Актуальність прийняття екологічного кодексу України на основі європейського позитивного досвіду

Автор: та

Анотація: Сьогодні залишається невирішеною проблемою відсутність єдиного екологічного кодексу України. Вирішення її можливо лише взаємними зусиллями держави (шляхом дієвого законодавчого регулювання) та її громадян (шляхом сумлінного дотримання законодавства). Відповідно виникає важливе питання щодо чіткого і повного закріплення екологічних норм в єдиному кодифікованому акті. Саме прийняття Екологічного кодексу України з залучення європейського досвіду й стануть предметом нашого дослідження.

Бібліографічний опис статті:

та . Актуальність прийняття екологічного кодексу України на основі європейського позитивного досвіду//Наука онлайн: Міжнародний електронний науковий журнал - 2019. - №11. - https://nauka-online.com/publications/jurisprudence/2019/11/aktualnist-prijnyattya-ekologichnogo-kodeksu-ukrayini-na-osnovi-yevropejskogo-pozitivnogo-dosvidu/

Стаття опублікована у: : Наука Онлайн No11 листопад 2019

Юридичні науки

УКД 349.6

Риков Артем Миколайович

студент

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Шпанка Владислав Вадимович

студент

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

АКТУАЛЬНІСТЬ ПРИЙНЯТТЯ ЕКОЛОГІЧНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ НА ОСНОВІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПОЗИТИВНОГО ДОСВІДУ

Анотація. Сьогодні залишається невирішеною проблемою відсутність єдиного екологічного кодексу України. Вирішення її можливо лише взаємними зусиллями держави (шляхом дієвого законодавчого регулювання) та її громадян (шляхом сумлінного дотримання законодавства). Відповідно виникає важливе питання щодо чіткого і повного закріплення екологічних норм в єдиному кодифікованому акті. Саме прийняття Екологічного кодексу України з залучення європейського досвіду й стануть предметом нашого дослідження.

Ключові слова: екологічний кодекс, екологічне право, екологічне законодавство, міжнародний досвід.

Екологічне право України має свої особливості, зокрема: а) комплексність, що в свою чергу зумовлює існування різноманітності численних нормативно-правових актів – його джерел (крім власне екологічних, наприклад, земельних, повітряних, водних); б) інтенсивний розвиток – в зв’язку з чим з’являються все нові й нові нормативно-правові акти, які закріплюють екологічно-правові норми. Тому все частіше постає питання про кодифікацію екологічного законодавств. Прийняття Екологічного кодексу України покликане усунути множинність актів, що регулюють екологічні суспільні відносини; виключити застарілі екологічно-правові норми; ліквідувати прогалини у законодавчому регулюванні охорони довкілля; привести національне екологічне законодавство до міжнародно-правових стандартів та стандартів Європейського Союзу, оскільки Україна тяжіє до членства в ньому і чинне законодавство має відповідати вимогам та принципам acquis communautaire.

Метою даної статті є пошук перспектив кодифікації українського екологічного законодавства на основі позитивного досвіду європейських країн, зокрема: Швеції, Франції, Італії та враховуючи попередні спроби кодифікації екологічного законодавства України.

Цьому питанню присвячено низку вітчизняних науково-практичних конференцій, семінарів, наукових симпозіумів, «круглих столів», наукових досліджень і публікацій. Зокрема, дослідженням кодифікації екологічного законодавства займалися такі українські вчені як: В.І. Андрейцев, С.О. Боголюбов, Ю.О. Вовк, А.П. Гетьман, О.К. Голиченков, М.Д. Казанцев, В.П. Корецький, А.Є. Кобрін, В.В. Костицький, Е.В. Новикова, В.К. Попов, В.О. Чуйков, Ю.С. Шемшученко, А.С. Шестерюк та інші. Завдання прийняти Екологічний кодекс було винесено також і на державний рівень, зокрема Постановою Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 05.03.1998 року [1].

