Міжнародно-правове регулювання обігу генно-модифікованої продукції

Автор:

Анотація: У статті розкривається проблематика міжнародно-правового регулювання неконтрольованого обігу продуктів, що були створені за допомогою генної інженерії або містять генно-модифіковані організми, питання маркування такої продукції та державна реєстрація і контроль за використанням генно-модифікованих організмів в різних країнах світу. Також розглянуто питання відповідальності за порушення норм національного і міжнародного права з контролю за біотехнологічною діяльністю та основні вимоги, яким має відповідати генно-модифікована продукція, та запропоновано шляхи покращення правового регулювання генно-інженерної діяльності.

Бібліографічний опис статті:

. Міжнародно-правове регулювання обігу генно-модифікованої продукції//Наука онлайн: Міжнародний електронний науковий журнал - 2018. - №12. - https://nauka-online.com/publications/jurisprudence/2018/12/mezhdunarodno-pravovoe-regulirovanie-oborota-genno-modifitsirovannoj-produktsii/

Стаття опублікована у: : Наука Онлайн No12 декабрь 2018

Міжнародне право

УДК 341.1/8

Стемпковська Наталія Сергіївна

бакалавр міжнародного права

Інституту міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Стемпковская Наталья Сергеевна

 бакалавр международного права

Института международных отношений

Киевского национального университета имени Тараса Шевченко

Stempkovska Nataliia

Bachelor of International Law of the

 Institute of International Relations of

 Taras Shevchenko National University of Kyiv

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОБІГУ ГЕННО-МОДИФІКОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ

МЕЖДУНАРОДНО-ПРАВОВОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ ОБОРОТА ГЕННО-МОДИФИЦИРОВАННОЙ ПРОДУКЦИИ

INTERNATIONAL LEGAL REGULATION OF CIRCULATION OF THE GENETICALLY MODIFIED PRODUCTS

Анотація. У статті розкривається проблематика міжнародно-правового регулювання неконтрольованого обігу продуктів, що були створені за допомогою генної інженерії або містять генно-модифіковані організми, питання маркування такої продукції та державна реєстрація і контроль за використанням генно-модифікованих організмів в різних країнах світу. Також розглянуто питання відповідальності за порушення норм національного і міжнародного права з контролю за біотехнологічною діяльністю та основні вимоги, яким має відповідати генно-модифікована продукція, та запропоновано шляхи покращення правового регулювання генно-інженерної діяльності.

Ключові слова: неконтрольований обіг продукції, генно-модифіковані організми, державна реєстрація, правове регулювання, відповідальність.

Аннотация. В статье раскрывается проблематика международно-правового регулирования неконтролируемого оборота продуктов, созданных с помощью генной инженерии или содержащих генно-модифицированные организмы, вопрос маркировки такой продукции и государственная регистрация и контроль за использованием генно-модифицированных организмов в разных странах мира. Также изучен вопрос ответственности за нарушение норм национального и международного права в сфере контроля за биотехнологической деятельностью и основные требования, которым должна соответствовать генно-модифицированная продукция, и предложены способы улучшения правового регулирования генно-инженерной деятельности.

Ключевые слова: неконтролируемый оборот продукции, генно-модифицированные организмы, государственная регистрация, правовое регулирование, ответственность.

Summary. This article reveals the problems of international legal regulation of uncontrolled circulation of products created with the help of genetic engineering or containing genetically modified organisms, the issue of labeling such products and state registration and control over the use of genetically modified organisms in different countries. The author also studied the issue of liability for violation of the norms of national and international law in the field of control over biotechnological activities and the basic requirements that genetically modified products must meet, and suggested the ways to improve the legal regulation of genetic engineering activities.

Key words: uncontrolled circulation of products, genetically modified organisms, state registration, legal regulation, liability.

Постановка проблеми. У ХХІ столітті генна інженерія почала відігравати вагому роль в галузі сільського господарства та медицині завдяки розробці ще у ХХ столітті генно-модифікованих організмів (ГМО) – організмів, генотип яких був штучно змінений задля отримання нових унікальних властивостей. Генно-модифіковані організми почали широко використовуватися в промисловості шляхом створення трансгенних рослин, що здатні протистояти шкідникам, та трансгенних бактерій, що здатні, наприклад, знищувати певний вид шкідника або поглинати СО2.

