Відходи як об’єкт правового регулювання

Автор:

Анотація: В статті проаналізовано поняття «відходів» відповідно до чинного законодавства, а також виявлено колізію норм, що стосуються дефініції. Автор розглядає методологію безпечного поводження з відходами, а також досліджує можливості зменшення та запобігання утворенню відходів в порівняння з досвідом Європейського Союзу. Крім того, автор виділяє правові проблеми України у боротьбі з відходами, вказує на те, що еколого-правове законодавство України наразі ще розвивається, однак в той самий час, пропонує власні шляхи вирішення окреслених проблем.

Бібліографічний опис статті:

. Відходи як об’єкт правового регулювання//Наука онлайн: Міжнародний електронний науковий журнал - 2019. - №11. - https://nauka-online.com/publications/jurisprudence/2019/11/othody-kak-obekt-pravovogo-regulirovaniya/

Стаття опублікована у: : Наука Онлайн No11 листопад 2019

Юридичні науки

УДК 351.777.61

Доан Катерина Лонг

студентка

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

ВІДХОДИ ЯК ОБ’ЄКТ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ОТХОДЫ КАК ОБЪЕКТ ПРАВОВОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ

WASTE AS AN OBJECT OF LEGAL REGULATION

Анотація. В статті проаналізовано поняття «відходів» відповідно до чинного законодавства, а також виявлено колізію норм, що стосуються дефініції. Автор розглядає методологію безпечного поводження з відходами, а також досліджує можливості зменшення та запобігання утворенню відходів в порівняння з досвідом Європейського Союзу. Крім того, автор виділяє правові проблеми України у боротьбі з відходами, вказує на те, що еколого-правове законодавство України наразі ще розвивається, однак в той самий час, пропонує власні шляхи вирішення окреслених проблем.

Ключові слова: відходи, поводження з відходами, екологічна криза, охорона навколишнього природного середовища.

Аннотация. В статье проанализированы понятия «отходов» в соответствии с действующим законодательством, а также выявлено коллизию норм, касающихся дефиниции. Автор рассматривает методологию безопасного обращения с отходами, а также исследует возможности уменьшения и предотвращения образования отходов в сравнение с опытом Европейского Союза. Кроме того, автор выделяет правовые проблемы Украины в борьбе с отходами, указывает на то, что эколого-правовое законодательство Украины все ещё развивается, однако в то же время, предлагает собственные пути решения обозначенных проблем.

Ключевые слова: отходы, обращение с отходами, экологический кризис, охрана окружающей среды.

Summary. The article analyzes the concept of “waste” in accordance with the current legislation, and also draws attention to the conflict of norms in different regulatory acts which accommodate this concept. The author examines the methodology of safe waste management and explores the possibilities of reducing and preventing waste generation in comparison with the experience of the European Union. In addition, the author highlights the legal problems of Ukraine in waste management, points out that the environmental legislation of Ukraine is still developing, but at the same time, offers its own ways of solving the problems outlined.

Key words: waste, waste management, environmental crisis, environmental protection.

Постановка проблеми. Відходи є результатом життєдіяльності людини, а їх накопичення на сьогоднішній день є критичним питанням, яке має відношення не лише до України зокрема, а й для міжнародного співтовариства. Оскільки, суб’єкти господарювання без належного контролю з боку державних органів продовжують сповідувати принцип, який говорить про те, що забруднення внаслідок виробництва є чимось «зовнішнім», що не належить до видатків господарюючого суб’єкта. Варто звернути увагу також на те, що не лише суб’єкти господарювання є «спонсорами» екологічної кризи, що пов’язана з відходами, а й звичайні пересічні громадяни, які керуються думкою, що одноразове засмічення навколишнього середовища шляхом викидання непотрібних листівок, чи відмова від сортування сміття, чи ігнорування питання можливості надання «другого життя» деяким відходам є, з огляду на логіку однієї людини, не такою вже і великою проблемою, та зважаючи на глобальність такої думки результатом, наразі, ми маємо критичний рівень забруднення середовища в якому живемо, ігнорування порушень законодавства у сфері розпорядження відходами, а також відсутність часу чи бажання законотворців звернути свою увагу на проблему, яка не лише в майбутньому може стати наслідком екологічної кризи, а яка вже сьогодні є актуальною темою для обговорення на міжнародному рівні.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питанню відходів, а також поводженню з ними приділяли свою увагу такі науковці: Н. Корнякова, . М. Маковецька, О. А. Трегуб, Р. Цалин та інші.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Варто звернути увагу на те, що питання відходів, як результату життєдіяльності людини, а також їх майбутньої долі є актуальною проблемою для України. На сьогоднішній день велика кількість вчених та практиків у своїх дослідженнях звертались до необхідності вирішення такої проблеми шляхом внесення змін до законодавства, в тому числі з застосуванням примусу. Мається на увазі, необхідність передбачення адміністративної чи навіть кримінальної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нововведених обов’язків. Таким чином в даному дослідженні ми намагатимемось висвітлити проблемі питання, що пов’язані з законодавчим закріпленням поняття відходів та поводження з ними.