Як показує міжнародний досвід, зараз Екологічні кодекси прийняті і в деяких європейських країнах (наприклад Франція, Швеція, Італія), і в країнах – колишніх членів СРСР (наприклад, Казахстані, Таджикистані). В більшості держав екологічне законодавство, так само як і зараз в Україні, спочатку складалося з різних частин поресурсного охоронного законодавства (водного, повітряного, земельного тощо). Це викликало значні труднощі у їх використанні, оскільки норми законодавства могли по-різному вирішувати одне й те ж саме питання, суперечити одна одній створюючи колізії або жодна з них взагалі не вирішувала проблемне питання. Нарешті, екологічне законодавство стало таким громіздким і незрозумілим для громадян, що їм було складно розібрати зміст своїх екологічних прав та обов’язків. Цю проблему було вирішено шляхом кодифікації екологічного законодавства, були прийняті, так звані, «Екологічні кодекси» [2, с. 550].

Наприклад, Екологічний кодекс Швеції, прийнятий у 1998 році замінив собою 15 правових актів, увібравши в себе більшість їх положень та виключивши застарілі норми [3, с. 218]. Рішення про його прийняття було зумовлено визнанням попереднього законодавства неефективним у вирішенні проблем екології. Завданням було поставлено модернізацію та оновлення екологічного законодавства, його систематизацію, врахування судової практики та посилення ролі державного законодавства. Його метою стало сприяння подальшому розвитку, який забезпечить здорове та неушкоджене навколишнє середовище для теперішнього та наступних поколінь. Людське життя та навколишнє середовище захищаються від шкоди та втрат, які можуть бути спричинені забрудненням або в результаті інших дій, охороні підлягають біорізноманіття, природне та культурне довкілля. Використання землі, води та фізичного оточення має забезпечувати довготривале належне управління з екологічної, соціальної, культурної та економічної точки зору. Повторне використання та переробка матеріалів, сировини та енергетичних ресурсів заохочується з метою встановлення та підтримки природних циклів [2, с. 550].

Кодекс складається з 7 частин (Загальні положення; Охорона природи; Спеціальні положення, що стосуються окремих видів діяльності; Розгляд справ та інші питання; Штрафи; Компенсації) та містить близько 500 статей [3, с. 218].

Сьогодні кодекс все ще залишається Основним законодавчим актом Швеції в екологічній сфері. Хоча на думку Панченко О.В. та Проскури Т.Б, містить певну недосконалість – нумерація статей в кожному розділі починається заново і це ускладнює користування ним. Нашому законодавцю варто на це звернути увагу та уникнути схожої помилки.

На відміну від Кодексу Швеції, прийнятий у 2000 році Екологічний кодекс Франції, об’єднав 39 попередніх «екологічних» законів і складається з Загальної та Особливої частини. Загальна включає в себе положення про основні принципи, на яких базується екологічне законодавство (запобіжний принцип, принцип превентивних та реабілітаційних дій, принцип «забруднювач платить», принцип участі), про державні органи в цій сфері, про цілі, задля досягнення яких його було створено. Норми Особливої частини присвячені охороні вод, лісів, повітря, регламентують діяльність щодо поводження з відходами та небезпечними речовинами [2, с. 550]. Кодекс досить об’ємний, містить найбільш важливі та принципові норми, які, проте, не є вичерпними. В його тексті зустрічається багато відсилочних положень до інших законів, кодексів і декретів Франції [4, с. 44].

На сьогоднішній день досвід Франції з правового регулювання охорони навколишнього середовища є одним з найвдаліших. Але навіть французький досвід не може бути абсолютним шаблоном, оскільки правові реалії держав світу різняться між собою і не в кожній країні такий «сценарій» спрацює належним чином.

Екологічний кодекс Італії 2006 року прийняття, також може братися за приклад. Так, його метою є підвищення якості життя шляхом охорони та покращення екологічних умов, а також бережливого та раціонального використання природних ресурсів. Його завданням є правове регулювання відносин щодо оцінки впливу на навколишнє середовище, інтеграційного попереджувального контролю за забрудненням, захисту води та ґрунтів, захисту атмосферного повітря та зменшення викидів, управління відходами та рекультивації забруднених територій, претензій щодо екологічної шкоди. Принципами, на яких він базується є сталий розвиток, запобігання завданню шкоди навколишньому середовищу, «забруднювач платить», законодавство має встановлювати мінімальний контроль, необхідний для забезпечення захисту навколишнього середовища, свобода доступу до екологічної інформації та участі в екологічних процедурах [3, с. 218].

