Українські медіа: становлення, проблеми та перспективи

Автор:

Анотація: В статті аналізуються основні принципи державної політики щодо засобів масової інформації. Основний акцент робиться на удосконалення правового поля їх функціонування, а також створенні умов для прозорості і відкритості роботи журналістів, недопущення цензури, їх соціальному і правовому захисті. Саме це допоможе утвердженню в Україні справжніх принципів демократії.

Бібліографічний опис статті:

. Українські медіа: становлення, проблеми та перспективи//Наука онлайн: Міжнародний електронний науковий журнал - 2018. - №5. - https://nauka-online.com/publications/jurisprudence/2018/5/ukrainskie-media-stanovlenie-problemy-i-perspektivy/

Стаття опублікована у: : Наука Онлайн No5 май 2018

Юридичні науки

УДК 342.732 (477)

Воліна Анастасія Едуардівна

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Волина Анастасия Эдуардовна

Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого

Volina Anastasiya

Yaroslav Mudryi National Law University

УКРАЇНСЬКІ МЕДІА: СТАНОВЛЕННЯ, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

УКРАИНСКИЕ МЕДИА: СТАНОВЛЕНИЕ, ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ

UKRAINIAN MEDIA: FORMATION, PROBLEMS AND PERSPECTIVES

Анотація. В статті аналізуються основні принципи державної політики щодо засобів масової інформації. Основний акцент робиться на удосконалення правового поля їх функціонування, а також створенні умов для прозорості і відкритості роботи журналістів, недопущення цензури, їх соціальному і правовому захисті. Саме це допоможе утвердженню в Україні справжніх принципів демократії.

Ключові слова: медіаправо, правові гарантії свободи слова, правова відповідальність масмедіа.

Аннотация. В статье анализируются основные принципы государственной политики в отношении средств массовой информации. Основной акцент делается на улучшении функционирования правового поля, а также создании условий для прозрачности и открытости работы журналистов, отсутствие цензуры, их социальной и правовой защите. Именно это поможет утверждению в Украине настоящих принципов демократии.

Ключевые слова: медиаправо, правовые гарантии свободы слова, правовая ответственность масс-медиа.

Summary. In the article are analyzed the main principles of the government policy concerning to the media. The main accent is done on the improvement of legal field of its functioning and creating conditions for transparency and openness of journalists’ work, preventing censorship, journalists’ social and law protection. This will help affirmation of real principles of democracy in Ukraine.

Key words: media law, law guarantees of freedom of speech, legal responsibility of media.

Постановка проблеми: Правове регулювання діяльності масмедіа – важливий чинник забезпечення цілісності соціально-комунікативного простору й налагодження конструктивної взаємодії ЗМІ, держави й суспільства. Особливого значення воно набуває в «біфуркаційні» моменти суспільного розвитку, в умовах соціополітичної кризи та зовнішніх викликів.

Будь-яка демократична держава не можлива без реалізації прав та свобод людини і громадянина. Даний інститут конституційного права, поряд з демократією та верховенством права, виступають основними цінностями сучасного конституціоналізму. Тому, важливою передумовою розбудови української держави виступає дотримання, охорона, реалізація та законодавче забезпечення основоположних прав людини.

Враховуючи останні події, на сторінках юридичних видань та по телебаченню доволі часто і жваво обговорюється питання забезпечення права на свободу думки і слова, а також свободи інформації в Україні. Це питання є актуальним ще й тому, що Україна прямує до лав Європейського Союзу, в якому захист права на свободу думки і слова, і реалізація права на свободу інформації перебувають на високому рівні. Тому, це питання потребує особливої уваги і дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Незважаючи на вагомість проблеми й формування потужної журналістикознавчої традиції її осмислення, репрезентованої працями В. Здоровеги, В. Іванова, О. Кузнецової, А. Москаленка, Т. Приступенко та ін., історіоографічні публікації, що узагальнюють здобутки вітчизняного наукового дискурсу, наразі відсутні.

Метою даної роботи є вивчення можливості визначення права на свободу думки і слова в Україні та його складових, а також основні аспекти захисту цього права; реалізація і захист права на свободу масової інформації та визначення пріоритетних напрямів розвитку названих прав в Україні.

Виклад основного матеріалу. Серед фундаментальних прав і свобод людини, які закріплені на конституційному рівні важливе значення мають свобода думки і свобода масової інформації. На значущість цього права одними з перших вказали мислителі доби Нового часу і Просвітництва, коли, стоячи біля джерел ліберальної думки, Дж. Локк писав про те, що свобода думки прямо пов’язана з притаманним людині типом існування [3, с. 28]. Це право закріпилося в Україні ще з 4 листопада 1950 року, а саме з того моменту, як в Римі держави-члени Ради Європи підписали Конвенцію про захист прав людини та основних свобод. У преамбулі Конвенції зазначено, що мета Ради Європи полягає у досягненні більшого єднання між її членами і що основним із засобів досягнення цього є забезпечення і подальше здійснення прав та свобод людини [2, с. 56].