Таким чином метою дослідження є аналіз теоретичних та практичних аспектів політики України у сфері поводження з відходами. Виходячи з поставленої мети дослідження нами були поставлені такі завдання:

  1. дослідити поняття «відходів» на основі законодавства;
  2. розглянути методологію безпечного поводження з відходами;
  3. дослідити питання можливості зменшення та запобігання утворення відходів;
  4. виділити правові проблеми України у боротьбі з відходами, а також запропонувати власні шляхи вирішення таких проблем.

Виклад основного матеріалу. Поняття відходів є складним та багатогранним явищем, що визначається в тому числі в юридичній сфері. В даний момент існує як законодавче, так і доктринальне визначення поняття відходів, однак саме законодавче визначення є основою правового регулювання поводження з відходами, оскільки є нормою-дефініцією, що розуміє під собою її загальнообов’язковий характер, що забезпечується державним примусом.

О. А. Трегуб вважає, що однією з головних причин виникнення в Україні кризової ситуації, пов’язаної з відходами є недосконалість законодавства у регулювання відповідної сфери [9, с. 123].

Відповідно до ст. 1 Закону України (далі – ЗУ) «Про відходи» відходи – будь-які речовини, матеріали предмети, що утворилися в процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення [2]. Дане поняття можна вважати універсальним як для застосування, так і для юридичного розуміння загалом. Воно базується на підході Директиви Європейського парламенту та Ради 2008/98/ЄС про відходи (далі – Директива про відходи), яка під відходами розуміє будь-яку речовину чи предмет, яких власник позбувається, має намір чи зобов’язаний позбутися [1]. Та разом з тим нині існує колізія між дефініцією поняття «відходи», в різних нормативно-правових актах. Так, в Положенні про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням [5], а також в Методиці визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавств передбачене таке визначення відходів, яке було встановлене у ЗУ «Про відходи» №3073-ІІІ в редакції від 07.03.2002 р. Різниця між поняттями полягає в тому, що конструкція, що наведена в Положенні та Методиці акцентує увагу лише на обов’язку власника позбутися відходів, не передбачаючи наявності його волі як критеріїв віднесення певних речовин, матеріалів і предметів до відходів та розповсюдження на них відповідного правового режиму, що є суттєвим, оскільки на думку Н. Корнякової самостійно вирішуючи майбутнє певних речовин, матеріалів чи предметів, власник керується здебільшого економічними факторами, а це є частиною комерційного розрахунку [7, с. 151]. О. А. Трегуб вказує на те, що така колізія спостерігається і у правозастосовній практиці, зокрема у рішеннях судів [9, с. 123]. Однак, така проблема має цілком логічне рішення, так при колізії загальної та спеціальної норми застосуванню підлягає спеціальна, однак в даному випадку проблема полягає у різному тлумаченні у різних нормативно-правових актах одного і того самого поняття. В такому випадку, на нашу думку, необхідним є застосування того визначення, яке передбачається у спеціальному законі, яке регулює в загальному всі відносини, що пов’язані з відходами.

Стосовно безпечного поводження з відходами, то воно буде ефективним якщо буде добре прописане та деталізоване законодавство, яке би будувалось з урахуванням національних особливостей та міжнародного досвіду. В Україні для запобігання негативному впливу на довкілля чинне законодавство встановлює спеціальний правовий режим, який передбачає комплекс певних заходів та правил поводження з відходами на усіх стадіях – від їх утворення до знешкодження і захоронення. Цей режим регулюється низкою законодавчих актів, основними принципами якого є мінімізація утворення, максимальна утилізація, забезпечення повного збирання і своєчасного знешкодження відходів відповідно до вимог екологічної безпеки.