Активний розвиток генної інженерії в ХХІ столітті був відповіддю на виклики, що постали перед людством на стику двох століть: забруднення агроекосистем через масове використання пестицидів, погіршення стану навколишнього середовища, перенаселення тощо. На думку багатьох вчених, трансгенні технології здатні побороти проблему голоду шляхом збільшення врожайності, а також зробити людський організм менш вразливим до хвороб. Проте, на такій амбітній хвилі розвитку генної інженерії, увагою оминулося питання правової регламентації біотехнологічної діяльності. В результаті науковці, представники громадськості й національні уряди визнали за необхідне накласти мораторій на дослідження в сфері генної інженерії до тих пір, поки не будуть вироблені чіткі правила техніки безпеки [1].

Необхідність регламентації біотехнологічної діяльності держави-члени ООН визнали на Конференції в Ріо-де-Жанейро у 1992 році. На цій Конференції було підписано Конвенцію про охорону біологічного різноманіття[1], а у 1999 році було прийнято Картахенський протокол про біобезпеку[2] до цієї Конвенції. Кінцевий варіант протоколу було прийнято в Монреалі у 2000 році. Як визначено в преамбулі Картахенського протоколу про біобезпеку, Сторони цього протоколу приділяють особливу увагу транскордонному переміщенню будь-якого живого зміненого організму, отриманого внаслідок застосування сучасної біотехнології, яка може мати несприятливий вплив на збереження і стале використання біологічного різноманіття [2].

Не зважаючи на те, що генна інженерія покликана подолати проблеми, з якими стикнулося людство у ХХІ столітті, на сьогоднішній день ми не маємо уявлення про те, який вплив генно-модифіковані організми здійснюють на організм людини. Саме через відсутність науково обґрунтованої точки зору з приводу такого впливу ГМО на здоров’я людини та на навколишнє середовище і було прийнято Картахенський протокол про біобезпеку, і з тієї самої причини біотехнологічна діяльність має бути чітко регламентована як на національному, так і на міжнародному рівні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика, якій присвячена дана стаття, привернула увагу багатьох юристів, науковців, правників і на сьогоднішній день існує ціла низка статей, в яких аналізується стан кодифікації даної галузі та проблемні питання торгівлі продукцією, що містить ГМО. Дане питання зазвичай розглядається в декількох аспектах: в контексті біобезпеки; відстеження і маркування продукції, яка містить ГМО; з точки зору біоетики та соціально-економічних наслідків використання генно-модифікованої продукції. Всі ці складові прямо впливають на формування державної політики з контролю біотехнологій та на міжнародно-правове регулювання біотехнологічної діяльності.

Серед науковців, що досліджували дане питання, варто виділити Блюма Я.Б., Коваля Г.М. – аспект біобезпеки в контексті обігу ГМО -, Т. Бернауер, Ф. Ерні – торгівельні аспекти обігу продукції, що містить ГМО -, М. Тейлор, Дж. Тік, Д. Шерман – роль держави як регулятора біотехнологічної діяльності -, Г. Грюре, С.Р. Рао – аспект маркування генно-модифікованої продукції -, Соколов М.С., Вельков В.В., Медвинський А.Б. – оцінка екологічних ризиків від виробництва генно-модифікованих рослин -, Медведєва М.О. – аспект імплементації міжнародно-правових норм у галузі біотехнологій в національне законодавство.

Цілі статті. Цілями даної статті є:

  • Розкриття стану уніфікації норм, що регулюють питання торгівлі і обігу продукції, що містить генно-модифіковані організми, вимоги і стандартизація такої продукції;
  • Визначення ролі міжнародного права в створенні стандартів безпеки продуктів харчування, що містять генно-модифіковані організми, та категорії перевірки дотримання таких стандартів;
  • Визначення ролі міжнародних урядових і неурядових організацій у сфері забезпечення біобезпеки та протидії незаконному обігу продукції, що містить ГМО;
  • Дослідження законодавчого регулювання використання генно-модифікованої продукції та державного регулювання і контролю у сфері поводження з ГМО.

Виклад основного матеріалу. Станом на 2015 рік за даними Департаменту Організації Об’єднаних Націй чисельність населення Землі складала близько 7,35 млрд. осіб [3], близько мільярда людей страждають від недоїдання. Для того, аби забезпечити кожну особу продуктами харчування, необхідно у 1,6 рази більше ресурсів, ніж має планета Земля. З цієї причини значного поширення набуло використання генної інженерії в сільськогосподарській галузі – вона дозволяє значно збільшити врожайність, підвищити якість продукції, знизити витрати на виробництво і, як наслідок, ціни на продукти харчування [4, c. 26].