Італійський Екологічний кодекс, як і швецький, складається з окремих частин: Загальні положення і загальні принципи; Процедури стратегічної екологічної оцінки, оцінки впливу на навколишнє середовище та комплексного екологічного; Правила охорони ґрунтів і боротьба з опустелюванням, охорона вод від забруднення і управління водними ресурсами; Правила поводження з відходами та рекультивація забруднених ділянок; Правила з охорони атмосферного повітря і зменшення викидів в атмосферу; Положення, що стосуються конкретних об’єктів; Правила компенсації претензій стосовно шкоди, завданої навколишньому середовищу; Дисципліни санкціонування адміністративних і кримінальних правопорушень у сфері охорони навколишнього середовища [2, c. 551].

Як бачимо, Італійський кодекс увібрав у себе трохи від шведського (систему), трохи від французького (принципи). Це, в свою чергу, підкреслює ефективність обох кодексів і також має бути взятим до уваги нашим нормотворцем.

Хочу нагадати, що в нашій країні також вже були спроби прийняти Екологічний кодекс. Так, у 2004 році Ю.С. Шемшученко, Н.Р. Малишева та А.П. Гетьман розробили проект, що складався з 11 розділів і 285 статей. Він мав би увібрати в себе всі, раніше не кодифіковані, екологічні відносини і врегулювати всі питання, крім охорони та використання окремих природних ресурсів. Передбачалося існування загальних норм, закріплених у кодексі та спеціальних – норм поресурсних законів. Проте його доля залишилася до сьогодні невідомою [2, c. 551-552].

У 2009 році була ще одна спроба кодифікації на замовлення Міністерства охорони навколишнього природного середовища України робочою групою на чолі з В. В. Костицьким. Проект Екологічного кодексу України складався із Загальної та Особливої частини, 14 розділів та 418 статей, проте його доля аналогічна [5, c. 79].

Кожен наступний розробник проекту намагається вкласти своє бачення нормативно-правового наповнення Екологічного кодексу, це говорить про неузгодженість думок вітчизняних науковців з цього питання. Тому, вважаю, воно потребує ще детальнішого дослідження та обов’язкового врахування позитивного зарубіжного досвіду. Правові норми, які будуть включені до Екологічного кодексу України, повинні відповідати вимогам та принципам acquis communautaire згідно з міжнародними зобов’язаннями України та з вимогами національного законодавства в цій сфері.

Як показує вітчизняна практика та міжнародний досвід, Україна гостро потребує прийняття Екологічного кодексу. Його впровадження створить такі переваги як: 1) систематизує, ліквідує протиріччя, заповнить прогалини та полегшить пошук відповідей на існуючі питання у цій сфері; 2) зробить екологічне законодавство більш доступним і зрозумілим для громадян, що сприятиме вдосконаленню їх правової культури; 3) підвищить рівень використання екологічного законодавства та взагалі ефективність правового регулювання екологічно-правових відносин; 4) зробить нас ще «на крок ближчими» до стандартів справді правової держави та членства в Європейському Союзом, якого ми сьогодні прагнемо.

Література

  1. Постанова Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 05.03.1998 року № 188/98-ВР.
  2. Панченко О.В., Проскура Т.Б. Кодифікація екологічного законодавства: світовий досвід та українські перспективи // Молодий вчений. 2017. № 3. С. 549-554.
  3. Кишко-Єрлі О.Б. Адаптація екологічного законодавства України до права навколишнього середовища Європейського Союзу // Часопис Київського університету права. 2014. № 3. С. 215-219.
  4. Калиниченко В.Т. Экологический кодекс Франции // Экологическое право. 2010. № 6. С. 44-46.
  5. Костицький В.В. Методологічні проблеми кодифікації екологічного законодавства // Філософські, методологічні та психологічні проблеми права: матеріали ІІ Всеукраїнська науково-теоретична конференція (Київ, 31 січня 2009 р.) / Ред. кол. Є. М. Моїсеєв, О. М. Джужа, М. В. Костицький; Всеукраїнська асоціація філософії права і соціальної філософії. Асоціація психологів України. К.: Київський національний університет внутрішніх справ, 2009. С. 78-81.

Перегляди: 310

Коментарі закрито.

To comment on the article - you need to download the candidate degree and / or doctor of Science

Підготуйте

наукову статтю на актуальну тему, відповідно до роздлів журналу

Відправте

наукову статтю на e-mail: editor@inter-nauka.com

Читайте

Вашу статтю на сайті нашого журналу та отримайте сертифікат