Відповідно до ст. 44 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» у сфері поводження з відходами існує принцип відповідно до якого «забруднювач платить» [3]. Такий принцип одночасно є і стандартом Директиви про відходи, що зобов’язує виробника та утримувача відходів поводитись з відходами таким чином, щоб гарантувати високий рівень захисту довкілля та здоров’я людини. Здійснюється цей принцип шляхом розширення відповідальності виробника, який повинен нести відповідальність за переробку та утилізацію своєї продукції після її споживання.

В законодавстві України передбачений правовий режим поводження із відходами, який передбачає певну ієрархію пріоритетів поводження. Це, зокрема, збирання, перевезення, оброблення (перероблення), знешкодження, утилізація, видалення, розміщення, зберігання та захоронення відходів. Крім того правовий режим поводження з відходами включає в себе також і вимоги поводження з небезпечними відходами. Зокрема, Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами» висуває вимоги до суб’єктів господарювання, діяльність яких має базуватися на ліцензії [4]. Такий суб’єкт повинен забезпечити допуск до поводження з небезпечними відходами тільки тих осіб, які пройшли професійну підготовку щодо поводження з такими речовинами, у порядку, визначеному законодавством. Крім того, ліцензіати повинні мати достатню матеріально-технічну базу, а також регламентовані чіткі вимоги стосовно етапів поводження з небезпечними відходами та особливості кожного з них.

Крім того, методологія безпечного поводження з відходами передбачає також збирання та заготівлю відходів як вторинної сировини, тобто це така діяльність, що має своїм результатом постачання відходів переробним підприємствам на утилізацію. В Україні, на відмінну від Європейського Союзу (далі – ЄС) вторинна сировина входить до категорії відходів.

Ю. М. Маковецька здійснила класифікацію підприємств, які працюють з вторинною сировиною і виділила такі, що здійснюють заготівлю, переробляють, а також поєднують у собі функції заготівлі та переробки вторинної сировини [8, с. 172]. Однак в Україні існує й інша проблема, а саме – значна частина відходів просто втрачається через неактуальність та непоінформованість населення, що в свою чергу вимагає проведення програм оптимізації сучасної регіональної політики поводження з відходами, враховуючи особливості місцевості та наявні ресурси.

Україна не мала протягом тривалого часу адекватного реагування на виклики екології. Через великі масштаби ресурсокористування та сировинну спеціалізацію національної економіки разом з застарілою технологічною базою проблема відходів в Україні відрізняється особливо масштабністю. І найкращим виходом є перетворення відходів на сировину, чим зможемо мінімізувати використання первинних ресурсів та замінити їх вторинними.

Саме високий рівень використання первинних ресурсів, та нехтування вторинними призвело до нагромадження значних обсягів твердих відходів, з яких лише незначна частина застосовується як вторинні матеріальні ресурси, а решта потрапляють на звалища [6].

Крім того, в ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачається обов’язок власника відходів вживати ефективні заходи для зменшення обсягів утворення та утилізації відходів, а також їх знешкодження та розміщення [3]. Однак, разом з тим ніде немає деталізації того, яким чином власник відходів має реалізовувати такий обов’язок.

А в ст. 38 ЗУ «Про відходи» вказано, що одним із організаційно-економічних заходів щодо забезпечення утилізації відходів і зменшення обсягів їх утворення є надання суб’єктам підприємницької діяльності, які утилізують, зменшують обсяги утворення відходів та впроваджують у виробництво маловідходні технології, відповідно до законодавства податкових, кредитних та інших пільг [10, с. 122].

Отже, в випадку з суб’єктами підприємницької діяльності законодавець визначає право власника відходів на отримання певних пільг, однак разом з тим відсутні спеціальні норми, які би визначали порядок надання таких пільг, що в свою чергу свідчить про відсутність підтримки держави у запровадженні нових технологій у сфері поводження з відходами.

Отже, в питанні зменшення та запобігання утворення відходів Україна повинна спиратись на досвід ЄС. Перш за все необхідним є здійснити стимулювання підприємств до ефективної роботи з відходами, здійснення контролю, фінансово та інфраструктурно підтримувати таку екологічну діяльність. Крім того, мають бути передбачені юридичні засоби та методи примусового виконання підприємствами та громадянами покладених на них зобов’язань, що призводитиме до юридичної відповідальності у протилежному випадку.