Вихід генно-модифікованої продукції на світові ринки викликав занепокоєння багатьох держав світу. В деяких країнах було введено повну заборону на використання ГМО в продуктах харчування, як для людей, так і для тварин. Такими країнами є Швейцарія, де у 2005 році було проведено референдум про заборону генно-модифікованої продукції і введено мораторій терміном на п’ять років, який у 2010 році було подовжено Парламентом до 2013 року, в 2012 до 2017 і, нарешті, в 2017 до 2021 року [5]. В Європейському Союзі прийнято Регламент (ЄС) № 1829/2003 Європейського Парламенту та Ради від 22 вересня 2003 р. «Про генетично модифіковану їжу та корми», в якому визначається, що з метою захисту здоров’я людей і тварин харчові продукти та корми, що складаються з, містять або виробляються з генетично модифікованих організмів повинні пройти оцінку безпеки через процедуру Співтовариства, перш ніж бути допущені на внутрішній ринок ЄС [6]. В той же час, деякі країни активно використовують генно-модифіковану продукцію, або принаймні дозволяють виробництво окремих продуктів з вмістом ГМО. Однією з таких держав є США. Показовою подією на ранній стадії розвитку американської біотехнологічної промисловості є рішення Верховного суду США у справі «Diamond v. Chakrabarty» 1980 року, в якій зазначено, що розроблені завдяки генній інженерії мікроорганізми можуть бути запатентовані. Це рішення сприяло революції в біотехнології, що призвело до випуску тисяч патентів, формування сотень нових компаній та розробки тисяч генно-модифікованих рослин та продуктів харчування [7].

Різні підходи держав світу до регулювання допуску генно-модифікованої продукції на внутрішні ринки зумовлює необхідність вироблення єдиного підходу до допуску такої продукції на світовий ринок. Важливим актором на міжнародній арені в галузі торгівельної політики є Світова Організація Торгівлі (СОТ). Широка комерціалізація генно-модифікованих продуктів почалася приблизно через два роки після створення СОТ. Торгівельні правила, узгоджені на Уругвайському раунді (1986-1994 рр.), прямо не відносяться до таких продуктів. Тим не менш, питання про обмеження урядом держави-члена СОТ імпорту продукції, здатної завдати шкоди здоров’ю людей, тварин та рослин – а також навколишньому середовищу – відіграло важливу роль у переговорах Уругвайського раунду.

Угода про санітарні та фітосанітарні заходи (Угода про СФЗ)[3] розглядалася як значний крок вперед у цій галузі, оскільки вона більш точно визначила умови, за яких уряди можуть обмежувати імпорт із міркувань захисту здоров’я населення, а також Угода про технічні бар’єри у торгівлі[4] (ТБТ), яка стосується технічних регламентів, стандартів і вимог щодо маркування та оцінки відповідності. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності[5] (ТРІПС) також може бути актуальною у випадках, коли питання про патентоспроможність генно-модифікованих продуктів підлягає сумніву. І основні статті Генеральної угоди з тарифів і торгівлі[6] (ГАТТ), включені до СОТ як ГАТТ-1994, і які застосовуються до всієї торгівлі товарами, можуть мати фундаментальні наслідки для національної політики щодо генно-модифікованої продукції [8].

Заходи, передбачені Угодою про СФЗ, спрямовані на захист життя людей або тварин від ризиків, пов’язаних із добавками, забруднюючими речовинами, токсинами чи хворобами, що містяться у їх продуктах харчування, напоях чи кормах. Стаття 5.7 Угоди про СФЗ передбачає, що торгівельні обмеження, пов’язані з ГМО, можуть бути прийняті як «тимчасові заходи» впродовж «розумного строку». Угода ТБТ дозволяє урядам вживати заходів для захисту здоров’я або навколишнього середовища, за умови, що вони не обмежують торгівлю більше, ніж це необхідно. ТРІПС дозволяє урядам не визнавати певні рослини та тварини, а також біологічні процеси для виробництва рослин та тварин, патентоспроможними. І нарешті Стаття ХХ ГАТТ містить винятки щодо заходів, необхідних для захисту життя та здоров’я людей, тварин та рослин [9].

