiev.ua/handle/123456789/5024
  11. Глущенко С. В. Новели судової реформи: поняття професійної етики та доброчесності в контексті кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді). – 14 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: file:///D:/Documents/Downloads/Chckspdf
  12. Федорович В. Загальнотеоретичні підходи до визначення недоброчесної поведінки судді в системі загальнодержавних заходів протидії корупції / Віта Федорович // Національний юридичний журнал: теорія та практика. – 2015. – № 6. – С. 14-17.
  13. Крусян Р. А. Реформування системи судоустрою України: досвід, сучасність, тенденції. – Одеса, 2018. – 255 с.
  14. Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII в редакції від 01.01.2019 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19
  15. Закон України «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки» від 14 жовтня 2014 року № 1699-VII в редакції від 08.08.2015. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1699-18
  16. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII в редакції від 05.08.2018. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19
  17. Закон України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 № 1798-VIII в редакції від 11.01.2019. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-19
  18. Критерії оцінки в процесі відбору суддів : Витяг з Посібника для членів Комісії з відбору суддів (Марла Грінштейн, США).
  19. Кулібаба А. Поняття доброчесності як ключовий критерій у процесі добору на посаду суддів. – 2018. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2018/2/39.pdf

Перегляди: 571

Коментарі закрито.

To comment on the article - you need to download the candidate degree and / or doctor of Science

Підготуйте

наукову статтю на актуальну тему, відповідно до роздлів журналу

Відправте

наукову статтю на e-mail: editor@inter-nauka.com

Читайте

Вашу статтю на сайті нашого журналу та отримайте сертифікат