Ч. 1 ст. 34 Конституції України встановлює: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань» [1]. Право, яке проголошується у даній статті Конституції України належить до групи громадянських прав і свобод людини і громадянина. Воно визнається невід’ємним правом людини і громадянина не лише в теорії конституційного права, а й у цілому ряді міжнародних нормативно-правових актів [3, с. 28]. Для прикладу можна навести одне із надбань Європейського співтовариства, яке втілене у ст. 10-1 Конвенції, а саме – право кожного на свободу вираження поглядів. Саме це право є передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод людини, що гарантовані Конвенцією та Конституцією нашої держави, яка є членом Ради Європи [2, с. 56]. Остання редакція ст. 10-1 Конвенції (переклад якої українською мовою здійснено спільно Міністерством закордонних справ України, Міністерством юстиції України та Українською комісією з питань правничої термінології 12 липня 1999 р. [8, с. 15]), як і попередній переклад Конвенції дещо відрізняється від правових позицій ст. 34 Конституції України. Так п. 1 ст. 10-1 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів (праву на свободу думки присвячено ст. 9-1 Конвенції). Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати й передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Зазначена стаття Конвенції не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. У п. 2 ст. 10-1 Конвенції зазначається, що здійснення цих свобод, оскільки вони пов’язані з обов’язками й відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням чи санкціям, які встановлено законом в інтересах національної безпеки, для охорони порядку чи запобіганням злочинам, охорони здоров’я або моралі, захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету й безсторонності суду і є необхідними в демократичному суспільстві [2, с. 58]. Безперечно, виконання Україною положень ст. 10-1 Конвенції є нелегкою справою. Адже, на даний момент, незалежна преса потребує незалежної судової системи для захисту своїх прав. А як відомо, на сьогодні суд в Україні не відповідає вимогам правової держави. Багато років він перебував у приниженому стані, був лише знаряддям для репресій. Суд не мав влади, а влада безконтрольно використовувала його можливості у власних інтересах [4, с. 4]. Також, незалежна судова система, тобто реальна влада не може функціонувати, поки не буде незалежних засобів масової інформації (далі – ЗМІ), які могли б пропагувати правила незалежної судової системи широким верствам населення. Як зазначив професор Коледжу права при Вашингтонському університеті Г. Шварц, «вони потрібні один одному, а демократичне суспільство потребує їх обох» [5, с. 2]. Суди повинні переорієнтувати свою діяльність щодо стандартів прав людини в раді Європи. Наприклад, судді в Україні вже націлюються на виконання під час розгляду справ вимог Конвенції. Про це свідчить, наприклад, спільний проект Міністерства юстиції України та Департаменту юстиції і поліції Швейцарської Конфедерації «Центр суддівських студій» [10, с. 62].

У свою чергу, свобода слова, свобода інформації гарантує створення в суспільстві клімату ідеологічного плюралізму й конкуренції інформаційних джерел. Принцип ідеологічної багатоманітності (плюралізму) означає заборону на встановлення державою обов’язкової ідеології, тобто заборону на встановлення у формі закону системи загальнообов’язкових поглядів як норм, які під страхом переслідування й покарання громадяни будуть розділяти, вивчати й пропагувати. Принцип плюралізму лежить в основі свободи слова і свободи думки. Обґрунтування цього принципу міститься в концепції вільного ринку ідей, яка виникла ще в роботі англійського публіциста XVII століття Джона Мільтона «Про свободу друку (Ареопагітика)» і Джона Стюарта Мілля «Про свободу». Ця теорія передбачає, що відкриті дебати при відсутності втручання держави ведуть до знаходження істини й кращих варіантів вирішення проблеми розвитку суспільства. Люди можуть мати різний світогляд, або не мати власного погляду взагалі. Пр. цьому можливість і право кожного мати й виражати думку, яка відрізняється від інших заперечувати неприпустимо, оскільки в іншому випадку ідеологічний і духовний розвиток не будуть мати свого продовження [6, с. 275].

Водночас, з реалізацією права на свободу думки і слова пов’язане становлення в Україні інформаційного суспільства. Цей напрям розвитку суспільних відносин є важливим, оскільки вони дають можливість забезпечити позитивні зміни в життєдіяльності суспільства і людини в Україні, а саме: збільшити рівень захисту прав і свобод людини та її добробуту, активізувати участь громадян в управлінні державою, сприяти розвитку демократії; підвищити конкурентоспроможність України, ефективність державного управління, продуктивність праці у всіх сферах економіки, рівень інформаційної безпеки людини, суспільства, держави, ступінь розвитку інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури, зокрема українського сегменту Інтернету; забезпечити перехід економіки до моделі науково-технічного та інноваційного розвитку, збільшити частку наукоємної продукції, сприяти якості та доступності послуг освіти, науки, культури, охорони здоров’я за рахунок впровадження інформаційних технологій; розширити можливості людини отримувати доступ до національних та світових інформаційних електронних ресурсів; створити нові робочі місця, поліпшити умови роботи і життя людини; поглибити запровадження нормативно-правових засад інформаційного суспільства [3, с. 28-29].