Більшість правил торгівлі за своїм характером є обмеженнями для урядів-імпортерів, тоді як країни-експортери, навпаки, мають менше обмежень щодо своєї торгівельної політики. Таким чином, основні правила ГАТТ застосовуватимуться до імпорту ГМ-продуктів. Ці правила, зокрема, полягають в тому, що країна-імпортер не може надавати продукту конкретного постачальника країни-члена СОТ менш сприятливий режим, ніж вона надає «подібному» продукту від інших постачальників. Імпортована продукція, потрапляючи на ринок, не може обтяжуватися внутрішніми податками, що є вищими за податок, встановлений для аналогічного товару національного походження. Дискримінація щодо поставок продуктів, скажімо, соєвих бобів,від деяких зарубіжних постачальників може стати порушенням «режиму найбільшого сприяння», а будь-яке додаткове тестування або маркування імпортованої їжі може суперечити принципу «національного режиму». Обидва основні принципи СОТ є перешкодами для країн, які забороняють імпорт ГМ-продуктів, або застосовують спеціальні умови для реалізації таких продуктів [8].

Як очікувалося, національне регулювання ГМ-продукції розподілено таким чином, що країни-експортери мають або лише опосередковане врегулювання обігу ГМ-продукції, або не мають взагалі, в той час як країни-імпортери тяжіють до заборони такої продукції. У спорі про маркування генно-модифікованої продукції, поданому до СОТ, можна було б, імовірно, застосувати Угоду ТБТ або Угоду про СФЗ. Проте єдиного підходу не існує – деякі вважають, що питання маркування може розглядатися лише в рамках Угоди ТБТ, – інші, що Угода про СФЗ є lex specialis і має застосовуватись саме вона [10].

Обговорюючи потенційний спір в рамках СОТ постає питання, який міжнародний стандарт, якщо такий є, буде застосовуватися до розгляду. Цей стандарт є вагомим через презумпцію відповідності СОТ, якщо сторони спираються на міжнародні стандарти при розробці заходів. Говорячи про такі стандарти варто звернути увагу на Кодекс Аліментаріус[7], підготовлений та виданий Комісією Кодексу Аліментаріус. Кодекс Аліментаріус (Кодекс) є органом ООН, який встановлює керівні принципи для безпеки харчових продуктів. В даний час в ньому працюють робочі групи, які розглядають проекти щодо проведення оцінки ризиків для продуктів харчування, отриманих з використанням новітньої технології, та щодо маркування харчових продуктів [11]. Що стосується Комітету з маркування продуктів харчування, отриманих за допомогою біотехнології, існувало три варіанти проекту для подальшого обговорення та коментарів:

Варіант 1: маркування продукції лише в тому випадку, якщо харчовий продукт, отриманий за допомогою біотехнології, значно відрізняється від відповідного продукту за складом, харчовою цінністю чи призначенням (переважно США, Аргентина).

Варіант 2: включає в себе Варіант 1, з додаванням положення, що на етикетці повинні бути вказані способи виробництва продуктів або інгредієнтів, отриманих за допомогою біотехнологій.

Варіант 3: маркування обов’язкове, якщо у виробничому процесі застосовується будь-який генетично модифікований матеріал (Варіант запропонований Норвегією та Індією) [12].

У 2011 році Комітет з маркування продуктів харчування схвалив правила щодо маркування продуктів харчування, що містять ГМО, на 39-й сесії, що відбулася 9-13 травня 2011 р. у м. Квебек. Ці принципи[8] передбачають, що держави можуть запровадити один з декількох різних підходів щодо маркування продуктів харчування, які містять ГМО, за умови, що вони узгоджуються з вже прийнятими положеннями Кодексу. В «Принципах з аналізу ризиків продуктів, отриманих із застосуванням сучасної біотехнології» міститься перелік стандартів, яким має відповідати продукція, що містить ГМО. Серед них варто виділити Принцип 18, який стосується врахування невизначеностей при оцінці ризику та вжиття відповідних заходів для усунення цих невизначеностей, і Принцип 19 щодо заходів з управління ризиками, які можуть включати, у відповідних випадках, умови маркування продуктів для отримання дозволу на продаж та моніторингу після виходу на ринок [13].

Описані вище правила маркування можуть мати презумпцію відповідності СОТ, в залежності від того, який варіант маркування обраний в Кодексі. У Картахенському протоколі також містяться положення щодо маркування, однак малоймовірно, що вони будуть вважатися міжнародним стандартом, на який могли б посилатися країни-підписанти, котрі слідують цим положенням [11].