Не є ні для кого секретом факт того, що Україна наразі знаходиться в критичному стані в питанні, що стосується відходів. Таке положення справ зумовлене недостатнім впровадженням сучасних технологій залучення відходів до господарського обліку, через ігнорування міжнародного досвіду. На сьогоднішній день кожен громадянин України індивідуально створює близько 10 тонн відходів щорічно, що у порівнянні з ЄС є показником удвічі вищим. Стан існуючих полігонів є незадовільним, оскільки статистика свідчить про переповнення та неналежне обладнання таких місць згідно з законодавчими вимогами.

Задля вирішення окреслених проблем потрібне, перш за все, відповідне законодавче регулювання, що буде не лише стимулювати, а й контролювати. А для цього, як стверджує Р. Цалин необхідним є визначення на законодавчому рівні методику визначення ефективності заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення [10, с. 122].

Змінити політику держави у сфері фінансового стимулювання, що вимагає внесення змін до Податкового кодексу України щодо системи оподаткування таких суб’єктів господарювання, здійснення щодо них зборів, надання певних пільг чи здійснення кредитування на спеціальних умовах.

Важливим обов’язком власників відходів є сплата екологічного податку. Однак власники наразі не зобов’язані його сплачувати, шо, на нашу думку, є не зовсім правильним та потребує нового погляду на регулювання.

Висновки. Накопичення відходів є критичним питанням, яке потребує вирішення у будь-якій місцевості. На державному рівні необхідним є чітке правове розуміння відходів, тобто визначення даного поняття, а також усунення будь-яких законодавчих колізій, які наразі існують. Необхідним є також здійснення практичних технологій задля запобігання та зменшення обсягів відходів. Однак, зважаючи на те, що законодавство України в еколого-правовому аспекті на даний момент лише формується, проблеми що наявні, а також описані в дослідженні можуть бути з часом вирішені.

Однак, здійснивши детальне дослідження тематики відходів, варто наголосити на реально існуючій проблемі, що вимагає чіткого розуміння усіх аспектів питання. Шлях співіснування із даною екологічною кризою полягає у підвищеній увазі до неї, що має проявляти як кожен індивід окремо так і суспільство та держава як правова категорія загалом.

Література

  1. Directive 2008/98/EC of the European Parliament and of the Council of 19 November 2008 on waste and repealing certain Directives. OJ L 312, 22.11.2008. P. 3-30
  2. Про відходи: Закон України від 5 березня 1998 р. №187/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. 1998. №36-37. С. 242. URL: https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80
  3. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон Україи від 26.09.1991 р. № 1268-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. 1991. № 41. Ст. 546. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1264-12
  4. Постанова КМУ «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами» від 13 липня 2016 р. № 446. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/446-2016-%D0%BF
  5. Постанова КМУ «Про затвердження Положення про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням» від 13 липня 2000 р. №. 1120. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1120-2000-%D0%BF
  6. Розпорядження КМУ «Про схвалення Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року» від 8 листопада 2017 р. № 820-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/820-2017-%D1%80
  7. Корнякова Н. Поняття відходів за законодавством України та Європейського Союзу: порівняльно-правовий аналіз / Н. Корнякова // Право України. 2004. № 5. С. 151.
  8. Маковецька Ю. М. Вторинне ресурсокористування в Україні і регіональні аспекти його становлення / Ю. М. Маковецька // Регіональна економік. 2011. № 3. С. 172
  9. Трегуб О. А. Щодо юридичного поняття відходів: законодавче визначення та розмежування із суміжними поняттями / О. А. Тригуб // Вісник Донецького національного університету. Серія В: Економіка і право. 2014. № 2. Ст. 12.
  10. Цалин Р. Права і обов’язки власника відходів як основні елементи його правового статусу. / Р. Цалин // Журнал «Підприємництво, господарство і право» від 26.09.2018 р. № 8. Київ. С. 122.

Перегляди: 643

Коментарі закрито.

To comment on the article - you need to download the candidate degree and / or doctor of Science

Підготуйте

наукову статтю на актуальну тему, відповідно до роздлів журналу

Відправте

наукову статтю на e-mail: editor@inter-nauka.com

Читайте

Вашу статтю на сайті нашого журналу та отримайте сертифікат