Постанова Верховної Ради України «Про підсумки парламентських слухань «Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні» засвідчила, що «в Україні склалася загрозлива ситуація із забезпеченням основних прав та свобод людини й громадянина на отримання повної, неупередженої інформації, необхідної для прийняття усвідомлених рішень. Значного поширення набув тиск на журналістів під час виконання ними своїх професійних обов’язків, що є фактично запровадженням політичної цензури. Засоби масової інформації втрачають належну їм у демократичному суспільстві функцію посередника між владою та суспільством». У зв’язку з цим, Кабінету Міністрів України, Генеральній прокуратурі України, Державному комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України, Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення та іншим органам державної влади запропоновано всебічно розглянути і дослідити дану проблему. В тому числі, Верховній Раді України були подані проекти законів України «Про створення системи Суспільного телебачення і радіомовлення України» і «Про Концепцію роздержавлення засобів масової інформації в Україні», які повинні врегулювати розглянуті вище проблемні питання щодо свободи думки та свободи масової інформації [9].

Вільна преса – це складова демократичного процесу. Такої думки дотримуються більшість дослідників. Вони відзначають, що свобода слова перш за все стосується, з одного боку, незалежності масмедіа і їхньої структури у суспільстві, з іншого – велике значення має також самоусвідомлення журналістами метаморфоз культурно-політичного процесу і їхнє ставлення до його трансформації. Втім, свобода слова в Україні залежить не лише від журналістів та самих ЗМІ, але й від їхніх власників та держави . В цьому і полягає переважна більшість проблем із розвитком свободи слова, і не тільки в Україні.

Між тим, при з’ясуванні наскільки є вільною преса в тій чи іншій країні одним із чинників є такий: чи має держава закони, які надають особливий захист пресі та журналістам. Протягом останніх років були прийняті деякі важливі закони, зокрема, проект закону № 3048 «Про внесення змін до статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (щодо підстав для видачі посвідки на тимчасове проживання представникам іноземних засобів масової інформації), підготовлений в Міністерстві інформаційної політики спільною робочою групою з міжнародними інформагенціями.

Також було проведено постанову про спрощення перебування іноземних журналістів в Україні (згідно з постановою, перебування іноземних журналістів відбуватиметься протягом півроку і не потребує додаткового узгодження). Верховна Рада 03.09.2015 ухвалила Закон №1831 «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації, а також реалізації принципів державної політики у сфері телебачення і радіомовлення».

В кінці 2015 року Верховна Рада також прийняла закон «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації». На початку 2016 року був прийнятий закон «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення захисту професійної діяльності журналістів», згідно з яким посилюється кримінальна відповідальність за перешкоджання діяльності співробітників ЗМІ. Зокрема, депутати посилили покарання за незаконне вилучення журналістських матеріалів і техніки. До речі, з моменту створення Міністерства інформаційної політики Україна піднялася в рейтингу свободи слова на 22 пункти порівняно з 2014 роком, але все одно поки займає в ньому малопочесне 107 місце. Отже, українська влада має продовжувати покращувати умови роботи для журналістів в Україні.

Однак, незважаючи на всі ці зміни в українському законодавстві основною проблемою все ж таки залишається недостатнє законодавче врегулювання. Порівнювати ситуацію в Україні з іншими країнами недоречно, оскільки Україна перебуває в стані війни. У стані війни інформаційний простір має регулюватись інакше. Йдеться про антидержавну діяльність, окрім списку колабораціоністів, сепаратистів, має бути побудована робота ЗМІ. Зокрема, має бути чітко окреслено, що можна говорити, як висвітлювати. Це потрібно для того, щоб ЗМІ, активісти, діячі та політики не маніпулювали. Якби в законодавстві все було чітко врегульовано і прописано: що дозволено, а що – ні, не було б жодних спекуляцій з приводу певних дій представників влади щодо ЗМІ. І в судовому порядку вони мали б шанс довести, що вони не порушували нічого і дії правоохоронних органів є незаконними. Чітке законодавче врегулювання виключило б інциденти з обшуками та переслідуваннями журналістів.