В рамках СОТ було розглянуто три справи відповідно до Угоди про СФЗ – Заходи ЄС щодо м’яса та м’ясних продуктів[9] (Гормони), у 1998; Австралія – Заходи щодо імпорту лосося[10], також у 1998, і Японія – Заходи щодо сільськогосподарської продукції[11]у 1999 році. Всі три справи стосувались заборони імпорту товарів з міркувань захисту здоров’я населення і безпеки держави-імпортера. У справі про гормони мова йшла про санітарні заходи для захисту здоров’я людей, у справі про лосось – заходи для захисту здоров’я тварин, у справі про сільськогосподарську продукцію – фітосанітарні заходи для захисту рослин від шкідників. В усіх трьох справах держава-імпортер програла, її заходи виявилися невідповідними правилам СОТ. Загалом, у кожному випадку не було виявлено належної оцінки ризиків.

Ще однією організацією, яка опікується питанням маркування і обігу генно-модифікованої продукції, є Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО). Темою 9-ї конференції Біотехнологічного форуму ФАО, яка відбулася з 28 квітня по 1 червня 2003 року, було «Регулювання ГМО у країнах, що розвиваються та у країнах з перехідною економікою». Як було зазначено у довідковому документі до конференції, регулювання завжди було центральною темою загальних дебатів щодо генетично модифікованих організмів і є особливо важливою через можливі наслідки застосування ГМО для навколишнього середовища та здоров’я людини, а також через вплив такого регулювання на торгівлю ГМ-продуктами, дослідження і розробки цій відносно новій сфері. Тема привернула значну увагу політиків, як на національному, так і на міжнародному рівні. Наприклад, понад 100 країн ратифікували Картахенський протокол з біобезпеки [14].

ФАО визнає, що біотехнологія може зробити суттєвий внесок у задоволення потреб населення, коли вона належним чином інтегрована з іншими технологіями у виробництво продуктів харчування, сільськогосподарської продукції та послуг. У галузі біотехнологій ФАО допомагає країнам-членам та їх установам шляхом:

  • Надання їм юридичних та технічних консультацій. Наприклад, ФАО допомагала Бангладешу, Парагваю та Шрі-Ланці розробити свою національну політику та стратегії в галузі біотехнологій.
  • Надання допомоги з розвитку можливостей у сільськогосподарських біотехнологіях та пов’язаних з ними питань шляхом технічного співробітництва та підготовки. Це було зроблено в декількох країнах, включаючи Болівію, Кенію, Малайзію, Уганду та Свазіленд.
  • Надання їм доступу до якісної, оновленої, збалансованої наукової інформації. Це робиться шляхом використання Інтернету, проведення конференцій через електронну пошту та інформаційних бюлетенів, а також надання їм доступу до статей, книг, глосаріїв, матеріалів та досліджень, опублікованих ФАО, стосовно біотехнологій у харчовій та сільськогосподарській галузях.
  • Надання їм нейтрального форуму для обговорення політичних та технічних питань, пов’язаних з біотехнологією. Наприклад, в 2010 році ФАО організувала міжнародну технічну конференцію з сільськогосподарських біотехнологій у країнах, що розвиваються (ABDC-10)[12] у м. Гвадалахара, Мексика.

Крім того, в ФАО розміщуються секретаріати ряду міжурядових органів та угод, що стосуються деяких питань, пов’язаних з біотехнологією, включаючи Комісію з генетичних ресурсів для харчових продуктів та сільського господарства (КГРРП), Міжнародну конвенцію з захисту рослин (МКЗР) та Спільну програму ФАО/Комісія ВООЗ Codex Alimentarius [15].

Переходячи до регулювання обігу генно-модифікованої продукції на внутрішньому ринку ЄС варто зазначити, що у Європейському Союзі відповідальність за розробку законів про регулювання продуктів, що містять ГМО, несуть Європейська комісія, Європейський парламент та Європейський орган з безпеки харчових продуктів (EFSA). Положення у кожній країні ЄС повинні бути гармонізовані з положеннями інших держав-членів ЄС, щоб забезпечити вільний обіг продуктів на всьому європейському ринку [16].

Основними елементами законодавства про ГМО є:

  • Директива 2001/18 / ЄС про навмисний викид ГМО у навколишнє середовище;
  • Регламент 1829/2003 ЄС про генетично модифіковану їжу та корми;
  • Директива 2015/412 ЄС, яка вносить зміни до Директиви 2001/18/ ЄС стосовно можливості держав-членів обмежувати або забороняти вирощування ГМО на їх території;
  • Постанова (ЄС) 1830/2003 щодо відстеження та маркування генетично модифікованих організмів та простежуваності продуктів харчування та кормів, вироблених з генетично модифікованих організмів;
  • Директива 2009/41/ ЄС про обмежене використання генетично модифікованих мікроорганізмів;
  • Регламент (ЄС) 1946/2003 про транскордонне переміщення ГМО.

Ці основні законодавчі акти доповнюються рядом правил щодо впровадження або рекомендаціями щодо більш конкретних аспектів [17]. Закон вимагає, щоб виробники та оператори в межах ринку харчової продукції вели облік використання ГМО в їх продукції, а також оголошувати про це на харчовій упаковці, якщо вміст ГМО перевищує 0,9%.

Висновки. Отже, проаналізувавши законодавство різних держав світу, міжнародні стандарти, прийняті в рамках міжнародних організацій, можна дійти висновку, що уніфікованих і єдиних стандартів, яким має відповідати продукція, яка містить ГМО, не існує, що створює для міжнародного права в цій галузі широкий простір для правотворчості. Як ми розглянули в основній частині статті, навіть СОТ, що є найбільш впливовою організацією в галузі міжнародної торгівлі, не має єдиних стандартів для ГМ-продукції і при вирішенні спорів може звертатися до стандартів, вироблених в рамках інших міжнародних організацій.

Виходячи з вищезазначеного, актуальною на сьогодні є спроба уніфікувати стандарти різних держав світу та підходи міжнародних організацій до питання регулювання обігу ГМО в єдиний міжнародно-правовий акт задля полегшення міжнародної торгівлі. Зважаючи на відсутність наукового обґрунтування впливу ГМО на організм людини і тварин доцільним є введення дозвільної процедури допуску такої продукції на ринки із застереженням для держав, які вважають імпорт такої продукції загрозою для здоров’я людини і національної безпеки. Крім того, доцільним є використання практики СОТ з розгляду спорів, що стосуються обігу генно-модифікованої продукції, для створення спеціалізованої інстанції для розгляду таких спорів, оскільки галузь правового регулювання біотехнології знаходиться на стику науки права і природничих наук, тому науковий підхід до прийняття рішень при розгляді подібних ситуацій може позитивно вплинути на судову практику і правотворчий процес.