Не можна не зазначити й позитивні зміни в сфері української журналістики. Позитивною тенденцією можна вважати появу нових гравців на медіа-ринку. Головна причина виникнення таких гравців полягає в суспільному попиті на них. Україна протягом багатьох років відчувала дефіцит якісних, незаангажованих ЗМІ, які працювали б заради суспільства, а не обслуговували інтереси окремих осіб. Революція Гідності стала каталізатором для становлення громадянського суспільства в Україні. В нових реаліях ЗМІ старого формату втрачають довіру і авторитет, що дає можливість новим медіа проявити себе, а медіа-ринку фрагментуватися.

Успіх нових акторів медіа-сфери можна насамперед пояснити новизною їх підходів і націленістю на якісний контент. І все ж, в Україні досі не вистачає компетентних, об’єктивних ЗМІ, тому що як тільки подібні ресурси потрапляють на медіа-ринок, вони відразу знаходять свою нішу.

Ймовірно, в найближчі кілька років на ринок зможуть вільно заходити нові медіа, які будуть пропонувати інноваційні концепції та професійно висвітлювати важливі події суспільно-політичного життя. Такі ЗМІ відіграють важливу роль у контексті формування громадської думки і вибору основних проблем для громадських дискусій.

Вони впливають на формування порядку денного, привертають увагу суспільства до важливих проблем політичного та соціального характеру. У той же час міжнародні засоби масової комунікації впливають на імідж країни в очах європейської та світової громадськості, а також є найбільш дієвим джерелом для критики влади. При цьому вони достатню увагу відводять на перевірку фактів і представлення різних точок зору на одну і ту ж подію.

Головний козир якісних ЗМІ полягає в тому, що вони можуть запропонувати об’єктивну, професійно представлену інформацію. Саме в цьому криється їх перспектива. Заслуговують також уваги проекти, що дозволяють ідентифікувати замовні матеріали, пропаганду, дезінформацію та вибирати гідні уваги ЗМІ.

Висновок. На мою думку, вплив держави на медіа-простір повинен бути мінімальним. Ми маємо йти не шляхом заборон, залякування, арештів журналістів чи інших нецивілізованих дій, а шляхом створення умов для відновлення мовлення на Сході та в Криму, створення нових медіа з різноманіттям точок зору та якісними журналістськими розслідуваннями, відкриттям України для роботи в ній іноземних журналістів. Але в той же час навчитися та навчити українців відрізняти пропаганду від інформації.

Література

  1. Конституція України: прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // ВВР України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
  2. Куц, Г. Г. Стан виконання в Україні ст. 10-1 Конвенції про захист прав людини щодо свободи вираження поглядів / Вісник ВСУ – 2000. – № 4. – с. 56-60.
  3. Скрипнюк, О. Свобода думки і слова: конституційно-правові гарантії в Україні / О. Скрипнюк // Юридична Україна – 2011. – № 3 – с. 28-32.
  4. Шемчушенко, Ю. Вступне слово // Актуальні проблеми судово-правової реформи в Україні: Матеріали методол. Семінару (м. Київ, 19 жовт. 1999 р.) – К., 1999. – Ст. 4.
  5. Цит. за: Судьи и журналисты в странах Восточной Европы в период перехода к демократии. – К., 1998. – Ст. 2.
  6. Слінько, Т. М. Принцип ідеологічної багатоманітності як гарантія реалізації конституційного права на свободу думки і слова / Т. М. Слінько // Особистість. Суспільство. Право: зб. наук. ст. та тез наук. повідомл. за матеріалами Міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 10-річчю Полт. юрид. ін-ту. Полтава, 15 берез. 2012 р. (Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Я. Мудрого, Нац. акад. прав. наук України, Полт. юрид. ін-т, НДІ держ. буд-ва та місц. самовряд.) – Х.: Точка, 2012. – с. 274-277.
  7. Олешко, О. М. Вплив засобів масової інформації на формування громадської думки. Проблеми свободи слова / О. М. Олешко // Державне управління та місцеве самоврядування: Тези V Міжнар. наук. конгресу, 26 лютого 2005 р. – Х.: Вид-во ХарРІНАДУ «Магістр» / відп. ред. Г. І. Мостовий, 2005. – с. 166-167.
  8. Практика Європейського суду з прав людини: Рішення. Коментарі. – К., 1999 – № 2. – с. 15-32.
  9. Про підсумки парламентських слухань «Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні»: Постанова Верховної Ради України від 16.01.2003 № 441-IV / Відомості Верховної Ради України від 18.04.2003 – № 1 – Ст. 130.
  10. Перепадя О. В. Питання свободи думки та слова в рішеннях Європейського суду з прав людин / Вісник ВСУ – 2000. – № 5. – с.61-63.

Перегляди: 1213

Коментарі закрито.

To comment on the article - you need to download the candidate degree and / or doctor of Science

Підготуйте

наукову статтю на актуальну тему, відповідно до роздлів журналу

Відправте

наукову статтю на e-mail: editor@inter-nauka.com

Читайте

Вашу статтю на сайті нашого журналу та отримайте сертифікат