Література

  1. Медведєва М. О. Міжнародне право і біотехнології / Марина Олександрівна Медведєва. – Київ, 2005. – 286 с.
  2. Картахенський протокол про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття [Електронний ресурс]. – 2000. – Режим доступу до ресурсу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_935.
  3. United Nations Department of Economic and Social Affairs/Population Division World Population Prospects: The 2015 Revision, Key Findings and Advance Tables. – 2015.
  4. Панчин А. Сумма биотехнологии. Руководство по борьбе с мифами о генетической модификации растений, животных, людей / Александр Панчин. – Москва: АСТ, 2016. – 432 с. – (CORPUS).
  5. Verordnung des EDI über gentechnisch veränderte Lebensmittel [Електронний ресурс]. – 2005. – Режим доступу до ресурсу: https://www.admin.ch/opc/de/classified-compilation/20050176/index.html.
  6. REGULATION (EC) No 1829/2003 OF THE EUROPEAN PARLIAMENT AND OF THE COUNCIL of 22 September 2003 on genetically modified food and feed [Електронний ресурс] // Official Journal of the European Union. – 2003. – Режим доступу до ресурсу: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:32003R1829&from=EN.
  7. Diamond v. Chakrabarty, 447 U.S. 303 [Електронний ресурс]. – 1980. – Режим доступу до ресурсу: https://supreme.justia.com/cases/federal/us/447/303/.
  8. Josling Т. A review of WTO rules and GMO trade [Електронний ресурс] / Тimothy Josling // International Centre on Trade and Sustainable Development. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ictsd.org/bridges-news/biores/news/a-review-of-wto-rules-and-gmo-trade.
  9. Halle M. GMOs and the WTO Rules [Електронний ресурс] / Mark Halle // International Institute for Sustainable Development. – 2008. – Режим доступу до ресурсу: https://www.google.com/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=5&ved=2ahUKEwjj1JTO9ZffAhV2AhAIHUVnCcMQFjAEegQIBhAC&url=http%3A%2F%2Ftrade.ecoaccord.org%2Fs2008%2F6.ppt&usg=AOvVaw1BXM3H7fDn5UZB4OFg-yj6.
  10. Robert Howse & Petros C Mavroidis, Europe’s Evolving Regulatory Strategy for GMOs – the Issue of Consistency with WTO Law: of Kine and Brine, 24 Fordham Int’l L.J. 321 (2000); Julie Teel, Regulating Genetically Modified Products and Processes: an Overview of Approaches, 8 N.Y.U. Envtil. L.J. 687 (2000)
  11. Compton M. Applying World Trade Organization Rules to Labeling of Genetically Modified Food [Електронний ресурс] / Michele Compton. – 2002. – Режим доступу до ресурсу: https://digitalcommons.law.msu.edu/cgi/viewcontent.cgi?referer=https://www.google.com/&httpsredir=1&article=1182&context=king.
  12. Codex Working Party Reports 01/22 – 28th Session (Chiba, Japan, March 2001), and 01/22A – 29th Session, Ottawa, Canada, May 2001. www.codexalimentarius.net
  13. Principles for the risk analysis of food derived from modern biotechnology [Електронний ресурс] // CAC/GL 44-2003. – 2003. – Режим доступу до ресурсу: http://files.foodmate.com/2013/files_1781.html.
  14. Regulating GMOs in developing and transition countries [Електронний ресурс]. – 2003. – Режим доступу до ресурсу: http://www.fao.org/biotech/logs/C9/summary.htm.
  15. Biotechnology and FAO [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.fao.org/biotechnology/en/.
  16. Albert J. Innovations in food labelling [Електронний ресурс] / Janice Albert // The Food and Agriculture Organization of the United Nations and Woodhead Publishing Limited. – 2010. – Режим доступу до ресурсу: http://www.fao.org/docrep/018/i0576e/i0576e.pdf.
  17. GMO legislation [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://ec.europa.eu/food/plant/gmo/legislation_en.

References

  1. Medvedjeva M. O. Mizhnarodne pravo i biotekhnologhiji / Maryna Oleksandrivna Medvedjeva. – Kyjiv, 2005. – 286 s.
  2. Kartakhensjkyj protokol pro biobezpeku do Konvenciji pro biologhichne riznomanittja [Elektronnyj resurs]. – 2000. – Rezhym dostupu do resursu: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_935.
  3. United Nations Department of Economic and Social Affairs/Population Division World Population Prospects: The 2015 Revision, Key Findings and Advance Tables. – 2015.
  4. Panchyn A. Summa byotekhnologhyy. Rukovodstvo po borjbe s myfamy o ghenetycheskoj modyfykacyy rastenyj, zhyvotnыkh, ljudej / Aleksandr Panchyn. – Moskva: AST, 2016. – 432 s. – (CORPUS).
  5. Verordnung des EDI über gentechnisch veränderte Lebensmittel [Elektronnyj resurs]. – 2005. – Rezhym dostupu do resursu: https://www.admin.ch/opc/de/classified-compilation/20050176/index.html.
  6. REGULATION (EC) No 1829/2003 OF THE EUROPEAN PARLIAMENT AND OF THE COUNCIL of 22 September 2003 on genetically modified food and feed [Elektronnyj resurs] // Official Journal of the European Union. – 2003. – Rezhym dostupu do resursu: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF/?uri=CELEX:32003R1829&from=EN.
  7. Diamond v. Chakrabarty, 447 U.S. 303 [Elektronnyj resurs]. – 1980. – Rezhym dostupu do resursu: https://supreme.justia.com/cases/federal/us/447/303/.
  8. Josling T. A review of WTO rules and GMO trade [Elektronnyj resurs] / Timothy Josling // International Centre on Trade and Sustainable Development. – 2015. – Rezhym dostupu do resursu: https://www.ictsd.org/bridges-news/biores/news/a-review-of-wto-rules-and-gmo-trade.
  9. Halle M. GMOs and the WTO Rules [Elektronnyj resurs] / Mark Halle // International Institute for Sustainable Development. – 2008. – Rezhym dostupu do resursu: https://www.google.com/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=5&ved=2ahUKEwjj1JTO9ZffAhV2AhAIHUVnCcMQFjAEegQIBhAC&url=http%3A%2F%2Ftrade.ecoaccord.org%2Fs2008%2F6.ppt&usg=AOvVaw1BXM3H7fDn5UZB4OFg-yj6.
  10. Robert Howse & Petros C Mavroidis, Europe’s Evolving Regulatory Strategy for GMOs – the Issue of Consistency with WTO Law: of Kine and Brine, 24 Fordham Int’l L.J. 321 (2000); Julie Teel, Regulating Genetically Modified Products and Processes: an Overview of Approaches, 8 N.Y.U. Envtil. L.J. 687 (2000)
  11. Compton M. Applying World Trade Organization Rules to Labeling of Genetically Modified Food [Elektronnyj resurs] / Michele Compton. – 2002. – Rezhym dostupu do resursu: https://digitalcommons.law.msu.edu/cgi/viewcontent.cgi?referer=https://www.google.com/&httpsredir=1&article=1182&context=king.
  12. Codex Working Party Reports 01/22 – 28th Session (Chiba, Japan, March 2001), and 01/22A – 29th Session, Ottawa, Canada, May 2001. www.codexalimentarius.net
  13. Principles for the risk analysis of food derived from modern biotechnology [Elektronnyj resurs] // CAC/GL 44-2003. – 2003. – Rezhym dostupu do resursu: http://files.foodmate.com/2013/files_1781.html.
  14. Regulating GMOs in developing and transition countries [Elektronnyj resurs]. – 2003. – Rezhym dostupu do resursu: http://www.fao.org/biotech/logs/C9/summary.htm.
  15. Biotechnology and FAO [Elektronnyj resurs] – Rezhym dostupu do resursu: http://www.fao.org/biotechnology/en/.
  16. Albert J. Innovations in food labelling [Elektronnyj resurs] / Janice Albert // The Food and Agriculture Organization of the United Nations and Woodhead Publishing Limited. – 2010. – Rezhym dostupu do resursu: http://www.fao.org/docrep/018/i0576e/i0576e.pdf.
  17. GMO legislation [Elektronnyj resurs] – Rezhym dostupu do resursu: https://ec.europa.eu/food/plant/gmo/legislation_en.

[1] Конвенція про охорону біологічного різноманіття від 1992 року. Режим доступу до електронного джерела: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_030

[2] Картахенський протокол про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття від 2000 року. Режим доступу до електронного джерела: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_935

[3] Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів від 1 січня 1995 року. Режим доступу до електронного джерела: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/981_006

[4] Угода про технічні бар’єри у торгівлі від 1 січня 1995 року. Режим доступу до електронного джерела: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/981_008

[5] Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності від 1 січня 1995 року. Режим доступу до електронного джерела: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/981_018

[6] Генеральна угода с тарифів і торгівлі від 30 жовтня 1947 року. Режим доступу до електронного джерела: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_264

[7] Codex Alimentarius Commission. Режим доступу до електронного джерела: http://www.fao.org/docrep/012/i1400e/i1400e.pdf

[8] Proposed Draft Compilation of Codex Texts Relevant to Labelling of Foods Derived from Modern Biotechnology. Режим доступу до електронного джерела: http://www.codexalimentarius.net/download/report/765/REP11_FLe.pdf

[9] European Communities — Measures Concerning Meat and Meat Products (Hormones). Режим доступу до електронного джерела: https://www.wto.org/english/tratop_e/dispu_e/cases_e/ds26_e.htm.

[10] Australia – Measures Affecting Importation of Salmon. Режим доступу до електронного джерела: https://www.wto.org/english/tratop_e/dispu_e/cases_e/ds18_e.htm

[11] Japan – Measures Affecting Agricultural Products. Режим доступу до електронного джерела: https://www.wto.org/english/tratop_e/dispu_e/cases_e/ds76_e.htm

[12] Agricultural biotechnologies in developing countries Conference. Режим доступу до електронного джерела: http://www.fao.org/biotech/abdc/en/

Перегляди: 566

Коментарі закрито.

To comment on the article - you need to download the candidate degree and / or doctor of Science

Підготуйте

наукову статтю на актуальну тему, відповідно до роздлів журналу

Відправте

наукову статтю на e-mail: editor@inter-nauka.com

Читайте

Вашу статтю на сайті нашого журналу та отримайте сертифікат